Як це працює. Економіка ДНР і ЛНР: від Ахметова до вугільних схем

Переведення в готівку "за схемою"

Після початку бойових дій українські банки йшли з Донецька і Луганська фактично з порожніми руками - вивезти обладнання не вдалося, як і більшу частину готівки, яка була частково знищена, частково розграбована. Першим ще в липні 2014 р. пішов Приватбанк, а останнім - Ощадбанк в листопаді.

Завдяки такому поспішного результату в руки "нової влади" потрапили практично всі банкомати всіх банків (які не встигли розграбувати браві "ополченці) та обладнання офісів. Ось на цій базі восени 2014 р. і були створені "центральний республіканський банк" в ДНР і "державний банк" в ЛНР. Однак виникли проблеми з персоналом та технічні складності (банкомати потрібно було зв'язувати в єдину мережу фактично заново) сильно загальмували роботу цих "банків".

Станом на нинішню осінь згадані структури володіють крайньої обмеженістю послуги: вдалося "добровільно-примусово" перевести на карткові рахунки зарплати частини підприємств, деякі соціальні виплати, змусити проводити податкові платежі та організувати прийом комунальних платежів від населення. При цьому на всю ДНР функціонує 260 банківських відділень, в ЛНР - 110.

Звичайно, населенню потрібно набагато більший спектр послуг, і тому буйним цвітом розквітли численні легальні та напівлегальні фінансові контори, які забезпечують грошові перекази з/в Україну і Росію і переведення в готівку банківських карток. Як правило, такі контори - це колишні магазини, де сидять один-два "спеціаліста" з обов'язковою охороною. Все обладнання - це комп'ютер, телефон і стіл зі стільцем. За допомогою інтернет-банкінгу посередник переводить гроші з карти українського банку на потрібний рахунок, а клієнт отримує готівку. Стандартна такса - 5%. Тобто за зняття 1 тис. гривень людина отримує на руки 950 грн. Картки російських банків обслуговуються за такою ж схемою, проте відсоток за зняття готівки більший - до 10% від суми.

Як пристосувалися олігархи

Зрозуміло, що всі олігархи, які зберегли активи на території ОРДЛО, змушені так чи інакше домовлятися про їх функціонуванні з окупантами. Про подробиці кулуарних домовленостей можна лише будувати припущення - аналізуючи відкриті джерела інформації.

Найбільше активів на Донбасі було й залишається у Ріната Ахметова. На окупованій території залишилися такі великі об'єкти, як Зуївська ТЕС (місто Зугрес), шахта "Комсомолець Донбасу" (Кіровське), "Донецкобэнерго", "ПЕМ-Енерговугілля", "Високовольтні мережі", "Комсомольське рудоуправління", "Ровенькиантрацит" і "Свердловантрацит" (останні два - це госхолдтнги, які знаходяться в довгостроковій оренді у Ахметова і включають 11 шахт і шість збагачувальних фабрик).

Також частково опинився в ОРДЛО спільний бізнес Ахметова і Вадима Новинського - аграрний холдинг HarvEast. За словами його директора Дмитра Скорнякова, на непідконтрольної території Україні залишилась третина земель холдингу і продукція на сотні мільйонів гривень.

Деякі підприємства Ахметова досить серйозно постраждали від війни на Донбасі, насамперед у ході бойових дій влітку 2014 р. Характерна в цьому відношенні доля великої шахти "Комсомолець Донбасу". До війни тут видобували вугілля марки Т, обсяги якого забезпечували 100% потреб Криворізької ТЕС, а також 25% Придніпровської ТЕС. З початком війни підприємство виявилося практично на передовій і після чергового обстрілу з 28 липня 2014 р. припинило видобувати вугілля. З початку жовтня 2014-го шахтарі почали відновлювати шахту (відкачувати воду із затоплених горизонтів), вона навіть заробила, але 10 жовтня знову була обстріляна артилерією і знову зупинилася. На сьогодні роботи на шахті ведуться, але з перебоями і до довоєнних обсягів видобутку дуже далеко.

До складу машинобудівного холдингу Ахметова "республіканської" території, входили три заводи: "Донецькгірмаш", Донецький енергозавод і Горлівський машинобудівний завод. Всі вони були захоплені представниками ДНР в серпні 2014 р. На сьогоднішній день тут проводиться ремонт бойової техніки незаконних збройних формувань.

Також були захоплені всі 52 магазину мережі "Брусниця", частина мережі АЗС "Паралель" (у Донецькій області - частково, в Луганській - повністю).

Сильно постраждала інфраструктура електричних мереж ДТЕК - були знищені сотні трансформаторів, десятки підстанцій.
Незважаючи на віджимання одних активів і втрату інших, багато підприємств СКМ продовжують працювати на території ОРДЛО. Причому на цікавих умовах: робітники отримують білі зарплати в гривнях на свої карткові рахунки, відкриті в Маріуполі та Краматорську. Про те, що Захарченко отримує натомість, достеменно невідомо, проте періодично з'являються чутки про великі суми, які надходять "з нізвідки" в бюджет "республіки". А коли домовленості дають збій, то ахметовські підприємства далеко за лінією протистояння "раптово" обстрілюють з мінометів "українські ДРГ" (так було, наприклад, в лютому 2015 р.).

До речі, ще комфортніше отримують зарплату робочі Алчевського меткомбінату, який опинився на території ЛНР. Вони знімають гроші з карток Промінвестбанку у себе вдома, їм не треба виїжджати за межі ОРДЛО. Хоча сама зарплата становить приблизно 70% від рівня довоєнної та виплачується з перебоями. На комбінаті українські державні свята є вихідними днями, на що "влада ЛНР" змушена дивитися крізь пальці: комбінатом володіє корпорація ІСД, чий контрольний пакет акцій належить пулу російських інвесторів. Так що для Теслярської та інших луганських вождів сепаратистів завдання гранично ясна: не заважати стабільної роботи підприємства і взагалі поменше влазити в життя міста зі своїми режимно-ідеологічними бреднями. Такий ось приклад гібридної державності.

Повертаючись до Ахметову, в Україні звинувачення на його адресу щодо тіньових схем співпраці з "владою ДНР" давно стали загальним місцем. У СКМ не менш традиційно відбиваються тезою про те, що "платять податки в бюджет України, дають роботу і заробітну плату жителям в зоні конфлікту". Це, до речі, вагомий аргумент. За даними Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем ГФС, за сім місяців цього року підприємства з непідконтрольною території виплатили в якості податків 4,1 млрд грн.

Напевно особливі відносини з ватажками сепаратистів через своїх повірених підтримує "віденський в'язень" Дмитро Фірташ. У власності Group DF залишаються підприємства хімічної промисловості в Сєверодонецьку і Горлівці. На сьогодні робота призупинена, частина персоналу отримує компенсацію за вимушений простій.

До зими 2015 р. активно співпрацював з "владою ДНР" власник холдингу "Донецьксталь" (Донецький металургійний завод, коксохімічні підприємства в Макіївці та Ясинуватої, а також шахта "Покровська", що знаходиться на підконтрольній території Україні) російський мільйонер Віктор Нусенкіс. Восени 2014-го ДМЗ, позбувшись сировини, яке поставлялося з Кривого Рогу, налагодив постачання з Росії, причому воно завозиться по залізниці не через кордон з Ростовською областю, а через Харків, а експорт продукції йшов через порти у Маріуполі та Бердянську. Але після того, як в січні 2015-го СБУ порушила кримінальне провадження щодо "Донецьксталі" за фактом фінансування терористичних організацій, робота підприємств Нусенкіса в Донбасі була зупинена.

Привид "націоналізації"

З весни нинішнього року почався новий наступ "республіканських властей" на бізнес олігархів. Зокрема, список підлягають "націоналізації" підприємств озвучив той же Захарченко. Там були досить цікаві позиції, наприклад, підконтрольний сім'ї Януковичів "Донбаський розрахунково-фінансовий центр", якому належать контрольні пакети акцій ТОВ "Донбасвуглепереробка", ЦЗФ "Калінінська" і "Узловська", Донбаського збагачувального комбінату та заводу "Східвуглемаш". Прозвучало і назва ключовою для енергетики ДНР Старобешівської ТЕС, що належить компанії "Донбасенерго". Останню через "Енергоінвест Холдинг" формально контролює колишній народний депутат від Партії регіонів Ігор Гуменюк, проте реальним господарем вважається Олександр Янукович.

Ні для кого не секрет, що "націоналізація" або навіть просто тиск, створюване такий озвученої загрозою, означає перехід в недалекому майбутньому підприємств в руки російських компаній або ватажків ДНР. Так було, наприклад, з мережею магазинів "Амстор" на території ДНР - коли міноритарії Володимир і Олександр Вагоровские продали їх якомусь ТОВ "Мультиторг", зареєстрованому в Москві. Або недавня операція з продажу пакета акцій заводу холодильної техніки ПАТ "Норд" російському ТОВ "Діорит-Технис". Той же Ахметов не так давно продав 99,98% акцій ЗАТ "Центральна збагачувальна фабрика Колосниковская" вихідцю з Макіївки Віктору Чмилеву, якого в ДНР пов'язують з Владиславом Сурковим.

Вугільні схеми

З осені 2014 р. не припиняються спроби побудувати економіку окремо взятих районів ЛДНР на базі видобутку і експорту вугілля. Передумови були хороші: більша частина українських ТЕЦ могла використовувати тільки луганський та донецький антрацит і швидко замінити його було фактично нічим. Дуже скоро "господарюючі суб'єкти" з ОРДЛО почали неформальні переговори про закупівлі вугілля українськими підприємствами. У минулому році, за даними порталу ЛІГА.net з ОРДЛО в Україну було поставлено 8,5 млн т вугілля. Згідно з цими ж даними, ще до 6 млн т антрациту в тому ж році за різними схемами було нелегально в РФ, звідки морським шляхом він був експортований в Європу та Африку.
В Україну вивезення вугілля йде залізничним транспортом (в основному з ДНР), так і автомобільним (з ЛНР в Дебальцеве, а звідти на нелегальні склади в Бахмуті).

Оцінити розміри відступних, які йдуть на окуповані території в результаті торгівлі вугіллям, практично неможливо. Про їхні розміри можна побічно судити по тому, що в самих "республіках" нелегальний вугілля можна придбати за ціною від 480 грн. за тонну, в той же час шахти Ахметова продають енергетичні вугілля за ціною від 1500 грн./т.

Цікаву схему оприлюднило видання "Донецкие вести" у квітні 2015-го. Вугілля з "націоналізованих" бойовиками шахт відправляється на переробку на вуглезбагачувальні фабрики "Кіндратівська", "Стаханівська" й "Торезька". За українським законодавством вони вважаються зупиненими - природно, ніхто ніяких податків не платить, робітники працюють за копійки. Після цього за допомогою корупційних схем, в яких задіяні українські силовики, вугілля вивозиться з ОРДЛО й оформляється на збагачувальних фабриках на підконтрольних Україні територіях ("Селидівська" і "Дзержинська") і далі продається в Україні за цілком ринковими цінами.