Не годувати чужого дядька на 250 млрд. Як буде працювати закон про локалізацію

Законопроєт №3739 про внесення змін до Закону "Про публічні закупівлі" щодо створення передумов для стабільного розвитку та модернізації вітчизняної промисловості було прийнято Верховною Радою у першому читанні у липні минулого року. Автори ініціативи запропонували тимчасово на 10 років встановити особливості проведення публічних закупівель. Замовник матиме право здійснювати закупівлю деяких товарів лише у випадку, якщо ступінь локалізації їх виробництва в Україні перевищує або дорівнює певній частці, починаючи з 10% у 2022 р. І ця частка зростатиме на 5% щорічно — до 40% у 2028 р. та до завершення 10-річного періоду.

Ці норми стосуються предмета закупівлі вартістю понад 200 тис. грн. Сума досить велика, що говорить про високотехнологічну продукцію. Ступінь локалізації виробництва розраховується за спеціальною формулою, в якій враховується митна вартість сировини, матеріалів та деталей, вартість імпортної сировини та собівартість товару – предмета закупівлі.

Підкреслимо, що йдеться лише про публічні (державні та муніципальні) закупівлі. І самі вимоги щодо локалізації стосуються конкретних видів продукції машинобудування – громадського транспорту, комунальної техніки, залізничного транспорту, вантажних (але не легкових) автомобілів, авіабудування, екскаваторів. Тобто все те, що Україна досі може виробляти.

Ступінь локалізації щорічно (до 5% у бік зменшення та до 10% у бік збільшення) може змінювати Кабмін щодо кожного товару. Уряд буде активно включений до регулювання локалізації в Україні. Звичайно, це не страхує закупівлі від лобізму, але у захисті національного виробника треба з чогось починати.

Без ЄС та США

Законопроєкт про локалізацію спочатку викликав гарячі дискусії. Коли документ з'явився та був прийнятий у першому читанні, його почали критикувати європейські партнери. Більше того, загрожувати погіршенням співпраці та блокуванням кредитів. Нібито локалізація могла завдати шкоди Угоді про асоціацію з Євросоюзом.

Наразі ж, перед вирішальним голосуванням, цю ситуацію виправили, доповнивши закон зауваженням, що він не поширюється на закупівлі, які підпадають під дію положень Закону України "Про приєднання до Договору про державні закупівлі", а також положень про держзакупівлі в інших міжнародних договорах України. Простими словами, знайдено компроміс, за якого локалізація не стосуватиметься країн — членів GPA, тобто Євросоюзу та США, а це 20% імпорту продукції машинобудування.

"Але для 80% публічних закупівель продукції машинобудування (за категоріями, що є в законопроєкті), у т. ч. з Китаю, Білорусі та Туреччини, які не підписали GPA, локалізація запрацює", — зазначає заступник голови комітету Ради з питань економічного розвитку, один з авторів закону про локалізацію Дмитро Кисилевський. Народний депутат вважає, що локалізація знаменує зміну вектора промислової політики, і помічає одну важливу деталь у порівнянні з тим самим Євросоюзом: "Ми не такі багаті, щоб 40% публічних закупівель віддавати на імпорт. У небідному ЄС цей показник у 5 разів менший".

Як бачимо, наші західні партнери змогли захистити себе у питанні локалізації. Але вони не є єдиними джерелами імпорту в Україну. За даними Держстату, на країни ЄС та США припадає 45% від загального імпорту за 10 місяців 2021 р. Але в локалізації йдеться про машинобудування. Так, Україна імпортує багато цієї продукції з країн ЄС (переважно з Німеччини, Італії, Польщі) та США. Але є й інші великі імпортери — Китай, Білорусь, Казахстан, Росія, Туреччина.

"Більше українських машинобудівників непокоїть конкуренція з боку білоруських, китайських, турецьких виробників, — говорила в коментарі "Інтерфакс-Україна" нардеп Роксолана Підласа. — А товари, що походять з ЄС, зазвичай дорожчі за українські товари, тому закон про локалізацію буде дієвим інструментом захисту національного виробника".

Крім того, застереження у законі щодо ЄС та США не заважають локалізації. Просто в цьому випадку доведеться домовлятися. Наприклад, навесні цього року повідомлялося, що французький концерн Alstom готовий закріпити у контракті на постачання електровозів в Україну рівень локалізації виробництва та обслуговування у 35%.

"На початку обговорення Alstom планував локалізувати близько 20% виробництва в Україні. Ми зрозуміли, що цього було недостатньо. Це яскраве свідчення нашої готовності враховувати законний запит української влади", — заявляв міністр економіки Франції Брюно Ле Мер.

Новий ефект

За підсумками 10 місяців поточного року продукція машинобудування та наземний транспорт становили 30,4% імпорту в Україну, а це $17,4 млрд. Частка імпорту останнім часом значно зросла по відношенню до попереднього періоду — на 22,9% за машинами та 35,1% з транспорту. Це невтішна новина для внутрішнього виробника. З іншого боку, ці дані свідчать, що саме локалізація може залишати щороку кілька мільярдів доларів в українській економіці.

Локалізація дозволяє створювати нові виробничі зв'язки із іноземцями. Йдеться про валюту, що дозволить покращити торговельний баланс, зміцнити гривню та залучити закордонні інвестиції. Також це сприятливо позначиться на збереженні та створенні робочих місць та сприятиме зростанню промислового виробництва.

За початковими підрахунками авторів ініціативи, локалізація має прискорити зростання ВВП на 3,9 п. п. у середньостроковій перспективі. Вона має призвести і до зростання індексу продукції переробної та добувної промисловості, а також сфери послуг. Це допоможе створити 62,5 тис. робочих місць, податкові надходження до бюджету зростуть на 8,17% та вдасться стримати імпорт товарів, робіт та послуг.

Сайт, присвячений закону про локалізацію, дає ще більш оптимістичні дані: зростання ВВП – 4,2%, створення 64 тис. робочих місць, зростання податкових надходжень до бюджету – 8,75%, зростання продукції переробної промисловості – 11,82%.

Але, повторимося, локалізація не діятиме для країн ЄС та США, а отже ефект від неї може бути меншим, ніж передбачалося раніше. "Якби цей законопроєкт поширювався на всі країни, то, звичайно, мав би ефект. Хорошу ідею такими правками "вбили" наполовину, — каже економічний експерт Growford Institute Валерій Клочок. — У будь-якому разі виробник буде або стимулюватиме у себе, або шукатиме партнерів, які можуть це зробити тут. Це каталізатор розвитку країни, певного сектора економіки. Є умови: постачати не можна, зобов'язані виробляти самі. Виробляти не вміємо — навчимося. Це дуже правильний підхід, як на мене. У будь-якому разі він себе виправдає".

Експерт вважає, що локалізація може вплинути на відносини з великими торговими партнерами, а також ціну продукції внутрішнього виробника. Однак і те, й інше може дійти балансу.

"У нас дуже велика конкуренція в тому плані, що наші виробники купують комплектуючі більшою мірою в Китаї, ніж у Європі . Це "підріже" ринок Китаю, наші торгові відносини, — каже Валерій Клочок. — Теоретично на першому етапі це може збільшити ціну обладнання, вузлів та агрегатів, які будуть вироблятися в Україні, тому що ми купуватимемо дорожчі комплектуючі в Європі та США. Але у відсотковому співвідношенні за рахунок українського виробника ми вийдемо на іншу цифру".

З іншого боку, Дмитро Кисилевський в ексклюзивному інтерв'ю "ДС" (яке вийде на нашому сайті 17 грудня) висловив думку, що потенційний економічний ефект порівняно з першим читанням буде ще більшим завдяки тому, що додали продукцію аероспейсу. "За розрахунками плюс від цього перекриває мінус від виключення країн GPA", — зазначив народний депутат.

Істотний плюс локалізації в тому, що вона стимулюватиме державу та місцеві органи влади ставати патріотичнішими — не закуповувати закордонну техніку, не звертаючи уваги на можливості внутрішнього виробника. На сайті про локалізацію налічується 430 підприємств України, які готові взяти участь у виробництві. Необґрунтована закупівля трамваїв та тролейбусів за кордоном має піти у минуле.

Введення локалізації буде сильним іміджевим та політичним кроком. Іноземні компанії знатимуть, що Україна захищає свого виробника, хоч і в окремому сегменті. Закон змінює ідеологію у промисловій політиці, адже досвід його роботи щодо продукції машинобудування може бути перенесений на інші сфери.

"Якщо ми як країна шукатимемо, де наш національний інтерес, то зрозуміємо, що Україна витрачає на державні закупівлі 600 млрд грн на рік, — говорив Дмитро Кисилевський у недавньому інтерв'ю "ДС". — Проникнення імпорту в наші публічні закупівлі — близько 40%, тобто ми годуємо чужих громадян, чужу економіку приблизно на 250 млрд грн. Хоча могли б на них створювати робочі місця тут, щоб ці гроші працювали на нашу економіку".

Втім, противники закону вітали правки щодо ЄС та США, але заявили, що локалізація може призвести до недобросовісної конкуренції та спричинить санкції до українського експорту, а сама процедура контролю ступеня локалізації може бути корумпованою. Проте майже за всіма видами продукції, які підпадають під ці вимоги, в Україні є конкуренція серед кількох виробників, а методики визначення ступеня локалізації вже давно використовує Мінекономіки стосовно сільськогосподарського машинобудування (є відповідна програма), і жодних скарг поки що не було. Залишається нагадати, що локалізація – це далеко не українська вигадка, а успішні держави – від США до європейських країн – не бояться захищати свого виробника. Тому, до речі, виступали проти нашого закону.