Критичні мінерали. Як одна галузь може змінити українську економіку

Багаті українські надра

На Конференції з питань відновлення України в Берліні в червні цього року посадовці з країн ЄС (передусім Німеччини) ледве приховували захоплення величезними покладами так званої "критичної сировини" в Україні, необхідної для "Зеленого переходу". Українські урядовці також наголосили на грандіозному ресурсному потенціалі; за словами заступника міністра економіки Олексія Соболєва, Україна має поклади 22 з 34 мінералів зі списку критичної сировини ЄС.

Серед них — ключові елементи для виробництва напівпровідників та акумуляторів, батарей для електротранспорту та відновлювальної енергетики чи сотень видів мікрочипів для продукування штучного інтелекту (ШІ) у вигляді наборів мікросхем і мікроплат. Зокрема, йдеться про літій, графіт, марганець, які відносяться до акумуляторної групи, та галій, германій, металевий кремній і гафній із групи конструкційних матеріалів для випуску напівпровідників. Без цих виробів неможливе функціонування "зелених" та цифрових технологій.

Також варто згадати про значні запаси стратегічних конструкційних матеріалів, таких як титан, цирконій, ванадій, магній, фосфор, які є в Україні і які використовуються в аерокосмічній галузі, виробництві військового обладнання, технологічних ліній, що працюють в агресивних середовищах, тощо.

Стратегічний інтерес ЄС

Зацікавленість у згаданих мінералах з боку представників ЄС посилюється ситуацією, що склалася у глобальних ланцюгах їхнього постачання. Зараз у світовому постачанні продуктів переробки критичних мінералів домінує Китай. Наприклад, він контролює 77% світового виробництва літієвих катодів і 92% виробництва графітових анодів. Це основні компоненти для виготовлення акумуляторів, тому логічно, що Китай контролює 66% їхнього світового виробництва. Примітно, що частка Китаю у світовому видобутку сировини значно менша. Наприклад, він добуває 28% світового літію і лише 5% металічного марганцю, а контролює саме їх переробку. 

Отже, стратегічний інтерес Євросоюзу полягає у диверсифікації джерел доступу до цієї критично важливої сировини. Відповідно всі згадані обставини дають Україні унікальну можливість для розумного входження у глобальні ланцюги виробництва і постачання критичних мінералів, найперше у вигляді продукції їхньої переробки.

Глобальні ланцюги виробництва і "місцева складова"

Важливо, що це розуміють і посадовці ЄС. На конференції у Берліні вони висловили переконання, що Україна повинна отримувати вигоду від видобутку і переробки цих корисних копалин, а не бути просто експортером сировини. Багато говорилося про "спільні ланцюги доданої вартості ЄС — Україна". Київ підписав відповідний меморандум з Брюсселем, у якому є згадка про спільні бізнес-можливості в ланцюгах доданої вартості акумуляторів.

Але це не станеться автоматично, і Україна не повинна повністю покладатися на добру волю ЄС. Вона має проактивно впроваджувати політику, яка забезпечить перетворення критично важливої сировини на рушій глибокого економічного зростання. Найважливішою серед цих політик є "правило місцевої складової" (Local Content). Вона має стати неодмінним компонентом більш широкої політики з залучення інвестицій у розвиток внутрішнього виробництва.

Під поняттям "місцева складова" розуміють набір політичних інструментів, розроблених національними та/або регіональними органами влади для забезпечення того, щоб певна частка факторів виробництва (таких як робоча сила, постачання товарів і послуг, технології та технічні ноу-хау) надходила з вітчизняної економіки.

Місцева складова часто практикується в країнах, що розвиваються, але до такої самої політики постійно вдаються й у розвинених державах, які власне й стали такими значною мірою завдяки їй. Наприклад, закон США про зниження інфляції (з його програмою "Зроблено в Америці") та Промисловий план ЄС "Зелена угода" містять суттєві компоненти політики місцевої складової, зокрема значні податкові пільги для закупівлі вітчизняних комплектуючих та технологій. Це важливий прецедент з найбільших західних економік, бо зобов'язання України перед ЄС щодо вільної торгівлі та доступу до публічних закупівель є одним із потенційних бар'єрів для впровадження "правила місцевої складової".

"Критична сировина" — один із секторів економіки, в якому країни докладають найбільше зусиль для підвищення вартості за рахунок місцевої складової. Це основна частина стратегії розвитку таких країн, як Мексика, Чилі та Індонезія. І Україна може перейняти цей досвід.

Місцева складова може застосовуватися в секторі критичної сировини у "нисхідному" та "висхідному" напрямках.

У "нисхідному" напрямку це означає вимогу, щоб певна частка технологій, обладнання, проектування та робочої сили, які використовуються в гірничодобувних проектах, постачалася українськими компаніями. Гірничодобувні та нафтові компанії витрачають від 40 до 80% своїх доходів на закупівлю товарів і послуг, що значно перевищує їхній внесок у державні доходи, який оцінюється у 3-20% ВВП. Гарним прикладом є Чилі, де уряд створив інституціоналізовану національну програму розвитку постачальників, щоб заохотити малі та середні підприємства до формального об'єднання з великими компаніями. Програма спрямована на підвищення конкурентоспроможності МСП та стабілізацію комерційних зв'язків з великими покупцями.

У "висхідному" напрямку вимоги щодо місцевої складової полягають у тому, щоб видобута критична сировина зазнавала подальшої переробки всередині країни. Крім того, певна частка доданої вартості у вигляді продуктів переробки повинна залишалася в країні. Це могло б допомогти Україні зробити стрибок у нові виробничі сектори.

Що можна виробляти в Україні

Спектр продукції, яку можна отримати шляхом переробки наявних в Україні критичних мінералів, настільки широкий і важливий, що розвиток її внутрішнього виробництва здатний змінити технологічність і структуру національної економіки.

Ланцюги глибокої переробки літію і графіту

У розгортанні ланцюга вартості, як це показано на Малюнку 1, ціна літію зростає із 800 $/т літієвого концентрату до 70 000 $/т карбонату літію, а з Малюнку 2 видно, що ціна зростає із 1500 $/т графітового концентрату до 6100 $/т графітових анодів.

Опис ланцюгів вартості можна продовжувати далі. Важливо розуміти, що вони постійно розширюються із винайденням нових товарів. Статус виробника згаданих продуктів формує сильну позицію для налагодження внутрішнього виробництва складної промислової продукції, яка їх гостро потребує — електромобілів, різноманітних літальних апаратів, швидкісних потягів, обладнання для відновлюваної енергетики і, звичайно, високоточної зброї, яка дуже потрібна Україні.

Стимули для видобутку і переробки

Утім, треба розуміти поточну ситуацію. Протягом десятиліть в Україні видаються, але не використовуються сотні ліцензій на розробку родовищ, зокрема і згаданих мінералів. Отже, потрібно, щоб регуляторна політика стимулювала і забезпечувала результат діяльності з видобутку і переробки.

У цьому процесі головне слово належить державі. Вона має виступити як підприємець, що засновує партнерства із серйозними приватними інвесторами. Для цього вже існує зручна законодавча база у вигляді Закону України "Про угоди про розподіл продукції".

Поки що цей закон поширюється лише на процес видобутку і збагачення сировини. Дуже важливо, щоб він охоплював і процес переробки мінералів. Це дасть можливість фіксувати в угоді, яка підписується між урядом та інвестором, умови, важливі для України, передусім ті, що стосуються місцевої складової. Зокрема, там можуть бути прописані вимоги щодо залучення ресурсів з місцевої економіки у виробничому процесі, і щодо ланцюгів переробки в Україні, і щодо обсягів виробленої продукції, яка залишається в Україні для подальшої організації виробництв складної техніки.

Іншими словами, такі угоди відповідатимуть стратегічному національному інтересу щодо розвитку внутрішнього виробництва і структурних змін економіки. Але на додаток до цього закону потрібно подбати про інші способи стимулювати місцеву складову і посилити промислову політику. Відповідні рішення мають стосуватися:

• вдосконалення і розширення законодавства щодо внутрішньої складової в публічних закупівлях,
• обладнання виробничих майданчиків базовою інфраструктурою,
• податкових стимулів та субвенцій інвесторам, які створюють виробництва складної техніки та її компонентів,
• грантової підтримки досліджень і розробок,
• організації спеціальних програм розвитку місцевих постачальників (у партнерстві з інвесторами).

Як показує економічна історія різних країн, щодо "правила місцевої складової" є низка зауважень. Така політика може зазнати невдачі в деяких країнах, що розвиваються, коли вимоги встановлюються занадто високими для реальних можливостей місцевих постачальників. Це призводить до шахрайства або стає істотним бар’єром для іноземних інвестицій. Тому Україні варто всебічно оцінити свої інженерні та виробничі потужності для підтримки видобутку та переробки критично важливої сировини, а також визначити реалістичні цілі зростання.

При цьому Києву треба серйозно сприйняти заклики з Євросоюзу щодо "створення вартості в Україні" та отримати його згоду на запровадження всеохоплюючих правил щодо пріоритету використання місцевої складової. Це може бути складним завданням, враховуючи зобов'язання України в рамках Угоди про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС не надавати перевагу вітчизняним виробникам. Але ЄС вже давно визнав власну потребу в політиці місцевої складової і повинен усвідомити, що Україна стоїть перед величезним викликом Новітньої Індустріалізації. Вкрай важливо, щоб додана вартість діяльності із видобутку та переробки критично важливої сировини створювалася всередині України.