Які рішення прийняти, щоб перестати бути бідними
Вперше за багато років в Україні намітилося зростання кількості новостворених робочих місць. Тенденція, безумовно, позитивна. Особливо якщо врахувати, що ще чотири роки тому Міжнародна організація праці (МОП) у своєму основному доповіді зробила висновок: економіки країн, що інвестують в якісні робочі місця, можуть забезпечити стійке економічне зростання. Але якраз в наших реаліях такого зв'язку може і не виявитися. І для цього є всі передумови.
Звідки взялися 400 тис. нових робочих місць
Отже, що ж дає привід для оптимізму? За інформацією Мінсоцполітики, яка грунтується на даних Пенсійного фонду, у січні-вересні кількість працевлаштованих на нові робочі місця збільшилася на 32,5% до аналогічного періоду 2017 р. Всього на нові робочі місця було працевлаштовано 408 тис. З них 155 тис. прийшли працювати на підприємства (тобто юридичні особи працевлаштували 37,4% від загальної кількості). Інші 253 тис. стали найманими працівниками у приватних підприємців. Правда, одночасно в цьому сегменті було звільнено 138,2 тис.
Іншими словами, мова йде про традиційному процесі - коли приватні підприємці закривають одну фірму і відкривають іншу або йдуть з бізнесу. Так що в сухому залишку пепешників з'явилося майже 115 тис. нових робочих місць. Якщо ж провести аналогічні підрахунки і щодо юридичних осіб, то все було фактично працевлаштовано на нові робочі місця 261,7 тис.
З цієї кількості як мінімум чверть можна сміливо списати на банальну легалізацію найманого персоналу. Разом реально за дев'ять місяців маємо близько 196 тис. працевлаштовані на нові робочі місця. Але тут ще треба врахувати, що за останні п'ять років число працюючих українців скоротилася майже на 3 млн (було 19,3 млн чоловік за підсумками 2013 р., стало 16,5 млн за підсумками другого кварталу 2018 р.). І це не найстрашніше.
Найгірше те, що левова частка цих робочих місць створено у галузях з низькою доданою вартістю. А це значить (якщо слідувати законам економіки), що у співробітників, їх зайняли, дуже мало шансів отримувати високу зарплату і розраховувати на її відчутний приріст в майбутньому.
За даними того ж Пенсійного фонду, в промисловості створено лише близько 11,8% робочих місць, в інформаціях і комунікаціях - 9,4%, в професійної наукової та технічної діяльності - 5,7%. А ось левова частка робочих місць (36%) з'явилася в торгівлі. Те, що робочі місця в основному відкриваються в секторах з низькою доданою вартістю, підтверджують і висновки модераторів Національного промислового порталу, які створили інтерактивну карту українських підприємств. У поясненнях до неї, зокрема, зазначається: за останні три роки в Україні відкрилося більше 300 нових підприємств. Більшість таких підприємств невеликі і відносяться до сировинних галузях. Технологічних виробництв повного циклу майже немає.
Чому державні інвестиції працюють вхолосту
Чому нові робочі місця активно не створюються у виробничій сфері - логічне запитання. З одного боку, прямі іноземні інвестиції в Україну вкрай убогі - в цьому році в нашу економіку залучено близько $2 млрд. З іншого - в економіку активно надходять держінвестиції. У поточному році видатки розвитку становлять близько 115 млрд грн, що на 31 млрд грн, або 27%, більше, ніж у 2017 р. У видатках розвитку держбюджету капітальні витрати складають 65,1 млрд грн. Наприклад, в нинішньому році витрати на дорожнє будівництво становлять майже 47,7 млрд грн, у наступному будуть ще більше - близько 55,6 млрд грн.
Будівництво доріг - одна з галузей з найбільшою мультиплікативним ефектом. Світовий досвід показує, що одне робоче місце, створене в дорожньому будівництві, здатна згенерувати п'ять-шість нових робочих місць в суміжних галузях. Ще один приклад - будівельна галузь, яка показує випереджаючі (в порівнянні з економікою в цілому) темпи розвитку. За січень-жовтень обсяги будівництва зросли на 6,4%, тоді як економіка в цілому у третьому кварталі зросла на 2,8%, у другому і першому - на 3,2 і 3,1% відповідно. Одне робоче місце в будівництві допомагає, за різними оцінками, створити п'ять-сім нових робочих місць в суміжних галузях. Однак у нас цього не відбувається.
Причина криється в тому, що наша економіка і наші виробництва дуже сильно залежать від імпорту. За найсвіжішими даними Держстату, на жаль, вони припадають на 2014 р., - частка імпорту в проміжному споживанні (комплектуючі, сировину для виробництва вітчизняних товарів) становлять 30%. Зараз, ймовірно, ця частка стала ще більше (принаймні, у грошовому вираженні). Адже девальвація гривні в 2014-2015 рр. склала близько 300%.
При цьому в країні продовжують штампуватися рішення, що стимулюють імпорт. Ось свіжі приклади: останні зміни до Податкового кодексу, прийняті парламентом в пакеті з бюджетом на наступний рік, передбачають звільнення від ПДВ ввезення електромобілів і обладнання для сонячних і вітряних електростанцій. Звичайно, у нас не виробляють електромобілі, і національного виробника, який постачає обладнання для альтернативної енергетики, ніби як теж захищають: "зелений" тариф може бути отриманий тільки тими станціями, у яких при будівництві використаний певний відсоток українських деталей. Але визначення країни походження - дуже тонкий момент. І трактувати як вітчизняний продукт можна і зібрану тут, приміром, попередньо розібрану китайську сонячну батарею.
Сенс у тому, що при такому підході український продукт буде неконкурентоспроможним навіть на внутрішньому ринку, оскільки буде дорожче, ніж імпортний. Адже ПДВ - це податок на споживання товару, незалежно від того, український він чи імпортний. При такому державному підході, наприклад, завжди буде вигідно зробити товар де завгодно, але не в Україні, а потім поставити його на наш внутрішній ринок.
Що ж має зробити держава, щоб переламати ситуацію? Як мінімум перестати підтримувати імпорт. Як максимум прописати чітку стратегію імпортозаміщення.
Як перестати наздоганяти
Дані основної доповіді МОП від 2014 р. про світовий сфері праці свідчать, що якісні робочі місця можуть забезпечити стійке економічне зростання в країнах з ринком, що формується, і країнах, що розвиваються. Іншими словами, нам потрібно стимулювати створення робочих місць в галузях з високою доданою вартістю.
При цьому потрібно враховувати дві обставини. По-перше, проходити шлях промислово розвинених країн в Україні не має сенсу. Ми навряд чи, скажімо, зможемо зайняти лідируючі позиції в світі по автомобілебудуванню. Та й робити це треба.
По-друге, нам потрібно прийняти до уваги світові тенденції. А вони свідчать про процес глобальної репатріації капіталу. Зокрема, у світовому масштабі в 2017 р. кількість проектів прямих іноземних інвестицій зменшилася на 1,1%. Капітальні інвестиції скоротилися на 15,2%, скорочення робочих місць склало 9,4%. А світовим лідером по залученню інвестицій стали США, потіснивши Індію.
В аналітичних матеріалах Глобальної комісії з питань майбутнього сфери праці, оприлюднених у лютому цього року, говориться, що розвиваються, можуть пом'якшити наслідки потенційної репатріації виробництва шляхом розширення торгівлі послугами. Причому мова йде про надання високотехнологічних послуг.
"Посилюється взаємозв'язок апаратних пристроїв і додатків дозволяє технічним фахівцям, незалежно від місця розташування, допомагати клієнтам усувати неполадки безпосередньо через інтернет. Крім того, розвиток економіки цифрових платформ дозволяє країнам брати участь в "торгівлі завданнями" і таким чином надавати значну частку глобальної доданої вартості в сфері послуг", - йдеться у доповіді "Вплив технології на якість і кількість робочих місць".
Наприклад, ці тенденції прекрасно уловлює Польща, якій, здавалося б, взагалі не варто турбуватися і про інвестиції, і про нових робочих місцях. На сьогодні ця країна є другим за значимістю напрямком потоку іноземних інвестицій серед країн Європи, а за кількістю робочих місць перевершує навіть Німеччину. Проте останнім часом Польща активно включилася ще й у боротьбу за статус європейської Силіконової долини. Згідно з дослідженням Deloitte "Діагностика стартап-екосистеми в Польщі" до 2023 р. додана вартість, створена стартапами, може скласти 2,2 млрд злотих, а кількість створених робочих місць може досягти 50 тис. Відповідно до звіту StartupPoland 2017 більше 50% польських стартапів працюють у сфері IT: бази даних, бізнес-аналітика, інструменти розробки і IoT (інтернет речей). 28% стартапів в Польщі мають членів команди з-за кордону. Українці займають тут перше місце. Один з восьми стартапів має іноземного співзасновника. Більшість з них є громадянами США або України.
Для того щоб не запізнитися і вскочити в цей технологічний поїзд, що Україні вже зараз потрібно створювати умови для залучення венчурного капіталу і розвитку високотехнологічних стартапів. В іншому випадку ми можемо пройти точку неповернення у нашому відставанні від глобального розвитку.
