Укол в серце. Як дешеву електрику, банки і медицина можуть підштовхнути Україну до зростання

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман наголошує на необхідності забезпечення щорічного зростання ВВП на рівні не менше 4-5%. Прагнення прем'єра абсолютно правильне, проблема в тому, що поки українська економіка до таких темпів розганятися не хоче. Давайте спробуємо розібратися, чому і подивимося, що можна зробити?

Не встигли українці порадіти економічного зростання в четвертому кварталі 2016 р. (більше 4%), як виявилося, що в лютому, промислове виробництво відновив падіння. По відношенню до лютого 2016 р. індекс промислового виробництва в аналогічному місяці 2017 р. становив 95,4% (без урахування даних, скоригованих на ефект календарних днів).

Найбільш високі індекси промислового виробництва (якщо брати стійко високий зріст кілька місяців поспіль, а не екстремум в кінці року, про який нижче) спостерігалися в першому півріччі 2016 р. (з 99% у січні до 104,5% в березні-квітні), коли промисловість кілька "стрепенулася" після прямого уколу адреналіну в "серце" у вигляді споживчої інфляції в 2015 р. у розмірі 44%. У другому півріччі 2016 р. інфляційний імпульс був вичерпаний.

Тим не менш в 2016 р. реальний сектор економіки цілком міг перейти до більш динамічному зростанню, якщо б держава застосувала хоча б мінімальний пакет економічних стимулів. Замість цього промисловість у повній мірі відчула на собі всі принади державної політики в сфері тарифоутворення.

Основні тарифи, які відпустило держава: перевезення залізничним транспортом, ціна на електроенергію, природний газ. Особливо болісно підприємства сприйняли збільшення цін на електроенергію, адже, як показує практика, зростання ціни на неї на 10% призводить до збільшення промислових цін на 2-3% (у середньому).

Плавний старт тарифів на електроенергію і природний газ для промисловості в першій половині 2016 р. реальний сектор переніс. Але ось річна свистопляска з тарифами, які почали скакати, як заєць в шлюбний період, остаточно придавила індекс промислової продукції до мінімальним показниками зростання. Собівартість готової продукції зростала, а ринки збуту залишалися колишніми, тобто примхливими і неемкими.

Особливо, коли мова йде не про сировину та проміжні товари, а про готової продукції: інвестиційні товари, товари народного споживання тривалого і нетривалого користування. Для такої продукції, кожна додаткова гривня в собівартості може обернутися значним падінням попиту. Динаміка падіння цін на електроенергію, особливо в січні 2017 р., простимулювала промислове виробництво до зростання, але ненадовго.

Поновилося зростання цін на електроенергію фактично "стратив" промислове зростання в лютому 2017 р., причому показники березня будуть, швидше за все, ще сумніше.
Уряду, якщо воно прагне стимулювати національну економіку, варто звернути увагу на пряму кореляцію таких показників, як індекси промислової продукції і зростання цін на електроенергію. На жаль, з таргетуванням промислових цін у нас традиційно не склалося. Нагадаю, за підсумками 2016 р. вони збільшилися більш ніж на 36%, чималу роль в цьому зіграли регульовані державою тарифи, зростання яких не був обґрунтований, ні адекватно спрогнозований.

У зв'язку з цим уряду необхідно максимально посилити цінове таргетування в економіці: промислові ціни (у секторі товарів народного споживання і в секторі енергетики) не повинні зростати в значному відриві від споживчої інфляції. Держава повинна всіма доступними заходами захищати внутрішній ринок для своїх, національних виробників, а не уникати їх цінами на електроенергію від споживчих ринків. Замість цього в даний час спостерігається ситуація, за якої одна нога (НБУ) гальмує споживчу інфляцію, а інша (державні тарифні комісії) - то прискорює промислові ціни до "першої космічної швидкості", то тисне на педаль гальма "до підлоги". "Пасажирів" від такої манери їзди прогнозовано нудить...

Політика НБУ і уряду повинна бути синхронізована: якщо в процесі реформування економіки потрібно провести цінове стимулювання для енергетичної галузі, то значить і цінова політика для населення повинна бути значно м'якше, навіть якщо це і додасть близько 5% до показника споживчої інфляції.

Якщо ж для макроекономічної стабілізації потрібно закрутити цінові гайки, то і зростання тарифів для промисловості повинен бути обмежений. І головне - потрібно випрямляти цю деструктивну цінову амплітуду по електроенергії, яка не дозволяє промисловцям вибудовувати навіть середньострокові виробничі цикли, не кажучи вже про довгострокові програми інвестиційного розвитку. В умовах значних коливань цін на електроенергію виробники перманентно попадають у цінові ями, при яких їм вигідно просто тимчасово не працювати. В результаті таких простоїв просідає загальна економічна динаміка вже в масштабах всієї країни, наймані працівники переводяться на неповний робочий тиждень або зовсім відправляються в неоплачувані відпустки, а це вже загрожує падінням платоспроможного попиту населення і збільшенням соціального навантаження на бюджет.

Приріст за рік

Основні драйвери економічного зростання в минулому році: сільське господарство (+6%) і будівництво (+16,3%). Інші галузі або особливо не відірвалися від "середньої температури по лікарні" у 2,3% (зростання ВВП в 2016 р.), або відверто провалилися: фінанси (-15,7%), освіта (-4,8%), медицина (-4,1%). Адже країни, які здійснюють структурні реформи, вкладають значні інвестиції в освіту та медицину, які є не тільки одними з головних наповнювачів ВВП, але і основою економічного зростання. Населення повинне бути здоровим і освіченим, тільки тоді воно зможе постійно підвищувати продуктивність праці і вигравати конкурентну боротьбу на світовому ринку. Крім того, економічне зростання неможливе без фінансового локомотива - ринку капіталу (банки, страхові та лізингові компанії тощо). Дивлячись на динаміку падіння фінсектора в 2016 р., розумієш, що в нашому фінансовому "паровозі" скінчився вугілля і уся пара пішла у свисток...

Головним індикатором промислового зростання є обсяг генерованих енергоресурсів. Наївно буде вважати, що скорочення енергоспоживання у нас відбулося за рахунок програм енергоефективності: зростання енергосектору в 1,8% говорить скоріше про деіндустріалізації економіки. Крім того, структурні реформи повинні призводити до зростання переробних галузей і внутрішньої торгівлі, а їх динаміку в минулому році драйвовою назвати поки не можна.

Зате одним із драйверів стало сільське господарство. В силу різних причин аграрний сектор є сезонним і, головне, ризиковим, залежних від зовнішніх факторів, вплинути на які часто не можна. Проблема в тому, що ми не знайдемо у світі багатих країн, економічних драйвером яких є сільське господарство (що не заважає багатим країнам мати високопродуктивні аграрні сегменти економіки).

І нарешті, бенефіс будівництва і сектора нерухомості. В країні, де іпотечне кредитування становить менше 1% ВВП, це виглядає дивно (у розвинених країнах сектор іпотеки становлять 40-70% ВВП). Але тільки для теоретиків. По-перше, зростання сектору будівництва в 2016 р. - результат "нульових" циклів, закладених у 2012-2013 рр. По-друге, джерелом інвестицій сектора стали гроші заробітчан ($3-4 млрд), а також частина коштів, які були виведені з вкладниками банків за останні роки (всього $15-20 млрд). А ці джерела інвестицій не можна назвати ні стабільними, ні продуктивними: абсорбувати громадські накопичення повинна надійна і ефективна фінансова система, а заробітчани повинні мати можливість працювати і заробляти у себе на батьківщині. Поки стільки вони вдома не запрацюють.

Якщо розглянути базовий лютневий (2017 р.) індекс промвиробництва в 95,4%, то побачимо, що глибше середнього рівня "пірнули" галузі, пов'язані з видобуванням природних ресурсів (вугілля, нафта, газ, кар'єрні розробки, руда), а також підприємства металургійного комплексу. Тут можна передати привіт ініціаторам блокади ОРДЛО.

Зате нащупываются нові мікроточки економічного зростання у вигляді текстильного виробництва, деревообробки та хімічної продукції (без добрив). Зростання текстилю пов'язаний із збільшенням посівів українського льону і розвитком малого і середнього бізнесу, деревообробка виросла на тлі мораторію на експорт лісу-кругляка. Якщо б у ці галузі були спрямовані додаткові кредитні ресурси з адекватною процентною ставкою, результати були б ще краще.

Враховуючи згортання сировинного циклу світової економіки, в України є ще максимум два-три роки на структурну перебудову, в іншому випадку падіння сировинних галузей і ГМК вкотре обвалить слабку національну економіку на рівень чергового "плінтуса".

Мотор попиту

Для переходу до стійкого економічного зростання державі потрібно створити умови для розвитку внутрішнього ринку, захистити національних виробників, стимулювати галузі з високим рівнем доданої вартості, підвищувати платоспроможний попит населення.

Необхідно спрямувати внутрішні фінансові ресурси на медичну реформу і стимулювати українців вести здоровий спосіб життя і дбати про здоров'я. Ну і, звичайно ж, необхідно фінансування системних освітніх проектів, які зрештою допомогли б українцям навчитися використовувати свої знання і зайняти більш високооплачувану нішу на ринку праці.

Для цього потрібна ефективна банківська система і монетарна політика НБУ, спрямована не на задоволення вимог зовнішніх кредиторів, а на внутрішній розвиток. В іншому випадку нас чекає аграрно-заробітчанська модель економіки з постійними циклічними зрушеннями і стрибками, як на американських гірках. Воно, звичайно, дух захоплює, але для залучення інвестицій модель вкрай невдала. Падіння індексу промислового виробництва в лютому 2017 р. - неприємний дзвінок. Але він поки не третій, свідчить, що п'єса вже почалася і світло згасло. Від нашого уряду ще залежить, що покажуть на сцені.