Стратегія, яка вистрілить. Який порятунок для економіки придумали на КМЕФ-2023

Учасники Київського міжнародного економічного форуму (КМЕФ) — політики, підприємці та експерти – звірили бачення майбутнього. Говорили майже про все, а ми, завітавши на основні панелі, сфокусуємося на ключових темах.

Першим пріоритетом, який виділив прем´єр-міністр України Денис Шмигаль на відкритті форуму, очікувано став військово-промисловий комплекс (ВПК) "Зростаємо в цьому секторі. Маємо велике державне замовлення. На закупівлі Міноборони передбачається 400 млрд грн цього й наступного року. Цьогоріч додатково спрямували 40 млрд грн на закупівлю дронів", — констатував він.

Про ВПК на форумі згадували найчастіше, на нього покладали найбільше надій. Проте всім зрозуміло, що ВПК може зростали лише в ширшому контексті машинобудування і загалом переробної промисловості. А весь цей сектор прямо залежить від державної політики зі створення умов і стимулів для розвитку.

"Будемо стимулювати [наше машинобудування] з бюджету та збільшувати замовлення: не лише для сектору безпеки й оборони, але й для цивільного сектору, для потреб відновлення та функціонування економіки", — пообіцяв прем’єр.

Отже, яким бачать майбутнє української промисловості ключові гравці — ті, хто веде бізнес і ті, хто керує країною?

Більше зброї

 "Я хочу дочекатися, коли наші "стугни", БТРи і дрони стануть головним експортним продуктом. Оборонна промисловість може замістити ту частину експорту, яку втрачає бізнес", — сказав міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олесандр Камишнін на панелі про індустріалізацію.

Перше, що впадає очі — це, звісно, бум дронів. За словами міністра, зараз місяць до місяця кратно зростає випуск безпілотників і "більшість всього, що летить за межі України і на лінії фронту, вже вироблено в Україні". Міністр не конкретизував, але ми докладно розглядали параметри цієї галузі в недавній статті за результатами iForum.

Інші напрямки теж розвиваються, проте Камишін тримає таємницю, мовляв, побачите вже результати. Хоча один промовистий приклад таки навів. І стосується він класичного переводу звичайного виробництва на воєнні рейки. "Раніше в нас було лише два постачальники корпусів снарядів і мін. Зараз понад 20. Це означає, що ще 18 компаній знайшли можливість переключити своє виробництво на виготовлення цих корпусів".

Але завдяки чому вдалося досягти успіху в оборонці і як планують нарощувати потенціал, коли йтиметься про важче озброєння?

Що ж до дронів, то варто виділити стимул виробників заробляти. Постановою Кабміну їм дозволили підняти маржу з 1% до 25% (тобто закладати у контракти з Міноборони 25% прибутку). Те саме стосується виготовлення боєприпасів до них. Крім того, влада спростила ввезення комплектуючих до безпілотників, скасувавши мита і ПДВ.

Подібні стимули логічно застосовувати й до інших видів зброї, яку б почали виробляти або вже виробляють в Україні. Власне цю ідею на іншій панелі відстоював співвласник "Нової пошти" Володимир Поперешнюк. На його думку, ключ до успіху — у лібералізації: саме завдяки скасуванню частини податків і мит з березня 2022 р. "бізнес оговтався", а от повернення цих платежів на користь держави не сприяло зміцненню економіки. Поперешнюк вважає за правильне поширити методи підтримки виробництва дронів на інші види озброєнь. "Тепер ми маємо дуже потужну галузь виробництва безбілетників, можливо, навіть кращу у світі. Треба більше таких кейсів… Чому б так не робити з набоями, снарядами і танками?".

Однак чи спрацює такий підхід, коли йдеться, скажімо, про виробництво важкої бронетехніки? Уся несекретна інформація про українську зброю в серії і розробці — ракети і ракетний комплекс, БТРи, безпілотники — на видноті. Але зрозуміло, щоб швидко розвинути ВПК в цілому потрібно розширювати номенклатуру озброєнь та запускати їх у серію. За нормальних умов тут потрібні величезні, більші ніж називав Шмигаль держзамовлення (на мільярди доларів, яких немає) та тривалий час на розробки і випробування (довгореалізовані штучні проекти із САУ "Богдана", комплексом "Нептун" і, можливо, "Сапсан"/ "Грім" тільки підтверджують цю думку). Тому звертаємо увагу на іноземні інвестиції і технології. 

Варто почати з того, що час — це неодмінний ресурс, який потрібен для розвитку ВПК. І проекти в цій сфері йдуть щонайменше на роки. Навіть будівництво в Україні заводу турецькою Baykar, який виглядає чи не найбільш вдалим проектом швидкого залучення прямих іноземних інвестицій в оборонку, триватиме роки два, принаймні ще залишається не менше 1,5 року, за оптимістичними підрахунками Камишіна.

Наведемо ще один приклад — більш показовий щодо настроїв іноземних інвесторів. Широко відомо про намір німецького концерну Rheinmetall спільно з "Укроборонпром" побудувати в Україні завод з ремонту і виготовлення зброї. Щоправда, на першому етапі підприємство має сконцентруватися лише на технічному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів, переданих Україні Німеччиною (це й логічно — менше логістичне плече). Потім передбачається трансфер технологій і виробництво окремих видів продукції Rheinmetall (в одному з прес-релізів німецького концерну анонсувався випуск до 400 танків Panther на рік). Такі плани свідчать про обережність оборонного гіганта. Не дивно, чому чимало інших виробників просто не готові заходити до України в сенсі розміщення тут своїх потужностей.

Щоб налагодити співпрацю з потенційними інвесторами, український уряд вийшов з пропозицією до іноземців: починати виробництво їхньої продукції на наших заводах.

"Під час війни ми не очікуємо мільярдних інвестицій в нові оборонні підприємства. Тому ми запропонували іноземним виробникам прийти в Україну, відкрити офіс та передати технічну документацію і ліцензії на виробництво. А в нас є підприємства, які зроблять продукт за іноземними кресленнями", — розповів Камишін.

На цьому зробимо короткий відступ. КМЕФ — це про стратегію, але на тактичному рівні останнім часом у держави виникли серйозні проблеми з оборонним сектором. Держаудитслужбі та ДБР не подобається, що оборонні підприємства включили прибуток до складу ціни продукції під держзамовлення.  Внаслідок цього вітчизняне виробництво боєприпасів, ракет, ПТРК, бронетехніки може бути взагалі заблоковане. Ми маємо окремий матеріал на цю тему. Наразі ж сподіваємося, що ситуація швидко вирішиться — це умова подальшого розвитку ВПК і, отже, доцільності більшості тез і висновків, що ми наводимо за результатами КМЕФ.

Повернімося на стратегічний рівень. Учасники форму неодноразово наголошували, що ВПК не може піднятися в умовах деіндустріалізації та стагнації професійної освіти.

Тому далі ми розглянемо пропозиції щодо розвитку обробної промисловості загалом в контексті зусиль бізнесу і держави.

Ставка на індустріалізацію

Отже, якою на КМЕФ побачили роль обробної промисловості у відновленні України? Якщо коротко, то на даному етапі нашій економіці потрібна індустріалізація, навіть незалежно від потреб ВПК. Адже внутрішнього ринку, що просідає, критично недостатньо для багатьох бізнесів, особливо тих, що орієнтовані на випуск продукції з високою доданою вартістю. План дій підказує історія майже всіх економічних див у світі — працювати на експорт. Але на продажі сировини всією країною забагатіти неможливо (якщо немає великої кількості доступних вуглеводнів), а послуги переважно не призначені для експорту (окрім телекомунікаційних, консалтингових і деяких інших). Українська IT-індустрія, попри значущість для української економіки, в силу своєї специфіки не може залучити більшість трудового ресурсу та й сама працює переважно за моделлю аутсорсингу. Тому найкращою можливістю лишається експорт товарів з високою доданою вартістю. І його скорочення під час війни тільки підсвічує потребу докласти всіх зусиль для виправлення ситуації.

Лідери цивільної промисловості більш відомі, ніж оборонної, тому із задоволенням ділилися своїм баченням майбутнього

"Треба змінити ставлення до великого бізнесу і державного партнерства з великим бізнесом. На МСБ зробити індустріалізацію не вийде. Потрібно допомагати великим виробникам, адже саме вони є основою кластерів і можуть пробитися на зовнішні ринки та потягнути за собою МСБ" — вважає власник компаній Групи "ТАС", колишній віце-прем´єр-міністр України Сергій Тігіпко.

Не менш важливо, що, за його словами, фінансовий ресурс для інвестицій в індустріалізацію є в самій Україні: заощадження населення, гроші поза межами банківських рахунків та в самих банків — питання, як ці кошти залучити на побудову промислової держави.

Як свіжий приклад високотехнологічного експорту з бізнес-імперії Тігіпка можна назвати перші відвантаження "Дніпровагонмашем" модульних вагонів MultiBOX, призначених для експлуатації на залізницях ЄС.

У тому, що саме внутрішній бізнес буде витягувати Україну на етапі відновлення, впевнений і президент корпорації "Біосфера" Андрій Здесенко (щоправда, на його думку, це будуть не умовні металургійні комбінати, а технологічні компанії з річним оборотом приблизно $100 млн).

"Навіть у кращі роки до війни близько 70% інвестицій в Україні походили від внутрішніх інвесторів", — сказав він, додавши, що "Біосфера" не припиняє інвестувати й після повномасштабного вторгнення росіян. Найбільш відомий кейс — це покупка австрійської торговельної марки Alufix та завод у Румунії. У контексті нашої теми це означало збільшення експорту до ЄС, до того ж не тільки із закордонних, але й головним чином з домашніх потужностей корпорації: після згаданої угоди українському бізнесу стало легше переконувати контрагентів у своїй надійності.

У свою чергу президент фармацевтичної компанії "Біофарма" Костянтин Єфименко розповів про намір купити ділянку в Україні і з 2024 по 2028 рр. побудувати ще один завод. А щоб галузь розвивалася, то їй потрібні висококваліфіковані спеціалісти, наголосив бізнесмен. Тож компанія допомагає біологічному факультету та Інституту високих технологій КНЕУ імені Тараса Шевченка. Але це не благодійність. "У нас виручка на одну людину $500 тис. Тому ми не можемо найняти будь-кого на роботу за станком. Нам потрібен інший рівень людей — ми допомагаємо з освітою тому, що є прагматичним бізнесом", — пояснив Єфименко.

Від держави чи не найбільше про промислову політику говорив на форумі заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку і автор численних законів у цій сфері Дмитро Кисилевський. Він власне й розповідав про інструменти цієї політики. Ми неодноразово писали про ефект від локалізації в публічних закупівлях продукції машинобудування, новий законодавчий поштовх до розвитку індустріальних парків, роль Експортно-кредитного агентства та інших заходів підтримки обробної промисловості і тому не будемо зараз зупиняться на їхній суті. Однак просто зараз не менш важливі поточні питання: за словами Кисилевского, потрібно втримати в проекті бюджету фінансування програми кредитування 5-7-9 для обробної промисловості, кошти на індустріальні парки, програми стимулювання попиту на продукцію вітчизняного машинобудування і низку інших заходів. З актуальних питань — поширити страхування воєнних ризиків для резидентів (вже кілька компаній взяли страховки) та скоротити терміни змін цільового призначення землі під об´єкти промисловості та енергетики з років до двох місяців.

Зі сказаного зрозуміло, в якому напрямку формується державна промислова політика.

Наскільки вдасться розвинути українську промисловість і чи взагалі це найкращий шлях до економічного успіху? Питання дискусійне. Ми свідомі того, що місцевий бізнес буде лобіювати кращі умови для внутрішнього інвестора та прикрашати аргументацію на свою користь. Втім, правдою є те, що іноземні виробники поки що дуже обережно заходять в Україну. Отже, судячи з досвіду розвинутих країн, які стали багатими завдяки індустріалізації — від Великої Британії і США до Німеччини і азійських "тигрів" — і виходячи з несприятливих для іноземних інвесторів умов, у яких опинилася Україна, — ставка на внутрішнього виробника технологічної продукції виглядає цілком прийнятною. Що ж до ВПК, то цей сектор має специфіку, і великий поштовх до розвитку виробництва озброєнь можуть дати саме іноземні компанії. Поряд з продовженням українських розробок у ближчій перспективі видається логічним створення зброї на внутрішніх потужностях "за кресленнями" іноземних виробників.