Легалізація азартних ігор. Хто буде ділити зібрані з клієнтів гроші
Україна - не Грузія
Почнемо з раціонального. Україна - не тільки не Росія, як написав колись другий президент, але і не Грузія. На відміну від цієї маленької країни, ми ніколи не зможемо за рахунок грального бізнесу формувати значну частину бюджетних надходжень, навіть якщо це місцеві бюджети. Відповідно, 40 млн українців ніколи не відчують взаємозв'язок між легалізацією грального бізнесу і зростанням свого добробуту. З іншого боку, при системному підході можна очікувати, що непрямі ефекти набагато перевищують прямі податкові та ліцензійні надходження в бюджет. Адже системний гральний бізнес - це не тільки плата за ліцензію, але і прямі інвестиції в сектори нерухомості, торгівлі, послуг (ресторани, кафе). Тут мова може йти вже про значну мультиплікації економічного ефекту та створення нових високооплачуваних робочих місць.
З моменту заборони грального бізнесу пройшло більше 10 років і, за оцінками аналітиків, держбюджет недоотримав мільярдів гривень. З іншого боку, сама специфіка цього бізнесу робить його вельми токсичним для суспільства, зрозуміло, за умови, що держава не може або не хоче застосувати ефективні регулятивні фільтри для обмеження доступу до гральним закладам молоді та незахищених верств населення.
КМУ підготував, але ще не опублікував законопроект, який регулює основні аспекти легалізації грального бізнесу. Згідно витягів з документа, які оприлюднила "Економічна правда", планується легалізація максимально широкої лінійки азартних ігор: казино, лотерей, "одноруких бандитів", онлайн-гемблінг (від англ. gambling - азартна гра). Суб'єктами ринку азартних послуг стануть українські компанії зі статутним фондом 30 млн грн, допуск нерезидентів не передбачається (лише шляхом створення "дочок" в Україні).
Вартість ліцензій варіюється від 12 до 25 млн грн (міста-мільйонники) і 38 млн грн (Київ). Таким чином, легалізація казино пройде по всій території країни, а не, як обіцяли, "в Одесі". Істотні збори встановлені і для інших видів грального бізнесу: букмекерські контори (750 тис. грн), зали ігрових автоматів (7,5 млн грн), покер (1,3 млн грн). Що стосується лотерей, то тут питання ліцензій та визначення ціни на них буде вирішувати спеціальна комісія (кастинг в яку, швидше за все, буде чистіше, ніж у кандидати в депутати).
Ще одна новація "з регулятивного": державна податкова служба отримає спеціальний програмний продукт для відстеження операцій грального бізнесу в онлайн-режимі з опцією дистанційного відключення ігрового обладнання.
А тепер головне питання - хто буде ділити зібрані на гральному ринку гроші? Тут намічається досить популярний потоковий метод. Він зручний для рентної, корупційної економіки, коли головне завдання полягає у виведенні постійних фінпотоків за межі бюджету, концентрації їх в декількох точках збору і перерозподіл, коли "на виході" сидить чиновник і "пиляє" ресурс під цільові програми. Тому податкові збори з ринку IT-послуг і грального бізнесу хочуть передати у спеціальні фонди, щоб цей ресурс не розчинявся в загальному бюджеті і його було легше "виймати", без всяких систем ProZorro.
"Найсмачніші" гарантовані надходження у вигляді ліцензійних зборів підуть у фонд підтримки медицини, спорту і культури. Як правило, чиновники посилаються на світовий досвід. Але там ця схема діє дещо за іншим принципом: фонди створюються для розвитку територій, на яких відкриті локальні географічні гральні зони. Ну а створити джерело спорту, бадьорості і здоров'я в рамках загальнонаціонального фонду додумалися лише у нас.
А казино хочуть прив'язати виключно до п'ятизірковим готелям, причому це - не єдиний критерій. Для різних міст буде визначено і ліцензійний мінімум номерного фонду. Ця ідея поки одна з найбільш корупціогенних. В Україні немає чітких критеріїв, за допомогою яких можна об'єктивно визначити зірковість готелю. Тобто буде нормативний фільтр, і чиновник, який скаже, що цей готель відповідає, а ця ні. І видає ліцензію. Непогана годівниця.
Географічні зони
Саме тому для нас ідеально підходить географічна локалізація гральних зон, так як навіть в Києві не додумаються за хабар видати ліцензію на відкриття казино в одеській гральної зоні, притому що сам об'єкт розміщується у Кропивницького.
Сам принцип розвитку локальних географічних гральних зон передбачає, що вони розміщуються або в туристичних регіонах з великим потоком туристів і відпочиваючих, або в депресивних, для яких казино стають джерелом наповнення місцевих бюджетів та механізмом створення нових робочих місць. Стосовно України такі зони можуть бути організовані в Одесі (південна зона) або на Шацьких озерах у Волинській області (західна зона). Поруч з Києвом такий зоною міг би бути Чернігів.
Важливі також логістика та оцінка туристичних потоків. Необхідно або наявність аеропорту та/або морської гавані (в Одесі є і те і інше), або близькість до кордону і зручні під'їзні шляхи (характерно для Шацьких озер). Як сприяючий фактор можна оцінити близькість великого мегаполісу і зручність автомобільного сполучення з ним (Чернігів в 144 км від Києва). Важливо і розподіл гральних зон для своїх і іноземців. Може бути і змішаний варіант. Тут також пазл сходиться. Західна (Волинська) локальна географічна гральна зона може бути доступна лише для іноземців, а Чернігівська - для громадян України. Одеську більш вигідно зробити змішаною як для українців (з певними соціальними обмеженнями), так і для іноземців.
Приміром, у Південній Кореї існують локальні географічні гральні зони як для громадян країни, так і окремо для іноземних відвідувачів: Пусан, Сеул, Чеджу на острові Чеджудо, аеропорт "Інчхон". У країні присутні найбільші міжнародні гральні девелопери, наприклад Hard Rock International. Сумарний дохід від локальних географічних гральних зон для іноземців в 2018 р. склав $1,38 млрд, у той час як зони для корейців показали дохід $1,18 млрд.
Такі географічно відокремлені майданчики, як Лас-Вегас або Макао, - це більше, ніж гральні зони, і вони залучають за 30-40 млн відвідувачів на рік, а щорічний дохід складає десятки мільярдів доларів.
Тут варто зазначити, що будь-яка географічна локальна гральна зона проходить кілька етапів розвитку: початкову, проміжну, зрілу. На першому етапі основні доходи - це прямі надходження від казино. На другому - позитивний ефект мультиплікується за рахунок залучення інвестицій в нерухомість. На зрілому етапі розвиваються вторинні напрямки бізнесу: туризм, фінанси, сфера обслуговування. Період проходження від першої фази до зрілого формату може займати від п'яти до десяти років. Спочатку доходи держави складуть десятки мільйонів доларів, після залучення інвестицій - сотні. На зрілому етапі одна локальна географічна гральна зона може генерувати фінансовий потік, що наповнює місцевий і центральний бюджети в розмірі до $1 млрд у рік.
При правильному підході економічна структура гральної зони буде нагадувати багатошаровий качан капусти: казино - це основа, а "листя" - готелі, офісні центри, конференц-зали, ресторани, всілякі об'єкти сфери обслуговування, яхт-клуби, торгові центри, банки, страхові компанії. Одна динамічно розвивається локальна географічна гральна зона може генерувати створення від 20 тис. і вище нових робочих місць.
По шляху створення локальних зон і пішла Росія, де гральна зона - це особливий адміністративно-територіальний об'єкт, який спеціалізується на здійсненні діяльності з організації азартних ігор. До таких зон зараз відносять: "Сибірську монету" в Алтайському краї, "Примор'я" на Далекому Сході, "Бурштинову" в Калінінградській області і "Червону Поляну" біля Сочі. Тобто принцип їх стратифікації витриманий досить вірно - це або регіони, що характеризуються значним потоком туристів (Сочі, Калінінград), або віддалені депресивні райони.
Відкриті питання
Також слід знайти відповіді на кілька концептуальних питань. Насамперед як легалізувати нинішній сірий гральний бізнес, маскирующийся під "спортивні лотереї". Очевидно, що багатомільйонні ліцензії не дозволять бізнесу з ігрових залів, обшитих пластиковою вагонкою, застрибнути відразу в формат "п'ять зірок". З іншого боку, у нас, на відміну від Білорусі, немає жорсткої силової вертикалі - і будь-які спроби задушити тіньову економіку завжди приводили до зворотного ефекту на тлі нової хвилі збагачення правоохоронців.
На жаль, ми не зможемо повторити успіх Мальти по відкриттю центрів онлайн-гемблінгу, так як наша країна не входила до правової пояс Британської співдружності, і ми не можемо похвалитися ні судами, ні ефективною системою права.
Якщо говорити про системному форматі, коли держава заробляє не так на продажу ліцензій, як на супутніх інвестицій, то тут необхідно було перш отримати технічне завдання від великих девелоперів грального бізнесу, які не лише відкривають казино, але і будують офісні центри, кафе, ресторани, яхт-клуби, конференц-зали та виставкові павільйони. Тобто вкладають мільярди доларів.
Навіть Японія, розробляючи закон про інтегрованих гральних зонах і ємності ринку азартних ігор в $40 млрд, для початку проводила консультації з найбільшими девелоперами, такими як Hard Rock, MGM Resorts Las Vegas Sands Corp.
Відкриваючи ринок для грального бізнесу, нашим чиновникам також було б непогано отримати від системних міжнародних операторів технічне завдання щодо бажаної концепції, пакета податкових пільг і системи держгарантій. І відповісти на стартовий питання: чому клієнти казино поїдуть в Україну, а не в сусідню Грузію. В чому наша конкурентна перевага? А для початку непогано було б провести конференцію (роуд-шоу) для найбільших світових гравців, а заодно протестувати їх реальний інтерес до українського ринку.
Замість цього перед нами черговий "закон під себе". А може, й справді справа прибуткова. Змогли вони в Макао, зможемо і ми в Одесі... А бюджет нехай задовольняється 10 млрд грн податкових та ліцензійних надходжень. На культуру.