Хто подарував Україні швейцарський трубопровід
Що роблять швейцарці в Україні
Російська державна компанія "Транснефть" 16 березня завила про закриття операції з продажу україно-білоруського магістрального нафтопродуктопроводу Мозир-Держкордон-Ужгород, який російська преса воліє називати "Самара-Західний напрямок". Покупцем українського трубопровідного активу була оголошена швейцарська компанія International Trading Partners (ITP) Ltd. "По угоді питання закрито. Вартість не оголошується, це питання комерційній площині, там все коректно", - заявив російській пресі глава "Транснафти" Сергій Токарєв.
Через день після заяви про угоду уряд РФ своїм рішенням від 18 березня заборонив на невизначений термін всі операції з експорту нафтопродуктів до Білорусі. Формально продаж і ембарго не були пов'язані. Заборона на експорт в сусідню країну став результатом підозр, що білоруські трейдери в гонитві за прибутком перепродують нафтопродукти російського походження на ринки Європи. Про введення ембарго на постачання автомобільного палива Білорусії пресі заявив російський віце-прем'єр Аркадій Дворкович: "Уряд доручив Міненерго, ФМС і Мінфіну доповісти про причини різкого збільшення поставок нафтопродуктів з дочірніх підприємств "Газпрому" і "Татнафти" у Білорусію. Подати копії документів та розрахунків, пов'язаних із сплатою мита при зазначених постачання, і втрати бюджету РФ від таких поставок", - заявив він.
Колишній україно-білоруський, а нині "швейцарський" трубопровід відіграє вагому роль у білоруському експорті. Щороку він постачав в Україну та Угорщину 1,2-1,4 млн т дизпалива і більше. Весь експорт нафтопродуктів Білорусією в 2015 році перевищував 10 млн тонн. З них в Україну в 2014-2015 рр. у цистернах і по трубопроводу надійшло 2,4 і 2,2 млн тонн відповідно. Для порівняння: обсяг загального споживання нафтопродуктів в Україні в цей період склав 8,5 і 7,8 млн т відповідно. Більш дешеві, порівняно з цистернами, трубопровідні поставки білоруського Мозирського НПЗ - один з ключових чинників, що визначають нижній рівень оптових цін українського ринку. Якщо труба Мозир-Ужгород працює, нижній рівень цін опускається. Якщо трубопровід не працює, нижня межа цін зростає.
Крім продуктопроводу Мозир-Ужгород Україна не має інших трубопровідних сполук з зарубіжними НПЗ. Чисто теоретично можливі прямі контракти імпорту по цьому трубопроводу з Рязанського і Самарського НПЗ. Але такі віддалені російські прямі поставки абсолютно програють в рентабельності імпорту з Білорусії. Тому що оперують в Україні нафтокомпанії РФ продають білорусам свої нафтопродукти, і завозять в Україну білоруські. Або постачають білоруським НПЗ нафту сиру і випускають їх готову продукцію на український ринок. Але білоруські заводи і трейдери воліють закуповувати нафту самостійно або отримувати її від білоруської держави, оскільки забезпечує близько 27% всього транзиту російської сирої нафти в країни ЄС, і тому має пільги при закупівлі сировини.
У минулому лютому білоруські власті вирішили підняти транзитний тариф для експорту російської сирої нафти. На тлі зниження світових цін і падіння доходів нафтокомпаній це підвищення виглядало болючим, але незначним, оскільки рублевий зростання тарифів склав всього близько 10% і виглядав дуже делікатної інфляційної індексацією. Як не крути, це ускладнило відносини між Москвою і Мінськом. Але нині оголошене РФ бензино-дизельне ембарго навряд чи слід розглядати як чергові і вже звичні білорусько-російські транзитні тертя. Більш ймовірна інша причина. Наприклад, ембарго може бути сигналом з Кремля в Мінськ: до тих пір, поки купила у "Транснефти" швейцарська ITP Ltd. не зможе закріпитися в Києві в ролі нового визнаного власника магістрального нафтопродуктопроводу Мозир-Ужгород, ніякого експорту нафтопродуктів до Білорусі з РФ бути не може.
До чергового ембарго на постачання Білорусії сирої нафти ще не дійшло. Російська блокада поки стосується лише готового палива. Тобто білоруські та інші працюючі в цій країні трейдери все ще можуть експортувати свою готову продукцію, в тому числі, в Україну і Угорщину через продуктопровід Мозир-Ужгород. Але що буде далі, сказати складно. Закріпити права на україно-білоруський трубопровід невідомої ринку ITP Ltd. Буде дуже складно. Так що російське бензино-дизельне ембарго рано чи пізно має шанси розширитися і на сиру нафту. Це стане тим більш вірогідним, якщо в найближчі місяці авантюра "Транснафти" з продажем працюючого в Україні трубопроводу лопне. Тоді цю магістраль без участі росіян можуть заповнити білоруські нафтопродукти.
До чого призведе однобокість реформ
Щоб трейдери Білорусії змогли збільшити свою самостійну частку у заповненні "швейцарського" трубопроводу, їм потрібно продемонструвати незалежні від російських компаній поставки сирої нафти з РФ або з інших країн через порти Балтії або України.
Щоб запропонувати Білорусії транзитні послуги українських портів і реверсного нафтопроводу Одеса-Броди-Мозир, Україні ще в минулі роки треба було прикласти мінімальних зусиль. По-перше, вигравши судовий спір за що проходить по країні магістральний трубопровід, уряд Арсенія Яценюка повинно було тут же, не чекаючи апеляційних і інших зусиль РФ, доручити Мінпаливенерго представити стратегію розвитку державного трубопровідного транспорту нафти і нафтопродуктів і відобразити в ній всі можливі варіанти інтеграції України на цьому терені. В тому числі, і інтеграції українсько-білоруської. По-друге, щоб унеможливити перетворення Мозир-Ужгород "швейцарський трубопровід", уряду слід було б категорично не допускати політичних чвар за призначення менеджменту нафтотранспортних держпідприємств, "Укртранснафта", "Підприємство по забезпеченню нафтопродуктами ПОНП", і "Укртранснафтопродукт УТНП". І, по-третє, заради розвитку галузі та відновлення повноцінної роботи повернутого Україні трубопроводу, владі треба було домогтися компромісу між усіма великими українськими компаніями-нафтотрейдерами. Це дало б можливість виробити загальну стратегію, орієнтири і правила розвитку галузі незалежності від того, в якій формі, яку партію або міністра кожен з цих трейдерів підтримує.
Замість цього акцент проводяться в Україні нафтогазових реформ був поставлений виключно на газовому секторі - реформування ГТС, структури НАК "Нафтогаз України", та залучення в цю галузь нових великих закордонних інвесторів, таких як американська Riverstone.
Наприклад, бойову техніку, військовий транспорт авіацію газом не заправишь. Також як не змусиш жодного приватного інвестора ризикнути грошима і завантажити нефеперерабатывающие заводи сировиною в умовах військових дій або прикордонної ескалації конфлікту. Накопичення резервів, визначення захищених каналів імпорту та постачання країни моторним паливом в таких умовах - це виняткова турбота державних структур.
Незважаючи на ці важливі нюанси, ні одна з перерахованих вище заходів реагування Кабінету Міністрів на незавершений до кінця спір з "Транснафтою" через україно-білоруський трубопровід Мозир-Ужгород не була виконана. В умовах такої інертності нафтової політики української влади, більшість санкцій США і ЄС щодо Білорусі до кінця 2015 року виявилися знятими або пом'якшеними. При цьому позиція України в нафтовій сфері інтеграції двох країн не зазнала жодних помітних якісних змін.
