Бюджет-2022. Що (не) дістанеться українцям
Уряд вніс на розгляд парламенту бюджет на 2022 р. Спробуємо визначити якість цього документа
По той бік презентації
Усі погані державні бюджети, які приймалися в нашій країні останнім часом, схожі один на одного. А хороші… Хотілося б сказати — кожен прекрасний по-своєму, але хороших бюджетів у нас поки не було.
У структурі бюджетних показників, які вивалюються на простих українців, дуже важко вихопити те саме зерно, яке ховається за плевелами слайдів і презентацій. Начебто все зростає. Але за деревами аналітичних стовпців найчастіше не можна побачити лісу у вигляді справжньої бюджетної картини. Навіть простий метод порівняння темпів зростання з динамікою інфляції показує, що багато номінальних показників бюджету при перерахуванні їх на реальні значення насправді не ростуть, а знижуються.
Крім того, у нашому держбюджеті є прихована динаміка, яка дозволяє маніпулювати цифрами. Простий приклад: закладені витрати на медицину, регіональні інвестиції, кошти на підтримку бізнесу тощо по факту не виконуються, і відсоток невиконання може досягати 10–20%. Зате на слайдах красується зростаюча динаміка рівня державної підтримки тієї ж медицини (а потім, наприклад, сотні мільйонів за програмою боротьби з раком перекидаються наприкінці року на дороги). Зате така стаття, як обслуговування державного боргу (тільки виплата відсотків, без погашення тіла кредитів), як правило, вказується заниженою і надалі переглядається у бік збільшення (причому іноді такий перегляд проводиться кілька разів на рік).
Саме тому ми і спробуємо дати нестандартний, не мейнстримний погляд на державне бюджетування у нашій країні, оскільки банальної і стандартної аналітики в Україні хоч відбавляй.
Але без неї теж нікуди, і тому ми почнемо аналіз із загальних показників.
Головний слайд
Доходи бюджету збільшаться до 1277 млрд грн (на 162 млрд грн більше плану на цей рік), а витрати — до 1465 млрд грн (на 103 млрд грн). Дефіцит бюджету знизиться до 3,5% ВВП (188 млрд грн).
Мінімальна зарплата зросте з 6500 до 6700 грн, а прожитковий мінімум для працездатних — с 2270 до 2674 грн, тобто вчергове уряд не забезпечує розрахунок соціальних показників, виходячи з реального, а не "придуманого" в кабінетах чиновників рівня прожиткового мінімуму. Епоха бідності не закінчується.
Ігри з дефлятором
Що насамперед впадає в очі? Очевидне маніпулювання показником дефлятора ВВП, який демонструє, наскільки економіка зросте як за рахунок реального збільшення, так і за рахунок інфляційної складової (яка включає в себе зростання цін на товари і послуги, які формують український валовий продукт).
Як бачимо, дефлятор, закладений при підрахунку прогнозного ВВП на найближчий середньостроковий період, майже ідентичний по роках: у 2022 і 2023 — 12%, в 2024 — 11%. При цьому промислова інфляція в прогнозі знижується за три роки з 7,8 до 5,7%, тобто на 2,1%. Скорочення інфляційного чинника в динаміці економічного зростання можна компенсувати лише реальним збільшенням ВВП (за рахунок нарощування продуктивності і продуктивності економічної системи). Але темпи зростання ВВП за трирічний період прискорюються всього лише на 1,2%: з 3,8% у 2022-му до 5% у 2024 р.
У звʼязку з цим можна зробити висновок про те, що сам макроекономічний прогноз Мінфіну є штучним і підігнаним під потрібну базу бюджетного перерозподілу. Це модель складання бюджету "від зворотного", коли спочатку малюється необхідна сума бюджетних витрат, а потім під неї підганяється макроекономічна база у вигляді номінального ВВП. Чи варто згадувати, що в правильних бюджетах все робиться з точністю до навпаки: спочатку визначається адекватна за прогнозом макроекономічна база, а вже потім вона розподіляється в рамках бюджетного пирога. Порушення цього золотого правила в Україні призводить до того, що з економіки забирають гроші в бюджет у розмірі "скільки треба", а не "скільки можна", виходячи з темпів економічного розвитку.
Більш того, Мінфін у своїх "штучних розрахунках" діє в рамках нацбанківського обмежувача у вигляді інфляційної мети в 5%. Тобто не можна в середньостроковому прогнозі показувати споживчу інфляцію вище зазначеної величини, і Мінфін виконує цю внутрішню консенсусну установку: пʼять відсотків — значить пʼять, дозволяючи собі лише на найближчий рік деяку вольницю (інфляція в 6,2%). Тобто показник інфляції буде завжди "малюватися" на рівні 5–6%, як це робилося і в планах на 2021 р. (прогноз — 7%), хоча було очевидно, що вона буде на рівні 10%.
Верхня планка споживчої інфляції в 5% формує обмежувач прогнозу і з промислової інфляції з урахуванням спреду між показниками на рівні 1–2%. Простими словами, не можна записувати низьку споживчу інфляцію і високу промислову. І останню "малюють" в діапазоні 5–7,8%.
І тут одразу виникає два структурних "обломи". Уряд планує вихід на високі темпи економічного зростання в 5% у 2024 р., але за рахунок чого? Повинен бути стимул у виробників нарощувати випуск, а для цього фактори виробництва (промислова інфляція) повинні бути на 1–2% нижчі, ніж ціни реалізації товарів і послуг (споживча інфляція). Подібне співвідношення формує позитивний інфляційний імпульс для виробництва. Якщо ж відбувається інверсія цих показників і фактори виробництва дорожчають швидше, ніж ціни реалізації (як це видно в таблиці прогнозних показників уряду), виникає криза пропозиції і уповільнення темпів економічного зростання. Правда, є виключення — сировинна модель економіки, коли вся сировина вивозиться на експорт (як це відбувається зараз). У такому разі внутрішні споживчі ціни для населення будуть зростати повільніше, ніж промислові (їх збільшення буде забезпечуватися фактором зовнішнього ринку, а не внутрішнього). Простими словами, застій всередині для всіх, експортний сировинний драйв для обраних.
У самій структурі бюджетних витрат цікаву інформацію нам дає аналіз витрат держави на обслуговування боргу (повторимося — це тільки відсотки, без погашення тіла кредиту). У порівнянні з планом на 2021-й ця ж стаття на наступний рік зросла на 23,4 млрд грн: з 158 млрд до 181,4 млрд грн. Тобто відбувається унікальна ситуація: при загальному зниженні індикатора боргового навантаження борг/ВВП, а також на тлі поліпшення боргових суверенних рейтингів країни на міжнародному ринку витрати на обслуговування боргу не зменшуються, а збільшуються!
Це можна пояснити виключно зростанням вартості обслуговування, насамперед прибутковості первинного розміщення ОВДП: якщо в планах на 2021-й 99 млрд грн спрямувалось на внутрішні борги, то в плані на 2022 р. — аж 120 млрд. З одного боку, заміна зовнішнього боргу на внутрішній — це безсумнівний позитив, але тільки в тому разі, якщо цей процес не супроводжується різким зростанням витрат на обслуговування заборгованості (а це якраз і спостерігається). Можна констатувати, що в Україні створена схема виведення десятків мільярдів гривень на користь фінансових спекулянтів. "Спекулятивне" лобі може бути задоволене.
Чому Україні потрібна інша бюджетна політика?
Для досягнення якісного економічного зростання за рахунок продуктивності і ефективності держава повинна створити критичну масу інвестицій в соціальний капітал (освіту, медицину, науку) і інфраструктуру (фізичну і цифрову).
Звернемося до звіту аналітиків Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) з глобальних інвестицій на 2020 р. Серед основних напрямків інвестування аналітики визначили технології, повʼязані з роботизацією і автоматизацією, цифрову економіку, розвиток технологій 3D-друку товарів.
Одна з ключових тез: формування нових інвестстратегій "означатиме перехід від глобальних інвестицій, орієнтованих на підвищення ефективності, до регіональних, орієнтованим на освоєння ринку, і від вкладень у вертикальні сегменти глобальних ланцюжків вартості до інвестицій в кластери і ширшу індустріальну базу". Таким чином, збільшиться роль регіонального співробітництва. Основою для інвестицій стане якісна фізична і цифрова інфраструктура, а також людський капітал.
Аналітики ЮНКТАД проголосили найближчі 10 років ерою інвестиційної та промислово-технологічної трансформації глобальних ланцюжків доданої вартості.
Таким чином, Україні необхідно максимально нарощувати внутрішні капвкладення в соціальний капітал (наука, освіта, медицина, екологія), оскільки різнобічна і якісна робоча сила визначає зараз вектори глобальних інвестицій. А також збільшувати капвкладення у фізичну і цифрову інфраструктуру, у тому числі в критичну інфраструктуру міст і логістику.
Що ж ми побачили в бюджеті?
Майже 3,4% ВВП ми наступного року направимо на обслуговування державного боргу (181,4 млрд грн). Це майже стільки ж, скільки і на всю систему освіти — 3,5% ВВП (або 185 млрд грн) і порівнянно з кошторисом витрат на медицину — 3,67% ВВП (197 млрд грн). Порівняння з наукою (0,26% ВВП), підтримкою МСБ і фермерів (0,27 і 0,15% ВВП відповідно), витратами на фізичну культуру і спорт (0,21% ВВП), культуру (0,25%), екологію (0,21%), критичну транспортну інфраструктуру (залізниця, порти, водні шляхи сполучення — 0,3% ВВП) і енергоефективність (фонд — 0,1%) і зовсім виглядає невтішним.
При цьому для якісного економічного стрибка Україні необхідно забезпечити витрати на медицину в межах 5% ВВП, науку — 2% ВВП, освіту — 4% ВВП, транспортну інфраструктуру і транзитну логістику (крім автомобільний доріг) — 2% ВВП.
У результаті замість великого стрибка економіки ми отримуємо великий пшик: недофінансування медицини, науки і освіти в порівнянні з моделлю динамічної капіталізації соціального базису країни (яка дозволяє забезпечувати зростання економіки на рівні понад 5% і формувати капітальні інвестиції у розмірі 30% ВВП) становить понад 190 млрд грн. За дивним збігом обставин ця сума майже збігається з витратами на обслуговування держборгу — 181,4 млрд грн на наступний рік. Саме тому в рейтингу країн світу за рівнем капітальних інвестицій у відсотках від ВВП (середній показник за 2020 р. — 23%) Україна з 7,51% знаходиться на 127-му місці зі 129 країн, випередивши лише Судан (5,8%) і Екваторіальну Гвінею (5,3%).
На цьому прикладі підтверджуються і новітні дослідження Кармен Рейнхарт і Кеннета Рогоффа (ключових світових учених, які вивчають проблематику держборгу і його впливу на економічне зростання) щодо того, що борговий зашморг, накинутий на країну, робить неможливим її динамічний розвиток, коли бюджетні ресурси, замість того щоб спрямовуватися на стимулювання зростання та соціальний капітал, виплачуються кредиторам у вигляді величезних відсотків за боргами. Реструктуризація боргу в цьому разі — єдино правильне рішення.
Але навіть без реструктуризації, у разі адекватної політики щодо зниження рівня процентних ставок за державними боргами (а ці ставки у нас завищені в 1,5–2 рази) наш Мінфін міг би не допустити зростання вартості обслуговування боргу на 23,4 млрд грн і за рахунок цього ресурсу хоча б закрити діру з фінансування освіти (мінус 29 млрд грн у порівнянні з необхідною величиною в 4% ВВП). А наступного року — проблему дефіциту медицини, потім — інфраструктурну деструкцію, наукову і так далі. Але поки що такої політики нарощування критичної маси державних інвестицій у соціальний капітал та інфраструктуру ми не бачимо — на вершині піраміди державних пріоритетів знаходиться кредитор, а не людина, а сам Мінфін можна перейменувати в Міністерство зовнішніх кредиторів.
Дефіцит на користь кредиторів
Ще один збіг: у 2022 р. очікується дефіцит бюджету на рівні 188 млрд грн, що майже ідентично витратам на обслуговування держборгу — 181 млрд грн. Всього ж на виплату боргів (з урахуванням погашення тіла кредитів) у бюджеті закладено 574 млрд грн. Але погашення основної суми заборгованості буде забезпечене за допомогою залучення нових кредитів, а не доходів бюджету. Зате якщо від його видаткової частини відняти вартість обслуговування боргів (181 млрд грн), яка до того ж буде напевно за фактом більша, то ми отримаємо майже бездефіцитний бюджет (дефіцит дорівнює 188 млрд грн і напевно за фактом буде менший). Тобто в реальності у нас в плані — бюджетний профіцит, коли частина доходів бюджету буде направлена на обслуговування боргу, а не на розвиток країни. Мрія Джефрі Сакса для Болівії і ідеальний зліпок бюджетної моделі в рамках Вашингтонського консенсусу.
Загалом, вчергове можна повторити: на відміну від інших країн, наш бюджет насичений колосальним лобізмом фінансових спекулянтів і непрозорими вузькими програмами освоєння грошей. І в ньому немає масштабних соціальних програм зі створення "нових грошей" в економіці, спрямованих як у бік населення, так і малого та середнього бізнесу. Зате значна частина ресурсної бази підв'язана під ще не отримані кредити міжнародних фінансових організацій і додаткові надходження від ще не прийнятого законопроєкту №5600.
