Барвистий оборвиш. Навіщо Шмигалю програма-невидимка з порятунку економіки

Розберемося, що відомо про документ, анонсований Кабміном 27 травня, зі слів міністрів і до чого готуватися українській економіці.

Треба сказати, що повну версію програми вирішили оприлюднити через три дні - саме стільки часу знадобиться для того, щоб доопрацювати її у міністерствах. Доступна мініверсія є в інфографіці - це кілька картинок на офіційних сторінках міністерств.

Отже, мета програми, яка охоплює 2020-2022 рр., заслуговує оплесків: сталий економічний розвиток, створення нових робочих місць і, відповідно, зростання зайнятості.

Програма звучить і в основних тезах.

Пріоритетні сектори? Промисловість, сільське господарство, сфера послуг, енергетика, IT, транспорт та інфраструктура. Тобто, все.

Методи? Підтримка малого і середнього бізнесу (МСБ). Стимулювання міжнародної торгівлі. Залучення інвестицій. Розвиток інновацій. Розвиток ринку праці. Розумне регулювання економічної діяльності.

Що на виході? Доступ до фінансів, доступ до ринків, модернізація і сталий розвиток.

Наступний рівень конкретики - це 230 заходів. Короткострокових, середньострокових і стратегічних. Але їх все поки не оприлюднили. Є тільки приклади. Найбільш відомі - це те, що вже зроблено. Серед них забезпечення галузевих норм ведення господарської діяльності, тимчасове звільнення від мит коштів для боротьби з COVID-19, що завозяться в Україну, підтримка виробництв товарів подвійного призначення (які швидко перепрофілюються на випуск медичних засобів), держзамовлення на медобладнання і вироби медичного призначення, засоби індивідуального захисту. Із стратегічних заходів названо створення механізму екстреної взаємодії з державами-партнерами і розвиток торговельно-економічних зв'язків з ЄС.

Якщо говорити про підтримку МСБ, то мова йде про програми доступних кредитів, запуску ґрунтових програм, розширення участі малих і середніх підприємців у держзакупівлях і навіть допомогу їм при виході на зовнішні ринки. Крім того, на службу простим ФОПам уряд планує поставити "регуляторну гільйотину", щоб для заповнення документів їм навіть бухгалтера не були потрібні. В цілому по легкості підприємництва нова стара мета - увійти до топ-30 світового рейтингу Doing Business (у частині адміністрування податків).

Треба визнати, що в соціальних мережах не дуже оцінили цей список благ, точніше, не зрозуміли - посипалися коментарі про те, що міністри знову лише заговорюють проблеми. Це логічно: навіщо в двох словах презентувати програму раніше її публікації?

Є і більш розгорнуті доводи, чому так не робиться. Ось приклад.

Може здатися дивною згадка мікропідприємництва в контексті виходу на зовнішні ринки. Але ні, в уряду ставка на експорт та захист національного виробника. За словами прем'єра Дениса Шмигаля, червоною лінією через всю програму проходить "принцип пріоритету українського виробника". Перша частина її так і називається: захист українських товарів, робіт і послуг від імпортних альтернатив. Це "здоровий економічний націоналізм" в розумінні глави уряду.

І цей "націоналізм" повинен стати всеохоплюючим. Мова йде про товари, послуги і роботи - все, що можуть зробити і надати українці, в пріоритеті перед імпортними аналогами. Україна потрапляє в тренд - багато країн намагаються замикатися на власному виробництві, і почалася така переорієнтація ще до пандемії коронавіруса. Адже краще не допускати потенційного збільшення імпорту товарів, попит на які в Україні може бути задоволений за рахунок вітчизняного виробництва. Звичайно, тут не можна перепильнувати, тому в уряді запевняють, що визначили умови для такого протекціонізму.

Але на цьому конкретика закінчується. На самому цікавому.

Тому що не тільки диявол, а і успіх завжди в деталях. Той же протекціонізм викликав і викликає багато суперечок. За класикою надання преференцій частині виробників або продавців може призвести до зменшення конкуренції і подорожчання продукції з можливим погіршенням якості. Продукції, яку купуватимуть українці. Якщо говорити глобально, то, відгороджуючись від світу, країна перестає користуватися перевагами спеціалізації - адже різні регіони в силу ресурсних відмінностей можуть виробляти певні блага дешевше і краще або дорожче і менш якісно. В ідеалі кожен випускає те, на що найбільше "заточений", а потім відбувається торговий обмін. Знаходження оптимального співвідношення - це використання відносних торговельних переваг. Словом, не все своє - краще.

Але є й інший аспект, про який забувають теоретики. Національні експортери - це, так би мовити, добувачі. І якщо вони не зможуть конкурувати зі світовими компаніями навіть на своєму ринку, то можуть просто зникнути, до речі, разом з робочими місцями для українців. Так що підтримка своїх - це не тільки про кращу ціну для споживача, а й про його роботу і бюджет держави.

Так бути чи не бути протекціонізму? Відповідь, як завжди, посередині, в тих самих деталях. Підтримувати треба ті галузі, національні гравці яких можуть витримати міжнародну конкуренцію і бути здобувачами. А не всіх підряд. Адже якщо давати преференції, скажімо, виробникам продуктів, які продаються тільки у себе вдома, то весь банкет буде за рахунок місцевих покупців, тобто нас з вами.

Тому і треба бачити програму. Так сказати, повну картину майбутнього у поданні міністрів. А не просто показувати картинки...