Кінець глобалізації. Україні пора будувати свій економічний ковчег

За прогнозом Bloomberg, чотири з 15 найбільших морських перевізників за підсумками цього року припинять діяльність, а загальні збитки галузі досягнуть $10 млрд. Причини прості і в той же час тривожні: обсяги перевезень падають з початку 2015 р., в той час як компанії розраховували на зростання.

Глобалізація вперлася в стелю: відношення обсягів торгівлі до світового ВВП досягло свого піку в 61% (2012) і з того часу тільки падає (2015 р. — 58%).

Є різні версії, чому так відбувається. Одні бачать в цьому наслідок прогресу: автоматизація знижує витрати на робочу силу, відповідно, дедалі більше товарів можна робити там, де вони будуть продаватися. Інші вважають, що вся справа в протекціоністської політики, до якої звертаються уряду у відповідь на економічні труднощі і криза перевиробництва. Деякі економісти йдуть далі і прогнозують спіраль торговельних воєн, які ще сильніше порушать хід світової торгівлі, викличуть економічна криза, що в результаті змусить уряду піти на ще більш жорсткі обмежувальні заходи.

Днями в суперечку економістів втрутився МВФ, який у черговому огляді світової економіки вказав, що ¾ падіння торгівлі викликані зниженням інвестиційної активності, а за іншу частину відповідають як протекціонізм, так і перерозподіл виробництва. Але все може помінятися.

Важливу роль відіграє і результат виборів у США, де Дональд Трамп обіцяє боротися з глобалізацією і захищати простих робітників з допомогою загороджувальних мит, а Хіларі Клінтон хоча і не обіцяє вводити нові мита, але також виступає проти угоди про Транстихоокеанське партнерство.

Що в умовах агресивної боротьби за ринки чекає Україну?

Правильна відповідь — нічого хорошого, адже 39% нашого експорту потрапляє в країни Азії, де української стали вже доводиться конкурувати з китайською продукцією, 9,5% — у Росію, яка в будь-який момент може закрити свій ринок. У той же час з країнами Європи, куди відправляється 43% українського експорту в січні—липні сальдо торгівлі товарами було від'ємним і досяг -$2,4 млрд.

При цьому не варто розраховувати на поблажки з боку великих гравців: за даними GlobalTradeAlert, 80% всіх обмежувальних заходів, прийнятих у світі до 2015 р., припадають на країни "Великої двадцятки". Світ уперся головою в стелю. А це означає, що найближчим часом нікому не вдасться поліпшити своє становище, не обділивши сусіда.

В очікуванні кризи і революції

Становище не дуже гарне, але й сумувати немає сенсу. Коли в 1798 р. відомий демограф і економіст Томас Мальтус опублікував свій "Нарис про народонаселення", мало хто був готовий оскаржувати його песимістичний висновок, що через брак орних земель більшості людей майбутнього в кращому випадку світить життя на межі голодного виживання. Поважний учений помилився. Він розумів, що людство впритул підібралося до бар'єра в своєму розвитку, але не уявляв, що за ним теж є життя і прогрес. Мальтус не знав, що в 1860-х роках почнеться Друга промислова революція — епоха сталі, залізниць, нафтової та хімічної промисловості, електроенергії та конвеєрів, завдяки чому Європа — центр цивілізації в той час — буде насолоджуватися кількома десятиліттями небаченого зростання добробуту.

Правда, після цього людство знову уткнулось в межі зростання, які виявилися настільки міцними, що для їх подолання потрібні ні багато, ні мало, а дві світові війни. Зате відразу після них у світі почався "Золотий вік капіталізму", що тривало до початку 1970-х. У ці часи був завойований космос, колонії отримали незалежність, набрав силу рух за громадянські права, в небо вперше піднявся надзвуковий пасажирський літак, а ВВП на душу населення щорічно збільшувалася на 3-4%.

Не дивно, що тоді людство дивилася в майбутнє з оптимізмом і нестримної вірою в прогрес. Популярна наукова фантастика того часу передає дух епохи: і знаменитий серіал StarTrek (1966), і культову "Космічну одіссею 2001" (1968) об'єднує ідеалізм. Фантасти того часу вважали, що в майбутньому не буде ні гендерної, ні расової, ні соціального поділу, а капіталістичні і комуністичні країни помиряться і створять єдину планетарну федерацію. Але ейфорія тривала недовго.

Валютний криза, запекла війна в Індокитаї, шоковий стрибок цін на нафту, високе безробіття і інфляція, загострення холодної війни призвели фантастів в почуття.

Місце StarTrek зайняли "Зоряні війни" (1977), а натомість космічної одіссеї назустріч дбайливому інопланетних розуму, глядачам запропонували слоган з фільму "Чужий" (1979): "У космосі ніхто не почує твій крик".

Цифрова революція (яку на Заході часто називають Третьої промислової) і падіння залізної завіси дали світові ще два періоди бурхливого зростання економіки: 1985-1995 рр. (більше 7% зростання ВВП на душу населення в рік) і 2002-2008 (більше 9% у рік).

Після цього — знову стагнація. У відповідь на нього Всесвітній економічний форум та інші міжнародні організації як заклинання повторюють: "Четверта промислова революція". Ось що, на їх думку, дасть новий поштовх для розвитку людства. Правда, поки незрозуміло, що для цього має бути зруйновано і наскільки згубними будуть наслідки війн і політичної нестабільності, вже крокують по планеті.

Що нам робити?

Поки що Україна відстає від решти світу. Причому не тільки в економічному сенсі. Взяти хоча б наш рішучий похід в Євросоюз, який був би набагато доречніше (і успішніше) років 10-15 тому. Ми говоримо про євроінтеграцію і мріємо про глобалізацію в той час, коли по всьому світу спостерігаються зворотні процеси.

Втім, дивлячись на Дональда Трампа, Реджепа Ердогана, Володимира Путіна або новоспеченого диктатора Філіппін Родріго Дутерте, можна прийти до висновку, що і старомодність буває корисною. Тим більше, що слідом за ізоляціонізмом і війнами завжди приходять часи процвітання. Головне — бути до цього готовими. Поки в 1985-1995 рр. весь світ пожинав плоди стрімкого економічного зростання, ми переживали розвал СРСР. Ледве вибралися з-під уламків імперії, як до нас добралися наслідки Азіатської фінансової кризи, після чого ми тягнули жалюгідне існування аж до початку 2000-х, коли справи несподівано пішли в гору.

Це певною мірою стосується і нав'язуваної нам реінтеграції зруйнованого і озлобленого Донбасу.

В той же час не варто покладати великих надій на глобалізацію і зростання світової економіки. Пора зосередитися на "локалізації", перестати сподіватися тільки на експорт сировини, а створювати якісні продукти та послуги, спрямовані на внутрішній ринок. При цьому включатися в міжнародні ланцюжка створення доданої вартості.

Але поки картина безрадісна. За останні два роки зі столиці виїхали близько 20% великих IT-компаній. Серед багатьох молодих фахівців також панують чемоданні настрої. В країні почалася нова хвиля еміграції.

Причини лежать на поверхні, і справа навіть не стільки в економічному кризі, скільки в некомфортності життя і відсутності безпеки — як для людей, так і для бізнесу. Що потрібно зробити для вирішення цієї проблеми?

Перефразовуючи одного "ефективного менеджера" часів не настільки віддалених, можна впевнено сказати, що оскільки іншої країни у нас для вас немає, то доведеться облаштовувати цю. Формуючи відповідальну владу, послідовно покращуючи бізнес-клімат, вимагати більш ефективної роботи поліції, займатися урбаністичними проектами, у відповідності з теорією розбитих вікон методично і неухильно "дресирувати" любителів порушувати закон, а самі закони зробити розумними і не настільки численними. Зручність для життя і бізнесу повинні стати правилом, тоді в України з'являться можливості залучати капітали, так і талановитих людей, а значить, шанси на виживання в жорстокій конкуренції.