Як не стати Іраном. Чому Україні не відбитися від глобальної кризи обліковою ставкою 18%
Сьогодні Нацбанк прогнозовано підвищив облікову ставку до 18%. Ми вирішили нагадати читачам, чого чекати від цього кроку регулятора і чого можна повчитися на світових прикладах такої монетарної політики, переопубликовав недавню статтю фінансового аналітика Олексія Куща.
Реальність перша - економіка США є стрижневою для всієї світової економічної системи, і що б не робили країни, що розвиваються, навіть такі "дуже розвиваються", як Китай, у разі зміни американської монетарної парадигми (переходу з політики дешевого долара на дорогий) укупі з програмою торгового протекціонізму і закукливания інвестицій всередині ринку капіталу США, всі зусилля зі створення "зон пріоритетного світового розвитку" де-небудь в Азії або на іншому континенті в одну мить накриваються мідним тазом у вигляді відтоку капіталу та девальвації національних валют.
Реальність друга: то тут, то там з'являються батьки націй, готові кинути рукавичку в обличчя Америці. Наприклад, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган на тюркському саміті в Киргизстані заявив буквально наступне: "Американці ведуть себе як дикі вовки. Не вірте їм". Хоча вовк - тотемна тварина саме тюрків, а американців можна було назвати, приміром, грізлі (так навіть краще), дана фраза зустріла мовчазне схвалення тюркських країн. Навіть представники Киргизстану на такий явний викид волюнтаризму не відповіли в дусі: "У моєму будинку попрошу не виражатися".
Становище України у даному контексті виглядає незавидне. З одного боку, від американських мит на сталь страждають і наші виробники, а з іншого - США поки ніяк не реагують на наші активні рухи типу "ми свої". А тут ще Ердоган виступив з пропозицією перейти в зовнішньоекономічних розрахунках з іншими країнами на національну валюту. Пропозиція поки що надійшло на адресу Ірану, Іраку, РФ і України. І якщо для росіян і іранців дана модель - майже втілення їхньої мрії про витіснення долара з структури міжнародних розрахунків, то для України - це об'єктивно не кращий варіант роботи з партнерами, не кажучи вже про перспективу походу на килим в американське посольство. Так і в Туреччині така затія закінчиться лише черговим конфузом місцевого економічного генія: як показує міжнародна практика, будь-які спроби провести імпортозаміщення і долларозамещение у зовнішніх розрахунках призводять лише до непропорційним і невигідним форм розрахунків і засилля на внутрішньому ринку дорогих та неконкурентоздатних вітчизняних товарів. Те ж саме можна сказати і про улюбленої ідеї Ердогана лікувати інфляцію низькими процентними ставками.
На якомусь етапі низькі відсотки за комерційними кредитами дійсно приводять до збільшення випуску товарів і послуг, причому з низькою собівартістю (так як базовий ресурс - гроші - обходиться дешево). Але цей ефект швидко вичерпується на фазі динамічного зростання
Будь-який ринок має межу свого розвитку, а експортний потенціал обмежений рівнем національної продуктивності праці і технологій. Коли ринок упирається в стелю зростання, ефект дешевих кредитних ресурсів починає працювати на інфляцію та девальвацію національної валюти. Що і підтвердили дані Турецького інституту статистики, згідно з яким інфляція склала в серпні 17,9% у річному вирахуванні, що є рекордом останніх 15 років, а ліра девальвувала відносно долара на 40% з початку року. За оцінками експертів, якщо курс вийде за межі 8 лір за 1 долар, це загрожує для турецької економіки низкою корпоративних дефолтів і крахом національної банківської системи.
На іншому кінці світової економіки загострилися проблеми хронічного "дефолтоида" - Аргентини. Місцевий центральний банк підвищив облікову ставку до 60%, щоб хоч якось зупинити обвал песо, знецінився за цей рік в два рази (з 20 до 40 песо за долар). Ще в травні ми з якимось науковим інтересом спостерігали за підняттям ставок в Аргентині до 40% і навіть порівнювали цей показник з обліковою ставкою НБУ, скромно переповнюючись гордістю за свою монетарну міць. На даний момент аргентинська модель - це чіткий набір параметричних даних про можливий нинішньої світової економічної парадигми абсолютному дні. Приблизно так само, як українська модель падіння в 2009-му відповідала максимальним характеристиками обвалу в результаті світової фінансової кризи.
Саме тому аргентинський президент звертається по телебаченню вже не до власного народу, а до МВФ. З $50 млрд кредитного пакету, схваленого Фондом, виділено поки що лише $15 млрд. Ситуація, яка складається в аргентинській економіці, вимагає значного траншового прискорення. Вже зараз стає очевидно, що третя економіка Латинської Америки в нинішньому році скоротиться на 1% замість збільшення на 3%. Настільки масштабне зростання базових процентних ставок свідчить про те, що економічний інструментарій стабілізації практично вичерпаний і попереду лише бюджетний секвестр і жорстка монетарна політика. В плані скорочення дефіциту бюджету планується його зниження до 1,3% у наступному році, тобто відразу на 2,4%. В черговий раз під загрозою опинилася і здатність Аргентини обслуговувати зовнішні борги, номіновані у твердій валюті.
Майже в два рази девальвував і іранський ріал (якщо брати дані неофіційних ринків). Ситуація в іранській економіці в контексті виходу США з ядерної угоди розвивається з турецько-аргентинським сценарієм.
На даний момент Україна знаходиться у славній когорті країн, що представляють собою прогресивний авангард людства, якому надано високу довіру - першими зустріти наближається криза ринків, що розвиваються. Між тим за таким показником, як найбільший рівень базових процентних ставок, ми перебуваємо в числі перших семи країн світу
У зв'язку з цим вже зараз можна відкривати тоталізатор під назвою "відгадай нову облікову ставку НБУ, яка буде затверджена у вересні". Більшість експертів схиляються до думки, що її підвищать на 0,5% (до 18%). Мовляв, це буде відповідати темпами девальвації та інфляційних загроз. Частка правди в цьому є: курс гривні вирвався на оперативний простір вище 28, а інфляція, незважаючи на нульові темпи в літні місяці, поки ще вище (майже 9% у річному обчисленні) цільового горизонту. Крім того, попереду традиційно інфляційна осінь з її зростанням цін на продукти і можливим стрибком комунальних тарифів. Тобто збільшення облікової ставки у вересні буде подано як превентивне скидання швидкості автомобілем на мокрій і нерівній дорозі.
Не можна не помітити і стрімке закриття вікна можливостей щодо залучення зовнішніх позик. Зиму і весну Міністерство фінансів благополучно розтринькало, і зараз доводиться позичати під 9% і вище, хоча ще рік тому ставка по зовнішніх позиках була на рівні 7,375%. Так і з термінами не склалося: нам дають в борг на лічені місяці, а не на 15 років. Схоже, зараз кредитори довіряють лише тим строками погашення, які припадають на період до виборів.
Ситуація в Україні ускладнюється ще й тим, що відтік капіталу по мірі наближення до нового політичного циклу буде лише наростати. Крім того, ключовою дефіцит у нас поки навіть не в сегменті відтоку капіталу, а в торговельному балансі. За сім місяців поточного року експорт українських товарів зріс на 12% (склав $24,5 млрд), у той час як імпорт збільшувався більш значними темпами - зростання на 16% і досягнення позначки $30,5 млрд. Таким чином, за підсумками січня-липня 2018-го в нашому платіжному балансі завдяки неефективною торговельній політиці утворилася діра в розмірі $6 млрд і її необхідно чимось перекрити. Крім того, є і набір специфічних тимчасових чинників: наприклад, в результаті російської блокади Азовського моря значно погіршилася логістика в портах Маріуполя і Бердянська, що призвело до уповільнення темпів зростання експорту металургійної продукції на 20%.
До тимчасовим факторів варто віднести і подорожчання нашого сировинного імпорту: так, якщо митна вартість товарів, ввезених в Україну, в січні-серпні зріс у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 16%, то імпорт по вазі - всього на 3,7%. Це говорить про те, що наша економіка все більше залазить у гільйотину сировинних ножиць з млявою ціновою динамікою щодо сировинного експорту і високими темпами росту енергетичного та технологічного імпорту. Серед бюджетоутворюючих імпортних товарів варто виділити (за сумами зібраних податків і зборів): нафта, нафтопродукти і газовий конденсат - 65 млрд грн; легкові автомобілі - 13,4 млрд грн; кам'яне вугілля - 10,3 млрд грн.; засоби захисту рослин і мінеральні добрива - 7 млрд грн; телефони - 3,1 млрд грн.
У контексті підвищення облікової ставки НБУ вже підійшов до Рубікону в 20%, після якого економіка поринути у зимову сплячку, а бюджет 2019-го доведеться різати буквально по живому. Але якщо уряд планує зберегти систему субсидій і закласти зростання мінімальної заробітної плати, доведеться переконувати Нацбанк в необхідності перегляду монетарної стратегії.
З одного боку, регулятор міг би перейти до тактики малих кроків, нарощуючи облікову ставку на 0,25%, з тим щоб по можливості "подовжити" гальмівний ефект. З іншого - інші гілки влади повинні внести свою лепту у формування превентивних методів. Наприклад, більш активно вести переговори з американськими партнерами про те, що не тільки в наші ворота повинні залітати "торгові м'ячі". Або розглянути пакет мита на деякі групи товарів, наприклад, ті ж мобільні телефони або нові автомобілі. А як бути в такому випадку з неминучим зростанням контрабанди? На жаль, будь-які заходи в Україні приречені грузнути в корупційній парадигмі. Але це не означає, що не потрібно намагатися пом'якшити майбутній криза. Адже при відкритті скриньки Пандори в ньому залишилася Надія, а стало бути, запрограмованих на 100% криз не існує. Вже у вересні Нацбанк в контексті зростання облікової ставки входить в зону її чутливого впливу на майбутню економічну динаміку. І щоб разом з інфляцією не виплеснути і зростання економіки, доведеться шукати точки дотику і, крім цінового таргету, який перетворився на "священну корову" для регулятора. Ну а уряду непогано було б підкріпити це співробітництво життєздатним проектом держбюджету на наступний рік.