Годувати не можна кинути. У скільки обійдеться реінтеграція Донбасу
Кошторис реінтеграції від Bank of America
Коли мова заходить про територіальної цілісності країни, будь-торг і дискурс про гроші недоречні. Возз'єднання країни навіть може стати частиною національної ідеї, як це було в Німеччині. А досвід прикордонного взаємодії таких країн, як Японія і Китай, або Греція і Туреччина, показує, що значення має навіть кам'янистий острівець площею кілька сотень квадратних метрів. Що вже говорити про території з населенням у мільйони чоловік.
Але перейдемо до проблематики матеріальних оцінок. Процедура реінтеграції тимчасово відчужених територій завжди має два цінника. В активі - повернення промислових підприємств, інфраструктури, природних та земельних ресурсів, ринків збуту і найголовніше - населення, в тому числі економічно активного. У пасиві - витрати на реінтеграцію, відновлення і, якщо на відтяті територіях спостерігається диспаритет економічних показників з материнської територією, додаються й суттєві витрати на вирівнювання утворився диспаритету.
Аналітики Bank of America опублікували свою оцінку впливу реінтеграції Донбасу на українську економіку: "Потенційна інтеграція територій може підвищити номінальний ВВП на 3-5%. І прискорити ріст на 1-1,5% в період повоєнної відбудови". Хід думок західних аналітиків гранично простий: "Донецька і Луганська області склали понад 15,7% ВВП України в 2012 р. до війни. Внесок цих регіонів, які все ще знаходяться під українським контролем, впав приблизно до 12,7% у 2017 р. Ми вважаємо, що це може вказувати на одноразовий до зростання номінальних значень ВВП, що становить 3%". Таким чином, механічне перенесення економічного потенціалу окупованих територій Донбасу і стане джерелом того самого разового ефекту: 15,7% - 12,7% = 3%. Дане твердження припускає наявність одного базового умови: потенціал окупованих територій повинен залишитися на рівні 2012 р., як ніби підприємства просто зупинилися на час і тільки й чекають розконсервації своїх виробничих потужностей. Крім того, на думку Bank of America, відновлення регіону відбувалося б за рахунок цільової допомоги міжнародних донорів - і капітальні витрати держави дали б у скарбничку ВВП ще 1,5% щорічно протягом всього періоду реінтеграції. А сам факт відновлення економічних зв'язків окупованих територій з економікою країни в цілому приніс би 0,5% зростання вже в перший рік.
Наш розрахунок
Спробуємо оцінити загальний "цінник" реінтеграції і ми.
ВВП України і валовий регіональний продукт Донецької та Луганської областей:
За точку відліку ми візьмемо не 2012-й, а 2013-й рік, коли ВВП України склав 1,522 трлн грн, що за курсом 8 грн/$ давало доларовий еквівалент у розмірі $190 млрд. Валовий регіональний продукт (ВРП) Донецької області досяг тоді 165 млрд грн, або $20,6 млрд, а в Луганській - 55 млрд грн, або $6,9 млрд. Питома вага Донецької області в загальному розмірі ВВП країни залишав 11%, а в Луганській - 4%, кумулятивний показник - 16%. Якщо оцінити питому вагу подушного ВРП, то в 2013-му він становив 113 і 73% за вказаними областях, тобто в Донецькій області на 13% перевищує середній рівень по країні, а в Луганській - був на 27% нижче.
Після 2014 р. валовий регіональний продукт розподілився наступним чином: 63% виявилося у так званій ДНР, а 69% - в ЛНР. При цьому ВРП контрольованих територій Донецької та Луганської областей знизився в 2017-му до $5,38 млрд і $1,2 млрд в еквіваленті, а питома вага в ВВП країни - до 6% і 1% відповідно (сумарно - 7%). Дані цифри явно не збігаються з західної аналітикою. Страхітливе падіння зафіксовано в подушного ВРП на контрольованих територіях Луганської області (20% від середнього рівня по країні). Суттєво впав даний показник і в частині Донецької області, залишилася під контролем Києва, - до 56%.
А тепер спробуємо оцінити економічний потенціал окупованих територій виходячи з максимальних планових показників. Дані Держстату за ВРП представлені лише до 2018 р., тому екстраполюємо показники наявної статистики. В 2019-му році ВВП України складе приблизно 4 трлн грн (за курсом 25 грн/$ - $160 млрд). Виходячи з питомої ваги двох областей в обсязі ВВП, при умовах, рівних параметрах 2013 р. (ніби й не було війни), ВРП Донецької склав би $17,3 млрд, а Луганської - майже $5,79 млрд в еквіваленті. В 2019-му ВВП країни досяг 84% рівня 2013-го. Використовуючи цей коефіцієнт трансформації 2013-го в 2019-й, отримуємо граничну капіталізацію ВРП двох областей у розмірі $23,12 млрд.
Тепер уявімо, що економічні умови на окупованих територіях є зліпком 2013-го - в такому разі їх параметри склали б $9,17 і $3,36 млрд відповідно з урахуванням питомої ваги територій в загальні параметри регіонального продукту кожної галузі (сумарно майже $15 млрд). Це становить понад 9% сформованого на даний момент ВВП України - і саме в 9% потрібно оцінювати разовий ефект реінтеграції. Правда, ця разовость при допущенні правдивості даних все одно була б досягнута по мірі залучення економічних агентів в загальну систему, тобто мінімум протягом двох років з 4,5% щорічно.
З точки зору територіально-економічного районування, непідконтрольна частина Донецької області входила в структуру Донецько-Придніпровського економічного району, сформованого ще за часів УРСР, причому Донбас був найбільш потужним територіально-виробничим комплексом в межах району - понад 40% випуску промислової продукції. У важкій індустрії було зайнято 80% всіх штатних працівників. Вугільні ресурси Донецька досить ефективно поєднувалися з залізорудними запасами Криворізького басейну, каскадом дніпровських ГЕС, атомною енергетикою і зручними портами. Технологія грунтувалася на повному металургійному циклі. Його потреби забезпечувало важке машинобудування, що виробляє шахтне, енергетичне і прокатне устаткування. Важливе місце займала і хімічна промисловість, особливо виробництво коксу. Якщо розглядати можливість реалізації в регіоні ефективної економічної моделі, слід розуміти такі критично важливі його особливості: технологічні ланцюжки, інтеграція з міжнародними ринками, транспортна логістика. Технологічні ланцюжки базуються на наступних ланках: коксівне вугілля - кокс - метал; енергетичні вугілля - електроенергія - метал. Як бачимо, на початку кожного ланцюжка коштує та чи інша марка вугілля, а в кінці - завжди метал. Розпад цих ланцюжків загрожує втратою конкурентної переваги за ціною (за якістю продукція регіону вигравати конкуренцію на світових ринках поки не може), що загрожує різким падінням обсягів товарного випуску.
А тепер спробуємо оцінити фактичну продуктивність регіональної економіки. Якщо взяти поправочний коефіцієнт у розмірі 50% (рівень втрати потенціалу), отримаємо близько 110 млрд грн товарної продукції та послуг за рік ($4,4 млрд) у регіональній економіці ДНР. Ці оціночні цифри приблизно кореспондуються зі статистичними та аналітичними даними невизнаної "республіки": за підсумками 2017 р. обсяг промвиробництва в ДНР порівняно з 2016-м зріс з 88,1 млрд руб. до 146,4 млрд, що склало приблизно еквівалент $2,7 млрд.
З урахуванням поправочного коефіцієнта економічні показники ЛНР (якщо розглядати їх як потенційно можливі) оцінимо наступним чином: приблизно 20 млрд грн, або $0,8 млн у рік товарної продукції, а з урахуванням Алчевського промислового острова - до $1,5 млрд на рік. Сумарно виходить приблизно до $6 млрд. тобто разовий ефект від реинтерации регіональної економіки досягне 4%, або менше 1% у рік (за п'ятирічний період).
Приблизні витрати на відновлення інфраструктури Донбасу можуть скласти до $5 млрд протягом приблизно п'яти років. З урахуванням ефекту мультиплікації це призведе до додаткового зростання ВВП на $10-15 млрд, або на $3 млрд на рік, що додасть в скарбничку валового продукту країни щорічно до 2%. У цьому плані наші оцінки збігаються з аналітикою Bank of America.
Зростання торгового обороту в процесі реінтеграції можна оцінити в $2 млрд, або 1,3% ВВП України. Ця цифра збігається з оцінкою Bank of America того ефекту, який буде досягнутий в процесі інтеграції нині окупованих територій в структуру загальної економічної системи країни в цілому.
Економетрична модель, яку розробив Кущ А. А. на кафедрі соціально-економічної географії КНУ ім. Тараса Шевченка в рамках магістерської роботи "Аналіз економіко-соціального стану тимчасово окупованих територій Сходу України: сучасні виклики і перспективи", показує, що реінтеграція окупованих територій Донбасу в моделі ВВП України 2018 р. збільшила б валовий продукт на $23 млрд з урахуванням прямих і непрямих ефектів, або на 14% планового ВВП на 2019 р. Проблематичним залишається визначення довжини цього ефекту, але беручи до уваги п'ятирічний період, отримуємо додатково до 3% до базового показника ВВП країни.
Окремо варто оцінювати ресурсний потенціал регіону в частині видобутку вугілля: 15 млн т в ДНР і ЛНР, що відповідає параметрам імпорту вугілля в Україну в 2018-му році з Росії (загалом 21 млн т вартістю $2,5 млрд).
Аверсний цінник
Що стосується витрат, пов'язаних з реинтеграцией, то зараз на окупованих територіях невизнаних республік мешкає 3,7 млн чоловік, подушний дохід яких приблизно в два рази менше, ніж в середньому по Україні ($4,3 тис. в рік, виходячи з чисельності в 37 млн осіб і ВВП у розмірі $160 млрд). Тобто для вирівнювання подушного диспаритету доведеться витратити приблизно $8 млрд, або 5% ВВП країни, протягом як мінімум п'яти років, а значить, щорічно віддавати 1% валового продукту на економічну реінтеграцію територій, розуміючи, що паритет не буде досягнута ніколи, оскільки в Україні частина областей досі живе з подушним ВРП нижче среднестранового. До речі, повна економічна реінтеграція території колишньої НДР в структуру ФРН досі не завершена, і регіональні показники східних земель становлять поки що лише 70% від середніх по країні, хоча німецький уряд вже витратив на ост-проект майже 2,4 трлн євро за 30 років, або 61% річного ВВП, тобто приблизно 2% валового продукту в рік в показниках 2018 р.
Існує і фактор разових монетарних витрат. Так звані "центральні банки" невизнаних республік не надають інформацію про грошових агрегатах в рублях, але, за нашими розрахунками, вони становлять суми в еквіваленті $2 млрд у ДНР і $0,6 млрд в ЛНР. При реинтегарции територій РФ у будь-якому випадку вилучить цю грошову масу, тобто Україні доведеться одноразово відшкодувати кошти населення, бізнесу та бюджетних організацій на рахунках у "республіканських центральних банках", а це сумарно до $2,6 млрд, або 65 млрд грн (1,6% ВВП).
У свій час разова заміна грошових знаків НДР коштувала ФРН більше $100 млрд. Крім того, існує проблема відновлення виплат пенсіонерам невизнаних "республік". До вже накопичилася боргами в розмірі до 100 млрд грн необхідно додати 16,5 млрд грн щорічного зростання дефіциту ПФУ (вирівнювання рівня пенсій після реінтеграції до середнього рівня пенсійного забезпечення по країні). За п'ять років, дані витрати складуть понад 180 млрд грн з урахуванням погашення заборгованості, або до 5% ВВП. Крім того, вирівнювання диспаритету на зарплати в бюджетній сфері та економіці вимагає від бізнесу і держави додаткових витрат у розмірі понад 21 млрд грн у рік (понад 350 тис. штатних працівників), або 100 млрд грн за п'ять років (2,5% ВВП). І це не рахуючи витрат на залучення як мінімум 200-300 тис. раніше виїхали співробітників підприємств. Сумарно отримуємо витрати в межах 14% ВВП, або до 3% від щорічного валового продукту.
З урахуванням того, що позитивні ефекти як правило перебільшені, а негативні - недооцінені, в перші роки цілком можливий дефіцит в системі ефекти/витрати. Якщо взяти лише ефект зростання ВВП від інфраструктурних витрат на відбудову Донбасу і вплив на зростання відкриття додаткового ринку з населенням до 3,7 млн осіб, то дефіцит коштів складе приблизно 1% ВВП, або 40 млрд грн на рік.
Свого часу у Німеччині ввели "податок солідарності" для фінансування програми інтеграції земель колишньої НДР до загальнонімецького проект. Він склав 7,5% від доходів населення і прибутку юридичних осіб і був введений лише на один рік, але після зниження до 5,5% діє досі. Всілякі суди так і не змогли скасувати цей фіскальний збір. Чисто теоретично 40 млрд грн можна зібрати, ввівши "донбаський податок" на зарплати українців у розмірі до 2%. Частково можна вилучати ці гроші з допомогою збільшення паливного акцизу або оподаткування валютообмінних операцій та мобільного зв'язку. Проблематично буде змусити юрособи платити додатковий "реінтеграційний податок" - це знизить і без того слабку зацікавленість української економіки, так і бізнес у нас навчився оптимізувати показник прибутку.
У будь-якому випадку вже зрозуміло, що західних донорських коштів не вистачить навіть на інфраструктурне відновлення. Частково регіон міг би реанімувати приватний бізнес, але для цього необхідно створити кластерну регіональну точку росту на базі пакету фіскальних пільг. Тоді компенсатор витрат держави (константа соціальних платежів) у вигляді активації додаткового економічного потенціалу спрацює лише у вигляді поліпшення статистики ВВП, але не показників його бюджетного перерозподілу за допомогою податків: економіка в цілому отримає додатковий сегмент валового продукту, але він не буде оподатковуватися, причому досить тривалий період. У такій моделі економічні ефекти будуть носити статистичний характер, а витрати - реальну фінансову навантаження на держбюджет.
