Як "Турецький потік" допоможе знизити ціни на газ для України
Туреччина і РФ мають намір розморозити два найбільших економічних проекту між країнами — $20-мільярдне будівництво першої в Туреччині АЕС "Аккую" і $11-мільярдну газопровідний проект "Турецький потік". Вони обидва можуть серйозно порушити економічні інтереси України. Тому нашим політикам необхідно швидко і адекватно реагувати на спробу російсько-турецької рестарту двосторонніх відносин.
Ядерні амбіції Туреччини
Найдорожчий проект — будівництво російської АЕС на території Туреччини — тактично дуже вигідний Києву, але стратегічно дуже небезпечний. Розморожування цієї атомної мегастройки змушує російські влади резервувати неабиякі кошти, частина яких вони могли б спрямовувати на утримання Криму та посилення військово-терористичного тиску на Україну.
Прописані в контракті умови створення і роботи проектної компанії з будівництва АЕС нещадно критикувала російська преса, допускаючи, що в них є приціл на багатомільйонні розкрадання. Але сподіватися на те, що витрати на проект "Аккую" зігнутий економіку РФ, — короткий і короткозорий інтерес. У довгостроковому плані проект цієї АЕС націлений на монополізацію енергетичного ринку Туреччини російськими приватними і державними компаніями на кшталт "Інтер РАО". Посилення залежності Анкари від Москви не обіцяє нічого доброго ні Києву, ні іншим столицям країн регіону. Російсько-турецький атомний проект покликаний не допустити реалізації Туреччиною до 2023 р. двох аналогічних атомних проектів, які дуже вигідні Україні з точки зору залучення нових технологій та інвестицій, будівництва турецьких АЕС "Синоп" і "Игнеада".
Їх інвестори, у разі вдалого закріплення на турецькому атомно-енергетичному ринку, неминуче почали б експансію в сусідню Україну. Для цього їм довелося б витіснити звідси російських виробників ядерного палива та обладнання, які відчайдушно намагаються зберегти технологічне і паливне панування над атомною галуззю нашої країни.
Самостійно, без активно йдуть зараз в Туреччину міжнародних атомних корпорацій, Україна вирішити проблему не зможе. Навіть якщо наші атомники розроблять власні атомні реактори нового покоління, наприклад, на основі технологій запущеної навесні 2016 р. в Харкові нової атомної установки, галузь не впорається з новими амбіціями із-за дефіциту інвестицій. Українська атомна енергетика виробляє понад 50% всієї електроенергії в країні, і без залучення глобальних партнерів і корпорацій переоснастити її буде неможливо. Більшість з цих корпорацій, долаючи російське опір, нині заходять в Чорноморський регіон не через Україну, а через Туреччину. Це китайська CSNTC і американська Westinghouse Electric Inc. з проектом турецької АЕС "Игнеада", а також французька Areva S. A. і японська Mitsubishi Heavy Industries з проектом АЕС "Синоп". За розмахом атомного будівництва Туреччина випередила Україну, і в цьому напрямку Києву і Анкарі не обійтися без спільних зусиль.
Так, послуги турецького військового ракетного полігону вкрай потрібні Україні з-за втрати нашого полігону в Криму. У свою чергу у Туреччині є потреба в кооперації з нашою країною у сфері обігу ядерних відходів з майбутніх турецьких АЕС. Сховища відпрацьованого палива коштують не менше, ніж реактори АЕС. Однак досвіду будівництва цих сховищ у Туреччині на відміну від України поки немає. Так само як немає і навичок поводження з відходами, подібного нашому досвіду ліквідації аварії на ЧАЕС.
Крім того, в Києві повинні чітко розуміти, що розморожування турецько-російського проекту АЕС "Аккую" може стати перепоною для подальшого посилення позицій американської Westinghouse Electric Inc. на українському ринку ядерного палива. У цій корпорації зараз два споживача у Східній Європі — Україна і Чехія.
Російська сторона обіцяла побудувати це підприємство вартістю $450 млн без розрахунку на те, що Україна стане експортером палива. Враховуючи, що майбутній завод повинен працювати на експорт, інший інвестор зможе запропонувати нашій країні набагато більше інвестицій — були б великі імпортери. В перспективі одним з них повинна стати Туреччина, але лише за умови, що росіяни не випередять китайську CSNTC і Westinghouse Electric Inc. в експансії на турецький ринок. Для російського концерну "Ростатом", який будує турецька АЕС "Аккую", Україна залишається найбільшим зарубіжним покупцем палива і технологій. Тому обмежити маневр російського атомного концерну на турецькому ринку українцям як найбільшим його клієнтам цілком під силу. Були б бажання і фахівці належного рівня.
Якщо "Турецький потік" до Туреччини, то для кого "Блакитний потік"?
Газопровід "Турецький потік" — другий за важливістю і вартістю турецько-російський проект, який хочуть розморозити в Анкарі та Москві. Потужність першої черги становить 11 млрд куб. м в рік, повна потужність газопроводу повинна досягти 32 млрд при загальному обсязі турецького імпорту газу з РФ до 2015 р. на рівні 26,9 млрд кубометрів. "Турецький потік" повинен доповнити побудований в минулому столітті російсько-турецький газопровід "Блакитний потік" потужністю 16 млрд куб. м. В Москві вважають, що це знизить залежність РФ від транзиту газу через Україну, Румунію і Болгарію. Але насправді навіть російська преса відкрито називає "Турецький потік" засобом перекачування і розкрадання грошей на користь будівельних компаній одного з партнерів російського президента — Аркадія Ротенберга.
Порівняно невеликий "Турецький потік" навряд чи зможе стати такою ж загрозою для транзитних країн, як запущений в 2011 р. через Балтійське море газопровід "Північний потік" і перспективний "Північний потік-2" загальною потужністю 110 млрд куб. м в рік. Поки що працює тільки один з них, та й то не більше ніж на 50% потужності, але повний запуск цих газопроводів може істотно підірвати доходи Польщі та Білорусі від транзиту газу в напрямку Німеччини. У плані тиску на транзитні країни "Турецький потік" буде мати значно менший ефект. Так, наприклад, транзит газу через Україну на виході з українського Ізмаїла склав в 2015 р. лише 11 млрд куб. м і має тенденцію до подальшого скорочення через твердих намірів Румунії до 2017 р. взагалі відмовитися від імпорту газу з РФ.
Крім цього, оцінюючи відновлену в РФ рекламну кампанію навколо рестарту "Турецького потоку", слід пам'ятати, що після 2014 р. він став зовсім по-іншому вписуватися в нові реалії європейського та українського газового ринку. По-перше, канула в Лету головна мета всіх російських обхідних газопроводів — змусити транзитні держави дешево передати "Газпрому" активи своїх ГТС. Брюссель вже давно посилив політику по відношенню до російського монополіста, наприклад, змусив виставляти 50% потужності "Північного потоку" на відкриті торги. З-за цього та інших європейських ударів доходи російської монополії за кілька років впали на 60%. Тобто з певних пір і в Україні, і в ЄС, включаючи навіть відверто проросійськи налаштовану Грецію, вже навряд чи хтось передасть РФ свої газові активи таким чином. Навіщо ж тоді заривалися в землю російські мільярди, якщо труби "Газпрому" стоять напівзаповненими, а ГТС транзитних країн, таких як Україна, так і не відібрані задешево?
По-друге, нагнітаються Москвою пристрасті навколо обхідних газопроводів помітно охололи з ще однієї причини — зростання реверсних поставок газу в Україну. Природно, політична пікіровка між Брюсселем і Москвою навколо обхідних газопроводів триває. З якого дива Брюссель повинен створювати "Газпрому" комфорт в Європі, коли Москва не створює ніякого комфорту компаніям ЄС для самостійного транзиту через РФ природного газу з Середньої Азії? Такого транзиту зараз просто немає, оскільки качати на експорт має право тільки "Газпром". Але це питання політичне. У той час як з точки зору економіки рівень реальних загроз від російських обхідних газопроводів фактично дорівнює нулю.
Наприклад, з розрахунком на зростання потенціалу для реверсних поставок по прикордонних трубопроводами-перемичках майбутній "Турецький потік" виглядає для України корисним, як корисний (суто з реверсної точки зору) і "Північний потік". Адже якби не цей транзитний проект, який росіяни будували з давно застарілими цілями і завданнями, газові корпорації ЄС мали б зараз набагато менше технічних можливостей продавати Україні блакитне паливо по реверсу. Щоб був реверс, газ у продавця має бути в надлишку, а саме обхідні газопроводи і народжують газовий профіцит. Отримуючи більше блакитного палива по "Північному потоку", європейці акумулюють надлишок газу за тим довгостроковими контрактами, які передбачають транзит блакитного палива через Україну. І цей європейський надлишок повертається на український ринок у вигляді газу за реверсним схемами.
Цілком можливо, що "Турецький потік", у разі вдалого завершення розпочатого в Москві турецько-російського рестарту, також принесе такий корисний результат. Якщо влада Туреччини, всупереч протестам ЄС, допоможуть цьому трубопроводу заробити, у турецьких компаній почнуть утворюватися надлишки газу з ціною, яка буде прийнятна для України, Румунії, Болгарії і можливо, Балканських держав. Поява на ринках цих країн турецьких продавців газу поруч з європейськими компаніями-реверсантами" і "Газпромом" дуже позитивно позначиться і на ціні для споживачів, і в цілому на розвиток економіки.
