Курди помирили Туреччину та Іран
Сирійська шахова партія обернулася поруч поворотних подій, що мають ознаки глобальних. В першу чергу це, звичайно ж, рішення президента РФ Володимира Путіна про виведення більшої частини військ з Сирії. По-друге, порушення цілісності переговорного формату в Женеві через введення "московської" опозиційної групи Сирії та оголошення сирійськими курдами федерального округу. І замкнув поточну ланцюжок подій візит міністра закордонних справ Ірану Джавада Заріфа в Туреччину.
Саме остання подія може зіграти ключову роль у зміні порядку денного в Сирії та на Близькому Сході в цілому. До останнього часу дві країни перебували по різні боки барикад: турки виступали проти президента Сирії Башара Асада і вщент розбили горщики з Росією; а Тегеран, відповідно, виступав союзником двох режимів. Ситуація почала докорінно змінюватись після історичної скасування західних санкцій відносно Ірану, який відразу ж кинувся завойовувати зовнішні ринки.
І ось, 19 березня глава іранського зовнішньополітичного відомства вилетів в Стамбул для зустрічі з турецької верхівкою — президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом, прем'єр-міністром Ахметом Давутоглу та своїм колегою Мевлютом Чавушоглу. Сайт МЗС Туреччини повідомляє, що в ході зустрічей обговорювалися двосторонні відносини, а також регіональні і міжнародні події. Також Зариф висловив слова співчуття у зв'язку з подією напередодні терактом в Стамбулі, який забрав життя 36 осіб.
Дуже тепло пройшла зустріч головного дипломата Ірану з Ердоганом. "Співпраця між Іраном і Туреччиною є ефективним і корисним у врегулюванні регіональних криз", — заявив Зариф, зазначивши, що "високопосадовці Ісламської Республіки Іран надають великого значення відносинам з Туреччиною". Ердоган згідно покивав у відповідь запросив до Туреччини президента Ірану Хасана Рухани.
В цілому ж з усіх бесід Заріфа з президентом, прем'єром і міністром можна виділити чотири ключові посили: спільна боротьба з тероризмом, зокрема з джихадистами Ісламської держави; фактичне укладення релігійного миру — Зариф заявив, що Іран і Туреччина можуть спільно працювати над створенням успішної моделі співпраці представників різних релігій; рішення сирійського кризи; економічне співробітництво.
Що стосується першої тези, то він не настільки цікавий, як обов'язковий для обох країн. Але от інші три більш значні. Спільний рух до релігійної терпимості малотолерантных, але ключових для регіону країн цілком може обіцяти зниження градуса релігійної конфронтації у регіоні. Ердоган заявив, що Захід хоче бачити "слабкий мусульманський світ", а тому Анкара і Тегеран повинні взяти на себе важку відповідальність у розв'язанні регіональних криз. Тим самим президент Туреччини відправив США ще один сигнал про подальший курс на більш самостійну політику.
Наступний пункт — це економічне співробітництво. Турецький прем'єр Ахмет Давутоглу і глава МЗС Ірану Джавад Зариф висловили надію на збільшення товарообігу до $30 млрд, а також визначили сфери потенційного співробітництва: інвестиції, енергетична та транспортна галузі. За словами Заріфа, поліпшення інвестиційного клімату і супутнє пом'якшення законодавчих бар'єрів буде обговорюватися на цьому тижні в рамках турецько-іранської Спільної економічної комісії за участю глав держав. Давутоглу, у свою чергу, підкреслив необхідність участі Ірану на високому рівні у майбутньому засіданні Організації ісламського співробітництва (ОВК), проведення якого планується в Стамбулі вже в квітні.
Отже, турки можуть отримати нового сильного постачальника, а Іран — ринок збуту і отримати більш вигідний шлях до європейських ринків.
Ще одним важливим питанням, який об'єднав інтереси двох країн, став сирійський криза, а саме проголошення 17 березня сирійськими курдами, виключеними з переговорного процесу в Женеві, федерального округу в підконтрольних їм областях на півночі Сирії. Для Туреччини питання автономії або навіть незалежності курдів стоїть дуже гостро. Анкара відносить турецьку Робочу партію Курдистану (РПК), яка здебільшого представлена на південно-сході країни, до терористів і вважає такими сирійських курдів, що проживають у небезпечній близькості до кордону. Коментуючи заяву про створення федерального округу в Сирії, міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу нагадав, що Анкара вважає сирійську партію "Демократичний союз" (PYD) продовженням РПК, і заявив, що курди, "показали своє справжнє обличчя", бажають поділу Сирії. "Ми з Іраном підтримуємо територіальну цілісність Сирії", — запевнив міністр на прес-конференції.
Ірану тяга курдів до свободи в будь-якому форматі потрібна не більше, ніж туркам: Тегеран чудово розуміє небезпеку створення в сусідніх державах декількох курдських автономій. Нагадаємо, в Сирії це північні регіони, до них прилягають де-факто територія турецьких курдів (південний схід Туреччини), на сході — іракська автономію курдів (північ Іраку), а в Ірані курди здебільшого живуть на північному заході країни. Курдська автономія в Іраку юридично закріплена, в Сирії буде визнана як мінімум де-факто (Асаду доведеться змиритися з цим). А конгломерат суміжних курдських автономій має всі шанси до подальшої інтеграції. Але якщо виникне повноцінне курдська держава, політична і економічна географія Близького Сходу повністю зміниться. Як мінімум Ірак, Іран, Сирія і Туреччина втратять величезні території, причому як забезпечені енергоносіями, так і розташовані на шляхах їх транзиту. Не кажучи вже про мінімум 25-мільйонному населенням, або навіть більше, якщо врахувати ассимилировавшихся єзидів і християн.
В нинішніх умовах перешкодити цьому процесу буде дуже важко. Активно протидіятимуть ті ж США і Росія, виходячи з різних міркувань (для американців курди — сильний союзник, який успішно веде боротьбу з ИГИЛ, а для Росії вони цінні тим, що "кошмарят" Туреччину). До всього іншого іракський Курдистан славиться своїми елітними бійцями — пешмерга, истребляющими бойовиків ИГИЛ в Іраку. Що стосується сирійських курдів, то при допомоги одноплемінників з Іраку і завдяки підтримці російської авіації вони змогли в значній мірі розширити свій вплив на півночі країни, а також створити потужні збройні сили. Опір потенційного курдської держави зломити буде практично неможливо, а його спроби чреваті великої регіональної війною, причому очевидно, що залишитися в стороні не вдасться нікому з світових гравців. Це дуже турбує Туреччину та Іран. І тут, до речі, проглядається цілком реалістичний конфлікт інтересів двох ситуативних союзників — Москви і Тегерана.
Днями агентство Bloomberg висловив думку, що несподіване рішення Путіна від 14 березня вивести війська з Сирії несе ризик розколу альянсу з Іраном, який нібито досі відданий ідеї підтримки Асада. Однак твердження авторів статті впирається в стіну суперечливих фактів: по-перше, основну частину своїх військ (2,5 тис. бійців Іранської революційної гвардії (спецназ) Тегеран вивів до 29 лютого або навіть раніше, тобто за два тижні до озвученого рішення Путіна; по-друге, не меншу важливість, а можливо, і більшу, для Ірану є вихід на зовнішні ринки, зокрема Європи. Саме тому Тегеран "обрадував" Москву своєю непохитністю у питанні нарощування видобутку нафти і саме тому він не приховує своєї зацікавленості в завоювання європейського ринку, як би не опиралася тому Росія.
Так, безумовно, Асад входить у систему координат Ірану, але ця фігура і система в цілому непорівнянна з економічною вигодою для Ісламської Республіки Іран. Тому можна впевнено сказати, що Тегеран підтримує режим Асада до тих пір, поки не отримає залізних гарантій дотримання своїх інтересів. У зв'язку з цим все більш гостро стоїть питання пошуку виходу з клінчу і зниження градуса у відносинах з Саудівською Аравією. Посередництво Туреччині у цьому процесі може виявитися досить перспективним.
