Як Україна змусила РФ вибирати між Китаєм і Індією
Група індійських компаній - Indian Oil Corp (IOC), Oil India і Bharat PetroResources Ltd (BPRL) - погодили дату підписання пакету контрактів з купівлі низки активів "Роснефти". В ході анонсованих на липень угод, індійські державні інвестори збільшать свою частку у великому приполярному нафтогазовому родовищі Ванкоре, куплять частку в родовищі Таас Юрях, і придбають 19,5% акцій "Роснафти". Остання, у свою чергу, має намір придбати 49% акцій індійської компанії Essar Oil для того, щоб запустити на індійський ринок нафту острова Сахалін.
Плануючи покупку російських активів, індійські компанії знають, що купують "кота в мішку". У зв'язку з агресією РФ в Україні стосовно "Роснефти" діють широкі міжнародні санкції, які з осені минулого року поширені на мережу філій та афільованих з компанією осіб. В лещатах української проблеми тріщить і експортна логістика "Роснефти". Її основними експортними артеріями є Білорусія, порт Новоросійськ, і петербурзька БТС, але експорт компанії в Центральну Європу цілком і повністю залежить від України. Збутові позиції "Роснефти" в Австрії, Чехії, Словаччині та Угорщині формуються завдяки послуг українських нафтопроводів.
Сама Україна від цього не постраждає: замість ексклюзивного обслуговування інтересів російської компанії, вітчизняні нафтопроводи можуть зайнятися поставками нафти в Білорусію і Чехію з українського порту "Південний".
У "Роснефти" є й інший "скелет у шафі". Це належить їй український Лисичанський НПЗ, який колись мав потужність переробки 17 млн тонн і був найбільшим у Східній Європі. Російські власники спиляли на металобрухт його нафтохімічну лінію, вважаючи, що наша країна не потребує сировини для виробництва поліпропілену, і їй більше підходить російський імпорт. Втім, навіть після такого примусового скорочення потужностей, Лисичанський НПЗ зберіг потужність не менше 14 млн. тонн на рік, а також можливість підключення до експортними трубопроводами Казахстану і Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). І цього дуже побоюються в "Росфнети". Конкуренція казахстанської і російської нафти дуже висока, і росіяни готові на все, щоб не допускати казахську нафту до Європи через Лисичанськ.
Виходячи з такого важливого місця цього НПЗ в стратегії "Роснефти", російська компанія знаходиться буквально в заручниках у української влади. НПЗ розташований у прифронтовій зоні АТО і працювати не може. У той же час, і продати його не можна з стратегічних міркувань. Українська влада ще в листопаді 2014 року повідомили про намір викупити 50% акцій НПЗ, однак "Роснефть" заявила, що не планує продавати завод. Чисто теоретично ймовірність продажу НПЗ третім особам існує, але тут виникають тактичні проблеми. Вони полягають у тому, що Україна в кінці 2015 року розпочала підготовку судових процесів до РФ по компенсації вкрадених у Криму активів, і це створює перспективу арешту активів Лисичанського нафтопереробного гіганта. Через це будь-які практичні кроки РФ з перепродажу "Роснефтью" НПЗ довіреним особам малоймовірні. Зважаючи на майбутніх судових позовів проти РФ, Київ зробить все, щоб не допустити таку перепродаж. Це пояснює, до речі, і те, чому українська влада не поспішає приєднуватися до клубу держав, які прийняли санкції проти "Роснефти". Всьому свій час. Не виключено, що такі санкції будуть введені якраз напередодні підписання контракту російської компанії з індійськими покупцями. Такий крок цілком здатний зірвати заплановану угоду.
Всі ці транзитні перспективи і пастку, в якій "Роснефть" виявилася зі своїми українськими активами, не можна відносити до розряду дрібниць. Індійським компаніям-претендентам на пакет акцій російської нафтокомпанії такі українські "нюанси" поки дуже вигідні. Вони дозволяють торгуватися і збивати ціну угоди. Що стосується сторони, що продає, то вона хронічно дезінформує і приховує справжній стан справ з транзитом і українськими активами компанії.
Чи зможуть українські влади своєчасно розширити економічні санкції проти РФ за рахунок включення в українські санкційні списки "Роснефти", покаже тільки час. Адже в Києві, в кінці кінців, збільшується кількість політиків, які в упор не бачать проблеми там, де вона є. Поки ж початковий задум наміченої російсько-індійської угоди виявився повністю зіпсованим. Так відбувається з більшістю російських планів і в інших сферах, далеких від нафти. Але тут випадок особливий.
Спочатку, коли напад на Україну тільки планувалося, а нафту на світових ринках коштувала вище $100 за барель, російська влада сподівалися запрошувати до складу акціонерів компанії КНР та Індії, щоб вирішувати глобальні питання" - щоб ці нові акціонери врівноважили британську корпорацію ВР, у власності якої знаходиться 19,7% акцій "Роснафти". До 2015 року, коли ціни на нафту впали, і не менше 17% акцій "Роснефти", за чутками, виявилося в заставі у банків КНР, все змінилося. Китайським інвесторам акції компанії-боржника виявилися не потрібні, хіба що дарма - в погашення кредиту. Що стосується групи індійських держкомпаній Indian Oil Corp і Bharat PetroResources, то вони, крім вигоди від дешевої покупки, зможуть разом ВР Inc. консолідувати не менше 39% акцій. Якщо додати закладені КНР акції, вийде не менше 56%.
Єдиним виходом для Кремля в такій ситуації будуть судомні спроби "зіштовхнути лобами" держбанки і компанії КНР та Індії в боротьбі за збільшення пакетів акцій провідної російської нафтокомпанії. А це загрожує, м'яко кажучи, значними геополітичними ризиками, яких ще якихось півтора-два роки тому багато хто в Москві не могли уявити навіть у найстрашнішому сні. Україні в такому контексті угода принесе однозначну вигоду, оскільки допоможе послабити країну-противника.
