Кислотні багатоходівки Фірташа
10 серпня минулого року було оприлюднено повідомлення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, яка вирішила провести спеціальне розслідування з ініціативи ряду українських компаній, серед яких і "Сумихімпром".
Даний сценарій не новий для Фірташа - у 2016 р. по ньому було зіграно введення антидемпінгових мит на карбамід і карбамідно-аміачну суміш (КАС) походженням з РФ. Завдяки своїм зв'язкам в урядових колах лобіювання проходить досить легко. А в 2017 р. фокус змістився в бік ринку сірчаної кислоти. Коло виробників в Україні обмежений кількома гравцями, серед яких вищезгадане "Сумихімпром", а також Східний гірничо-збагачувальний комбінат, Науково-виробниче підприємство "Зоря" та ТОВ "Перше хімічне об'єднання" (ПХО).
Якщо у Фірташа все вийде, всі промислові підприємства, які є споживачами даного виду продукції, будуть змушені купувати його, зокрема у "Сумихімпрому" за суттєво завищеними цінами. Враховуючи, що "Сумихімпром" займає на українському ринку досить суттєву частку (спільно зі Східним Гзк частка досягає 70% від загальноукраїнського виробництва), про прозоре і справедливе ціноутворення на даний товар говорити не доведеться.
Крім закупівельних цін, побоювання викликає недостатня пропозиція української продукції - обсяг виробленої в Україні сірчаної кислоти не покриває існуючої потреби, дефіцит сягає близько 30%, що аж до сьогоднішнього дня покривали зарубіжні виробники.
Обґрунтованість аргументів сторони, що ініціює введення імпортних мит, про незадовільний фінансовий стан вітчизняних виробників, перевірити дуже складно, адже ні для кого не секрет, що купити безпосередньо у вітчизняного виробника продукт неможливо - будь-який запит про партнерство ігнорується, у відповідь летять рекомендації звернутися до "своїм" посередницьким компаніям. На сьогоднішній день закупівля сировини і збут контролюються виключно фірмами Фірташа - ТОВ "Статус-Трейд", ТОВ "Титан України" та ін. Очевидно, що вся маржа осідає саме в цих посередницьких компаніях, а безпосередні виробники ледь зводять кінці з кінцями. Навіть введення 100%-них зборів ситуацію принципово не вирішить - всі гроші підуть у ті ж посередницькі компанії. У такій ситуації про модернізацію вітчизняних виробників мова навіть не йде - підприємства працюють на знос.
Наприклад, показовою є ситуація з Східним Гзк - тільки в другому півріччі 2017 р. цей завод зупинявся чотири рази, що ледь не спровокувало екологічну катастрофу в регіонах, де розташовані промислові підприємства - споживачі, безпечне функціонування яких безпосередньо пов'язане зі стабільними поставками сірчаної кислоти. Ситуацію врятували імпортні поставки. Безперечно, якщо мова йде про те, чи варто підтримувати українського виробника, відповідь однозначна - це робити необхідно, адже це наші робочі місця, податки і пенсії. Але виникають закономірні питання - яку форму повинна мати ця підтримка і хто її повинен отримати? Невже найбільш оптимальним рішенням є введення імпортних мит, що приведе до зростанню цін на сірчану кислоту на внутрішньому ринку та збільшенню прибутків трейдерів, зав'язали на собі всі закупівлі і продажу левової частки вітчизняних виробників сірчаної кислоти, від чого в кінцевому підсумку постраждають такі вітчизняні виробники, які забезпечують робочі місця, платять податки, приносять в країну валютну виручку. Або все-таки власникам заводів з виробництва сірчаної кислоти замість лобіювання в КМУ імпортних мит краще зосередитися на модернізації заводів та запровадження прозорих моделей закупівель сировини і реалізації продукції, без чого вони не зможуть конкурувати на міжнародному ринку?