Кому винен — всім прощаю. Чим страшний і коли потрібен дефолт

Дефолт — це невиконання зобов'язань по поверненню боргу, в тому числі непогашення відсотків за цінними паперами.

Слід розрізняти дефолт як невиконання фінансових зобов'язань, неплатоспроможність як неможливість виплачувати борг і банкрутство як визнану судом фінансову неспроможність.

Залежно від того, хто і в якій мірі не може розплатитися за своїми зобов'язаннями, розрізняють кілька видів дефолту.

• Повний дефолт — це фізична неможливість або відмова погашати свої борги. Призводить до банкрутства боржника (в приватному сегменті).
• Технічний дефолт — це порушення боржником будь-яких умов кредитного договору, але не відмова платити. Такий дефолт означає, що позичальник за певних умов все ж може погасити свій борг, наприклад, здатний це зробити в більш пізні терміни. Тому після оголошення боржником технічного дефолту до нього застосовується процедура реструктуризації, при якій кредитори можуть списати йому частину боргу, продовжити термін погашення частини, що залишилася, замінити одні боргові зобов'язання іншими, змінити будь-які умови. В такому випадку технічний дефолт не веде до банкрутства боржника.
• Особистий дефолт — коли розплатитися не може приватна особа.
• Корпоративний дефолт — неспроможність компанії сплатити борги. Законодавство регулює питання корпоративного дефолту, щоб, наприклад, з одного боку, компанію-боржника, яка відчуває тимчасові фінансові труднощі, захистити від недружнього поглинання або рейдерського захоплення, а з іншого — захистити активи кредиторів, вкладені в неї.
• Суверенний дефолт — це відмова держави погашати (вчасно або взагалі) свої зобов'язання перед зовнішніми або внутрішніми кредиторами (про особливості внутрішнього і зовнішнього боргу — далі).

Яскравий приклад суверенного дефолту — дефолт в Росії в 1998 р., коли виплати по Державним короткостроковим облігаціям перевищили можливості російського бюджету.

Ось деякі інші суверенні дефолти: у 1987 р. — в Північній Кореї, в 1994 р. — в Мексиці, в 2001 і 2014 рр. — в Аргентині, в 2003 р. — в Уругваї.

Один із найсвіжіших прикладів — оголошення дефолту владою Венесуели, в результаті чого економіка країни впала, а інфляція на тлі стрімкого зубожіння населення досягла 2 млн відсотків.

Якщо ж говорити про технічні дефолти держав — то гарною ілюстрацією буде ситуація в Греції в 2015 р.

Розрізняють два види суверенного дефолту — за зовнішніми та внутрішніми боргами.

Зовнішні державні борги — це борги закордонним країнам, фірмам і приватним особам, видані під юрисдикцією інших держав. Зазвичай вони взяті в іноземній валюті. Внутрішні державні борги — це борги держави перед своїм бізнесом і громадянами, видані під своєю юрисдикцією. Зазвичай вони номіновані в місцевій валюті.

За внутрішнім боргом, який номінований в національній валюті, держава завжди може розплатитися, просто "додрукувати" грошей. Однак це не завжди хороше рішення, оскільки веде до розкручування інфляції, тому влада може вибрати дефолт як менше зло.

За зовнішнім боргом, вираженим в іноземній валюті, у держави іноді навіть немає фізичної можливості погасити зобов'язання — для цього просто немає фінансових ресурсів. В такому випадку влада відмовляється платити і починає переговори про реструктуризацію боргів.

В Україні зі вступом в силу в жовтні 2019 р. Кодексу за процедурами банкрутства можливість оголошувати дефолт з'явилася у фізичних осіб і фізосіб-підприємців. Згідно з кодексом фізособа, яка має певний розмір боргу і не має можливості його погасити, може подати до суду заяву про визнання себе банкрутом. Однак це не звільняє фізособу від сплати — можуть бути списані тільки борги по податках за останні три роки. Що стосується решти боргів, то вони підлягають реструктуризації і погашенню за планом, який розробить сам боржник і затвердить суд. Борги погашаються в тому числі і за рахунок майна боржника.

Наслідки дефолту для бізнесу — це подача кредитором до суду заяви про банкрутство підприємства-боржника. В ході розгляду справи про банкрутство кредитори можуть погодитися на санацію підприємства, тобто — на його фінансове оздоровлення, після чого підприємство продовжить працювати і погашати борги. Однак в Україні такі випадки дуже рідкісні. Частіше суд визнає підприємство банкрутом, і його активи розпродаються, щоб задовольнити вимоги кредиторів.

Коли держава відмовляється виконувати свої зобов'язання, слід очікувати важких наслідків: вона може опинитися в міжнародній ізоляції, її зарубіжні активи можуть бути заарештовані, країна втрачає можливість позичати гроші на світовому ринку капіталів (або може займати лише під драконівські відсотки), а її зовнішня торгівля може бути обмежена введенням мит або квот. Дефолт приносить падіння економіки і скорочення ВВП, відтік іноземних інвестицій, падіння обсягів експорту, підвищення кредитних ставок. Також очікувані наслідки повного суверенного дефолту — зниження курсу нацвалюти і розкрутка інфляції. З цього зрозуміло, чим загрожує дефолт простим людям: різким зниженням рівня життя — безробіттям, заморожуванням/урізанням зарплат і соцвиплат, які "з'їдаються" інфляцією. Детальніше, чому так відбувається, ми писали в аналітичних статтях.

Однак не завжди оголошення суверенного дефолту виявляється поганим вибором. Саме вибором — тому що в більшості випадків, коли уряди відмовляються від своїх фінансових зобов'язань, вони ще могли б якийсь час (в разі зовнішнього боргу) або безумовно (в разі боргу у власній валюті) їх виконувати. "Скинувши" борги, влада може направити усі кошти на свою економіку. Крім того, як тільки в уряді починають серйозно говорити про дефолт або прострочують платіж — кредитори, боячись втратити все, стають більш поступливими і зазвичай йдуть на реструктуризацію боргу.

При цьому варто пам'ятати, що суверенний дефолт все-таки не просто анулювання боргів державою: кредитори продовжують домагатися погашення зобов'язань через суд. Сьогодні стаття 2 Статуту ООН забороняє використовувати силу для стягнення суверенних боргів, проте раніше випадки, коли держави для примусу до виплат вдавалися до допомоги військової машини, були нерідкі.