Мегапроєкт товариша Сі Цзіньпіна. Як Байден допоміг Китаю об'єднати третину світової економіки

В онлайн-режимі, як і належить в епоху епідемій, угоду схвалили представники 15 країн: Китай, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, Бруней, Камбоджа, Індонезія, Лаоc, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам. Це третина світової економіки і понад 2 млрд людей.

Кімерика померла, хай живе Пасіфе

Фінансова криза 2008 р. створила передумови для зміни робочої глобалістичний моделі, названої аналітиками Кімерика. Тепер ми маємо справу з глобальною дефрагментацією, яка теж дає кожному учаснику вигоду від співпраці, але на більш локальному рівні. Тобто перед нами та сама фрагментація ланцюжків доданої вартості, але з укорочуванням їх фізичної довжини.

На практиці це означає, що світ буде поділений на п'ять глобальних кластерів: ЄС і торгові сателіти; Євразійський економічний союз (ЄАЕС), включаючи країни-спостерігачі; Північноамериканська угода про вільну торгівлю (USMCA, яка прийшла на зміну НАФТА), ринок країн Південної Америки МЕРКОСУР і ось тепер — Всебічне регіональне економічне партнерство, скорочено ВРЕП (англ. RCEP — Regional Comprehensive Economic Partnership), яке може стати найбільшим з усіх. І його можна назвати Пасіфе.

Трамп знав, Байден мовчав

Тут варто зазначити, що, якби Дональд Трамп зміг переобратися на другий термін, він продовжив би політику створення найбільшого світового кластера з інтеграційним ядром в США. У його моделі Атлантика перетворювалася б на "задній двір" нового глобального конгломерату, недарма Трамп навіть висував, на перший погляд, абсурдну ідею щодо обміну Гренландії на Пуерто-Рико. Найбільший острів у світі під протекторатом Данії був йому потрібен, щоб повністю скласти географічний пазл. У цій конфігурації основним противником Америки ставав Китай, а плацдармом для з'ясування відносин — весь Тихоокеанський регіон з гарячими точками на Тайвані, в Південній Кореї, Гонконгу або навіть в Японії. До речі, ще на початку свого президентства Трамп дуже чітко позначив вектор національних інтересів США, оголосивши про вихід з Транстихоокеанського партнерства (ТТП), в якому були 12 країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Але з програшем Трампа вектор американської геополітики істотно зміщується: США повертаються до Європи і на Близький Схід, головним противником стає Росія, а точками напруги — такі країни, як Україна, Молдова, Білорусь та Грузія. Поразка Трампа — це і поступове згасання американо-китайських торгових воєн. По суті, воно запалило зелене світло для нового азіатсько-тихоокеанського торгово-економічного союзу, який поспішили запалити в зумі, не чекаючи закінчення карантину. Зробимо ремарку. Звичайно, подібні угоди готуються тривалий час. З 2011 р. було проведено 15 раундів переговорів, тривалий час кандидатом на вступ до ВРЕП була Індія, яка в результаті відмовилася. Тобто угоду не підписували на коліні, користуючись політичною паузою в США. Але і не помічати збіги в датах — теж наївно. Договір схвалили 15 листопада, вже після того, як перемога Байдена не викликала сумнівів. А що було б у разі перемоги Трампа? Угоду могли або відкласти на кілька років, або підписати з усіченим набором учасників. Адже ніхто не хоче купувати собі квиток в партер на торгову війну між США і Китаєм. Саме тому прихід до влади Байдена означатиме нове вікно можливостей для Китаю в контексті чергового лавірування на осі російсько-американського протистояння. І цей маневр завжди можна конвертувати в ослаблення торгового тиску з боку Штатів.

Нова конфігурація: АСЕАН + Китай

ВРЕП сформувалося на базі 10 країн АСЕАН (В'єтнам, Малайзія, Сінгапур, Бруней, Індонезія, Філіппіни, Таїланд, Лаос, М'янма, Камбоджа), інтеграція яких, до речі, тривалий час блокувалася з боку США. Наприклад, у Вашингтоні негативно ставилися до розширення цього формату в модель АСЕАН + 3 (Китай, Японія і Південна Корея), не кажучи вже про концепт АСЕАН + 5 (з додаванням Австралії і Нової Зеландії). Політичне перезавантаження в США зняло всі ці блоки. Якщо порівнювати цю конфігурацію з попередньою моделлю ТТП, то з угоди випали такі країни, як Канада, Мексика, США, Перу і Чилі. Як уже згадувалося, в останній момент документ не підписала і Індія. Що стосується п'ятірки, що випала, то, як відомо, Мексика увійшла в нову угоду з Канадою і США, а Перу і Чилі, найімовірніше, увійдуть в новий мегакластер, що формується в Латинській Америці навколо Бразилії.

Зробимо загальні висновки щодо конфігурації учасників ВРЕП. Тут багато унікальних комбінацій. Почнемо з того, що інтеграційним ядром угоди стає Китай, який, відповідно до нового п'ятирічного плану, переходить до моделі двоконтурного розвитку: внутрішній контур — з натиском на національний ринок, а зовнішній — з активним пошуком стабільного регіонального кластера збуту товарів і послуг (на додаток до американського і європейського ринків). Ця модель економічного розвитку спирається в Піднебесній на аналогічну двоконтурну фінансову систему. Раніше Китай ніколи не ставав інтеграційним ядром мультидержавної торгововельної угоди.

Японія і Китай, також вперше в новітній історії, об'єднуються в рамках єдиного торгового простору, і це свідчить про те, що в Країні вранішнього сонця поступово обрізають пуповину, яка з'єднує її з післявоєнним гегемоном в особі США. Подібний дрейф острівної держави особливо болісно сприймається у Вашингтоні.

У нову торгову зону входить також і Південна Корея, яка планує використовувати цей формат для прискорення проєкту з возз'єднання південної та північної частини Корейського півострова в єдину державу. Дрейф Сеула до нового інтеграційного ядра, яке активізувалося в Пекіні, також неприємний сюрприз для Білого дому.

Унікальною подією можна назвати і входження в новий інтеграційний проєкт Австралії і Нової Зеландії. За президентства Трампа здавалося, що ці країни ось-ось увійдуть в новий постбританський неоімперський "союз п'яти" (Австралія, Нова Зеландія, США, Канада і Великобританія), тільки з центром у Вашингтоні, а не в Лондоні. Можливо, саме про цей унікальний торговий союзі говорив Трамп під ча візиту до Британії прем'єр-міністру Борису Джонсону. Але схоже, що і Австралія, і Нова Зеландія вже зробили свій вибір, і він не в Атлантиці, а в Азії і Тихому океані.

ВРЕП стає найбільшим мегакластером світової економіки з населенням в 2,2 млрд осіб, майже третиною світової торгівлі і кумулятивним ВВП в $25,6 трлн, що вже більше, ніж в USMCA ($23,4 трлн, причому навіть у разі приєднання до цього союзу Великобританії) і ЄС ($18 трлн). Не кажучи вже про порівняння з МЕРКОСУР ($3,3 трлн) і ЄАЕС ($2 трлн). Ще більший розрив проявляється при оцінці диспаритету за чисельністю населення і темпами економічного зростання. У ВРЕП зосереджено 2,2 млрд чоловік, це більше, ніж у всіх зазначених вище конкуруючих мегакластерів разом узятих. Темпи зростання ВВП в більшості країн ВРЕП знаходяться на рівні понад 4%, тобто приблизно вдвічі випереджають конкурентів.

Також розглянемо взаємну торгівлю всередині глобальних кластерів. Отже, за рівнем взаємної торгівлі ВРЕП (42% торгового обороту припадає на країни-учасниці, решта — відносини з зовнішнім світом) поки поступається ЄС (62%) і USMCA (50%), але істотно випереджає МЕРКОСУР (19%) і ЄАЕС (9%). Те, що стартовий показник взаємного торгового проникнення між учасниками ВРЕП з самого початку високий, лише підсилює живучість і перспективність нового союзу.

Набір країн ВРЕП також являє собою унікальний пазл можливостей. Японія відчуває класичну пастку ліквідності, коли внаслідок дефляції інвестувати в національні активи невигідно, а надлишок ліквідності загрожує появою фінансових бульбашок. Саме з цієї причини 60% японських інвестицій йдуть у країни АСЕАН, а 20% — в Китай.

ЗВТ спрощує рух товарів, послуг і інвестицій, знімаючи загороджувальні мита і тарифи. Держави будуть користуватися загальним сертифікатом походження споживчих товарів. Це вигідно для таких країн, як Камбоджа, М'янма і Лаос, які активно використовують фактор дешевої робочої сили, особливо в легкій промисловості. Тепер сюди активно підуть зовнішні інвестиції у створення нових виробництв. В'єтнам, Індонезія і Таїланд отримають потужний імпульс для розвитку національного промислового ядра, особливо машинобудування і електроніки. Посилиться трансферт інновацій з Сінгапуру, Японії і Південної Кореї.

Австралія знайде стійкі ринки збуту для своєї рудної сировини і експорту СПГ, а також фінансових послуг. Найменшу вигоду отримають Філіппіни, оскільки ця країна не встигла створити передумови для промислового зростання і поступається конкурентам по дешевизні робочої сили. Її бонус — більш дешеві імпортні товари.

Головне інтеграційне ядро — це Китай, як в частині інвестицій, так і освоєнні ринків збуту своєї продукції. Домінування Китаю викликає побоювання Японії, яка не залишає намірів втягнути в союз Індію як якийсь глобальний балансир.

На даний момент інтеграційний рух, залежно від опцій, поставлено на різношвидкісний режим: на першому етапі відбудеться лібералізація руху товарів і послуг; на другому — інвестицій; потім прийде черга цифрової економіки та інтелектуальних прав. Поки не вирішено питання рівних стандартів за умовами найманої праці і випуску "зеленої" продукції. За дужки угоди винесені питання держзакупівель та продукції сільського господарства, оскільки кожна країна тут захищає свої національні інтереси (тут можна передати привіт українським "торговим" чиновникам і експертам, які критикують закон про локалізацію).

Таким чином, архітектоніка майбутньої моделі глобальної економіки в міру згасання лідерства США безповоротно зміщується в Азію, а на зміну атлантизму приходить Пасіфе. Ось тільки якщо Тихий океан європейські першовідкривачі назвали мирним через оманливий штиль після проходження Вогняної Землі, то Пасіфе у вигляді азіатсько-тихоокеанського союзу буде аж ніяк не мирною по відношенню до своїх конкурентів.

Можна не сумніватися, що адміністрація Байдена буде намагатися торпедувати цю угоду, але, на відміну від Трампа, зробити це не зможе. Так само як і не зможе запустити нову модель "Індамерики", в якій Індія стане новим світовим драйвером зростання, трансформуючи свою закриту економіку в експортно-орієнтовану за підтримки інвестицій з США. Найімовірніше, після приблизно 10 років інтенсивного зростання і формування активного експортного потенціалу (з паралельним протекціонізмом і захистом внутрішнього ринку) Індія стане 16-м учасником ВРЕП, остаточно сформувавши новий центр світової сили.

Можливості та ризики для України

Для України ВРЕП — це і нові можливості, і відчутні ризики. Ми можемо майже остаточно розпрощатися з азіатськими інвестиціями, які тепер будуть акумулюватися всередині регіонального мегакластера. У міру розширення рамок угоди на агропродукцію ми суттєво втратимо сировинні та аграрні ринки збуту, особливо китайський, адже Пекін поступово поверне Вашингтону цей торговий бонус (соя, кукурудза) в обмін на припинення торгових воєн. Новий мегакластер — це закриті ворота для чужинців, у тому числі і для нас.

З точки зору шансів — це примарна надія стати сполучною ланкою, що з'єднує ВРЕП і ринок ЄС. Але для цього влада повинна генерувати смисли і вміти грати в довгу. Як, наприклад, японці, які створили в 2007 р. Інститут економічних досліджень для АСЕАН і Східної Азії (ERIA), який протягом останніх 10 років активно генерував ідеї щодо майбутньої інтеграції і чітко змоделював економічні наслідки для кожної країни-учасниці при підписанні угоди.