Кожному своє. Як розділити Україну за економічним моделям Фрідмана та Кейнса
Промислове виробництво в Україні в лютому поточного року порівняно з аналогічним періодом минулого зросла на 2% (з урахуванням ефекту календарних днів) або на 1,9% (без календарної коригування). Фактично вперше зафіксований досить впевнене зростання в секторі промисловості, яка є ключовим елементом національного валового продукту. Наша економіки, на жаль, поки не доросла до якісно іншої видової структури, яка характерна для пост-індустріальних країн, і на даний момент саме такі сегменти реального сектора, як сільське господарство і промисловість, задають темп зростання або падіння ВВП. Третинний сегмент у вигляді послуг, науки, освіти, медицини у нас, на жаль, ще спочиває в позі ембріона. А раз так, доводиться розраховувати на індустріальне серце економіки, яка в останні роки працювала в режимі миготливої аритмії.
Проклюнулися паростки зростання ще не є досить стабільними і яскраво вираженими, вони, як ослаблені сходи холодною весною, можуть бути загублені будь необережним рухом, наприклад, у сфері регуляторної або фіскальної політики, а також раптової ціновою корекцією на зовнішніх сировинних ринках. Якщо порівнювати лютий з січнем цього року, промислове виробництво навіть впало на 2% (при коригуванні на кількість календарних днів), або на 3,5% без такої, що ще раз підтверджує висловлену вище тезу про нестійкою динамікою зростання.
Після жвавого старту на початку минулого року (+6,4%), що було обумовлено розгоном квартального показника ВВП в четвертому кварталі 2016-го (позначилася досить сприятлива кон'юнктура на зовнішніх товарних ринках), показник промислового виробництва "прибило до плінтуса" - весь минулий рік він знаходився в економічному "лімбо", тобто балансував між червоною і зеленою зонами падіння/зростання (індекс коливався біля позначки 100). І лише в 2018 р. стався невеликий "відскік": промислове виробництво зросло на 3,6% в січні і 2,8% - у лютому. Якщо порівняти показники зростання на початку 2018-го з даними минулого року, впадає в очі схожість нинішньої ситуації з торішньою. Той самий жвавий спурт на початку року, скрип гальм в лютому і майже стагнація протягом наступних десяти місяців.
У цьому сенсі наш економічний ріст нагадує модний нині тренд "оверсайз". Це коли жінки роблять селфи в недоладною і мешкообразной верхньому одязі. Вгадати фігуру за цими контурами вкрай складно. Так і з показником зростання нашого ВВП - начебто його структура до неподобства проста: падіння та зростання разом з світовими сировинними ринками (метал, зерно, олія). А з іншого боку, зростання це якийсь невизначений. Начебто вже повинні відштовхнутися від дна, а всі продовжуємо дряпати "граніт".
І ключова причина цього - ми розучилися відштовхуватися. Можливо, атрофувалися "штовхальні" м'язи, а можливо, і просто страшно вистрибувати з болота. Як говориться, боляче наступати двічі на граблі, але ми будемо. Вже другий рік в економіці формується "яйцеклітина" зростання, але її нікому "запліднити". Справа в тому, що практично всі розвинені країни, які свого часу пройшли через схожий з нашим етап розвитку. Японці не відразу стали випускати складну техніку, Китай - не за один день перетворився на фабрику світового ширвжитку, а Польща - не з неба отримала свою успішну економічну модель. Кожна країна пройшла через низку проб і помилок. Але рецепт успіху кожної з них полягав у тому, що правлячі еліти вчасно помічали найбільш надійні і перспективні тренди розвитку і всіляко стимулювали їх.
В українській регуляторній політиці, а також у системі макроекономічних стимулів поки що немає чіткої кореляції між пакетом державного стимулювання та дерегуляції, з одного боку, і набором динамічно зростаючих галузей - з іншого. Наприклад, будівництво дорогих інфраструктурних проектів, на які планують витратити десятки мільярдів гривень. Справа, звичайно, потрібна. Але здатне бідна держава будувати якісну інфраструктуру і багато? Відповідь очевидна. Це зовсім не означає, що потрібно забути, наприклад, про дороги і перейти на ґрунтовки. Питання в тому, що масштабне освоєння коштів на капітальне будівництво можна відкласти на рік-два, а вивільнені ресурси перенаправити на стимулювання найбільш пріоритетних напрямків економіки. Це якщо застосовувати кейсианскую модель, яка передбачає активну участь держави у стимулюванні економічного зростання. При вмілій концентрації дефіцитного фінансового ресурсу на проривних напрямках є шанс домогтися позитивних результатів на короткому часовому проміжку.
Якщо ж немає довіри до ефективності державного механізму розподілу, цілком імовірно застосування елементів монетаризму, який передбачає постійне розширення грошової маси і збільшення невеликими порціями обсягу пропозиції грошей. А можна просто викреслити з бюджету зайві витрати і за рахунок цього скоротити податковий тиск на бізнес та населення. Це вже модель чиказької школи економіки та її яскравого представника Мілтона Фрідмана: тут є і можливість для реалізації либертарианских, ліберальних ідей. Як говорив Фрідман: "У суспільства цілей немає, цілі є у індивідуальностей". Та й класичне кейсианство зараз вже не працює "в лоб". Витягнути економіку за рахунок масового будівництва доріг не вийде: структура економіки вже не та, що була в тридцятих роках минулого століття, і у нас немає десятків мільйонів безробітних, яких треба чимось зайняти, щоб відвернути від "червоних" ідей.
До речі, українська модель економіки - це ідеальний конгломерат часом взаємовиключних тенденцій, так що можна застосовувати і мікс різних ідей та економічних течій. Як говориться, єдність у різноманітті, саме тому для західної частини країни, центру і Києва необхідно застосувати методи максимальної дерегуляції та мінімізації ролі держави, а на сході і півдні, де зосереджені потужні промислові агломерації, - інструментарій кейсианства. І все це під загальною соусом єдиної монетарної моделі стимулювання. На виході виходить практично новий тип кластерної економіки, для розвитку якої застосовується максимально широкий набір стимулів, включаючи позитивні і негативні.
На даний момент у лідерах зростання такі галузі, як хімія (+49,6%), хоча рік тому було падіння, електроніка, оптика (+25,4%) - рік тому падіння (-20,3%), електротехніка (+13,5%) - рік тому падіння на 10,9%, у два рази прискорилися темпи зростання виробництва транспортних засобів (+20,8% проти +12,4% роком раніше). Добувна галузь практично подолала наслідки блокади непідконтрольних територій Донбасу і перейшла у фазу зростання (+4,8%).
На жаль, пішли в мінус такі галузі, як енергетика (-6,1%), текстиль (-1,4%), хоча роком раніше було зростання на 9,8%, харчова промисловість - падіння на 1% (за січень-лютий 2017-го зростання на 4,2%). Різко скоротилися темпи зростання виробництва пластмас і гуми: з 12,4 до 1%.
Найбільший позитив викликає пожвавлення таких наукоємних галузей з високим рівнем доданої вартості, як електроніка, оптика, машинобудування, виробництво транспортних засобів, електротехніка.
Але є і тривожні дзвінки - скорочення енергетики, а це завжди сприймалося як провісник стагнації. Такі галузі, як харчова та текстильна, здавалося, стануть певним еталонним бенчмарком нашого економічного розвитку, і їх падіння повинно викликати пильну увагу, адже це перший дзвінок про те, що починають вичерпуватися конкурентні переваги українських товаровиробників у вигляді паритету купівельної спроможності, тобто низьких цін на базові ресурси, в першу чергу - вартість трудових ресурсів. Як правило, зростання базових ресурсів на внутрішньому ринку (сировина, робоча сила), в першу чергу позначається саме на харчовій і текстильній промисловості. На жаль, конкурувати з європейськими товаровиробниками при істотному зростанні витрат на оплату праці та сировину наші виробники ще не можуть. Якість і престиж - це поки не наш коник.
При аналізі зростання промислового виробництва за основним промисловим групам ми бачимо зростання випуску напівфабрикатів (товарів проміжного використання), інвестиційних товарів. Виробництво споживчих товарів тривалого використання - в зеленій зоні зростання, але темпи сповільнилися в півтора рази. Динаміка споживчих товарів практично на нулі. Енергетика в мінусі.
У минулому році драйверами зростання ВВП виступили роздрібна торгівля і будівництво. Торгівля зростала щомісяця в межах 8% і вище, а будівництво іноді досягало і 46,5% зростання, хоча в середньому - від 20 до 30%, що теж чимало. Ключовим стимулом і торгівлі, і будівництва стали міжнародні трансферти, тобто перекази трудових мігрантів, адже завдяки їх фінансової допомоги сім'ям, які залишилися в Україні, у нас активізувався і внутрішній платоспроможний попит на споживчі товари, та інвестиційні операції, більшою частиною - вкладення на первинному ринку нерухомості. Торгівля і будівництво і стали базисом українського економічного дива, коли при стагнації промислового і сільськогосподарського виробництва ВВП все-таки виріс за рік на 2,5%. Зрозуміло, що на такій базі довго рости не вийде, потрібно підключати фундаментальні фактори. У перші два місяці 2018 р. темпи зростання роздрібної торгівлі незначно впали з 9,6 до 7,5%, а от зростання обсягів будівництва склало лише 0,7% (у січні взагалі був -1%). Схоже, на будівельному ринку стався перегрів, але це не внаслідок збільшення попиту, а через формування незабезпеченого пропозиції.
Ще одним індикатором є зближення показників промислової і споживчої інфляції. Різке перевищення промислових цін загрожує їх конвертацією на споживчий ринок з певним тимчасовим лагом. В ідеалі вони повинні відрізнятися на 2-3% на користь промислових цін. На даний момент спостерігається максимальне зближення даних показників, що свідчить про те, що внутрішні ціни на базові ресурси наближаються до стелі ефективності нашої економіки, і їх подальше збільшення призведе до заморожування економічної активності.
Тим не менше саме зараз склався унікальний момент для мінімізації негативних факторів і посилення позитивних. Для цього необхідно в першу чергу знизити немонетарну інфляцію у вигляді тарифів на електроенергію і створити умови для зниження з допомогою ринкових інструментів ціни на газ для промислових споживачів. Крім того, потрібно досить обережно підвищувати тарифи на залізничні вантажні перевезення. Дуже важливо знизити податкове навантаження у вигляді прибуткового податку з населення, який зараз становить 18% (+1,5% військового збору). Плюс дерегуляція та застосування кредитних механізмів для стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу, демонополізація базових ринків і поліпшення доступу МСБ до ключових інфраструктурних систем. А для цього доведеться на одну шальку терезів покласти інтереси декількох монопольних ФПГ, а на іншу - завдання розвитку всієї економіки. І про одну з цих чаш доведеться сказати словами з Біблії: "Ви були зважені, ви були виміряні і були визнані непридатними".
