Орати і лити метал вхолосту. Як неправильний працю українців заважає зростанню ВВП
У нас все частіше робляться спроби спрогнозувати, як нам потрібно рости, щоб, наприклад, наздогнати Польщу за рівнем економічного розвитку або відновити параметри ВВП 2013 р. При цьому є спокуса змоделювати зростання української економіки на 10% в рік, яке буде зберігатися до тих пір, поки не з'являться фундаментальні дослідження, присвячені природі зростання реального сектора України за останні 20 років і виявляють реперні, проривні точки для майбутнього економічного ривка. І ключове питання, яке треба вирішити, - це моделювання базових сценаріїв зміни продуктивності праці: чи є резерви зростання і як їх можна найбільш швидко і ефективно активувати.
Поверхневий відповідь на це питання лежить при аналізі трисекторна модель економіки Фішера - Кларка. Згідно цієї теорії економіка сучасного типу складається з трьох основних секторів. Перший, або первинний - це видобуток корисних копалин і сільське господарство. Вторинний - виробничий сектор. Третинний - сфера послуг, наука, освіта і медицина. У найбільш розвинених, творчих економіках в даний час формуються четвертинний сектор (високорозвинені фінансові, інформаційні, корпоративно-юридичні сегменти) і пятеричный сектор (та ж сфера послуг, але на базі більш кваліфікованого персоналу з включенням елементів штучного інтелекту та технологій цифрової економіки).
У своїй роботі "Умови економічного прогресу" Колін Кларк прийшов до наступних висновків. По мірі зростання доходу на душу населення відносний попит (як частка від загальних витрат) на продукцію первинного сектора, в першу чергу продукти сільського господарства, починає зменшуватися. Що стосується промислової продукції, то тут залежність не така лінійна, а параболічна: чим більше дохід на душу населення, тим вище попит на промислові товари, але потім починається зниження. Що стосується послуг, то тут знову лінійна взаємозв'язок, але якщо з сільськогосподарською продукцією вона обернена, то в випадку з послугами - пряма: чим вищий дохід, тим вище попит і він тільки зростає.
Таким чином, ключове завдання будь-яких реформ в Україні - пов'язати стратегію росту споживчих витрат населення зі зміною структури економіки. І саме в цьому напрямку стимулювати зростання продуктивності праці. А що ми маємо на даний момент? Держава спрямувала всі дотаційні стимули на збільшення аграрного сектора економіки. При цьому робляться певні кроки для стимулювання зростання доходів населення, через зміну розміру мінімальної заробітної плати в тому числі. Але це призведе лише до скорочення попиту на продукцію сільського господарства, зате зросте попит на промислові товари, а вони у нас все більше стають імпортними. У такій економічній парадигмі будь стимулювання платоспроможного попиту лише спровокує збільшення обсягу імпортних товарів, а аграрна продукція стане шукати ринки збуту за кордоном, так як внутрішній ринок буде недостатньо ємним, і це лише посилить залежність країни від зовнішньої цінової кон'юнктури та її вразливість для майбутніх глобальних криз. У такій моделі до збільшення сектору послуг просто не дійде черга: перманентні обвали будуть припиняти мляве зростання третинної сфери.
Кожна економіка в своєму розвитку проходить через кілька етапів, коли домінує первинний сектор (доіндустріальний тип), вторинний (індустріальний) і третинний (постіндустріальний). Жан Фурастьє у книзі "Велика надія XX століття" сформулював цей перехід в залежності від структури зайнятості штатних працівників. В доіндустріальному типі економіки в третинному секторі зайнято лише 10% працівників, в індустріальному - 20% і в постіндустріальному - 70%.
Джерело: Держстат
Якщо розподілити ВВП України за 2017 р. по трьом секторам, то ми перебуваємо в якійсь гібридної фазі розвитку, яка формується під впливом суперечливих стимулів зростання і різнобічних векторів руху.
З одного боку, є випадання з індустріальної фази, але от тільки куди? Так, питома вага сектора послуг дещо підріс, але при цьому істотно сильніше збільшився первинний сектор економіки. По суті, зараз українська економіка зависла на тонкій "червоної лінії" індустріальної фази розвитку і ось-ось зісковзне або в доіндустріальний етап, або в постіндустріальний, причому ймовірність і першого, і другого варіанту приблизно однакова. Блокування частини промислового потенціалу сходу і півдня країни серед негативних наслідків мало і один позитивний - це історичний шанс для динамічного розвитку третинного сектора, адже саме в ньому можна знайти компенсатори втраченого за останні роки ВВП. Замість цього держава включило максимальні стимули (відшкодування експортного ПДВ, дотації і субсидії підприємствам) для стимулювання первинного сектора (сільське господарство, видобуток корисних копалин і виробництво напівфабрикатів). В результаті логіка системних видозмін тягне країну вперед, а механізм застосовуваних стимулів - назад.
Простий розрахунок показує, що розширення третинного сектору до 70% ВВП при незмінності нинішнього промислового і сільськогосподарського потенціалу може дати до 14% приросту ВВП, тобто в п'ятирічній перспективі: +2% в скарбничку зростання валового продукту щороку.
І цього можна досягти без істотних капітальних вкладень, використовуючи податкові стимули, дерегуляцію, спрощення підключення МСБ до інфраструктурних систем, захист титулів власності, легалізацію тіньового бізнесу та зниження рівня корупції.
Джерело: Держстат
Якщо взяти структуру штатних працівників, то з 7,6 млн 67% задіяні в третинному секторі економіки, тобто наша економічна модель вже однією ногою в постиндустриале. Проблема даної статистики полягає в тому, що штатні працівники складають лише 43% від працездатного населення. Більше 10 млн чоловік - поза штатом. Це, по суті, тіньова економіка, а вона зосереджена або в індивідуальних сільських господарствах (села), або в секторі послуг (міста). У будь-якому випадку зліпок наших трудових ресурсів вже не відповідає індустріальному профілю економіки, і це потрібно враховувати.
Враховувати насамперед при розробці методів стимулювання продуктивності праці. Економічна кібернетика, яка вивчає життєздатність систем, автор якої Ентоні Стаффорд Бір, розрізняє поняття готівковій та потенційної продуктивності праці. Під першою маються на увазі існуючі умови випуску продукції, під другою - потенційно можливі, максимальні. При цьому успіх зростання продуктивності праці, за даними Біра, залежить від можливості запуску "Всенародного проекту", коли кожен індивід для надання впливу на загальну систему повинен вирішувати свою локальну задачу, а не чекати рішення загальної. Тобто мета економічної системи - створити умови, а мета індивіда - підвищити свою локальну продуктивність.
Аналіз динаміки продуктивності праці в США, Німеччині, Франції, Японії показав, що за період з 1960 по 1991 рр. слабкіше вона росла в Штатах, а динамічніше - в Японії. Потім Країна висхідного сонця поступилася пальмою першості Німеччини. Серед чинників зростання дослідники відзначали стрімкий розвиток технологій і відновлення економіки після Другої світової війни, коли виникла потреба в капітальних інвестиціях.
Таким чином, в Україні при повільної трансформації базового технологічного укладу і низьких темпах капітальних вкладень, у тому числі з боку бізнесу, держави та зовнішніх інвесторів, розраховувати на швидке зростання не доводиться. Крім того, тут нас чекає ще один парадокс: найшвидшими темпами зростає економіка на базі первинного сектора, трохи слабкіше, але теж швидко, - на платформі вторинного. А ось на основі третинного сектора швидкого зростання не буде.
Таким чином, ми, на щастя, ще маємо перехідний період в п'ять-десять років, коли швидке зростання можливе за рахунок залучення у процес виробництва існуючого промислового потенціалу, який з різних причин був законсервований в останні роки, а також за допомогою виходу на максимальні показники аграрного сектора. Надалі високі темпи зростання у первинному і вторинному секторах можливі лише за умови інноваційної перебудови і нарощування капітальних інвестицій. Ріст продуктивності праці в даному контексті буде формуватися під впливом трьох базових факторів: людського капіталу, капітальних інвестицій та інновацій.
Джерело: Держстат
Показник ВВП в розрахунку на душу населення за підсумками 2017 р. говорить про те, що рівень продуктивності праці, незважаючи на глибину падіння ВВП у 2014-2015 роках, знаходиться практично на рівні 2010-го. Це свідчить про те, що поточний рівень технологічного розвитку практично вичерпав себе і досягти зростання в третинному секторі економіки можна лише за рахунок припинення трудової міграції та реанімування існуючого індустріального потенціалу.
В такому разі Україна може на часовому проміжку в три-п'ять років повторити динаміку бурхливого зростання економіки за аналогією з показниками 2000-2004 рр. Але через три-чотири роки ця модель зростання незмінно упреться в свій технологічний стелю.
Крім того, для її реалізації потрібна нова прокейнсианская промислова політика та програма повернення трудових мігрантів на батьківщину або нова міграційна політика з третіх країн (згадаймо в'єтнамських працівниць легпрому часів СРСР).
Джерело: Держстат
Подолати технологічний стеля в подальшому можна буде лише за рахунок нарощування капітальних інвестицій (у тому числі в інфраструктуру), а також за допомогою широкого застосування інновацій.
Поки ж з більш ніж $15 млрд капітальних інвестицій за підсумками минулого року 73% були профінансовані за рахунок власних коштів. Ключова проблема тут - заморожування кредитування і вкрай низька динаміка прямих іноземних інвестицій.
Джерело: Держстат
Що стосується інновацій, то їх фінансування за рахунок власних коштів підприємств з 2000 р. зросла з 79,6 до 84,5%, в той час як питома вага інвестицій скоротився з 7,5 до 1,2%. І знову ключовий блокатор - низька інвестиційна привабливість нашої економіки, який є похідною від слабкого захисту прав інвесторів та їх титулів власності. Як наслідок, якщо у 2000 р. питома вага продукції з інноваціями в загальному обсязі випуску становив 9,4%, то в 2015-му - всього 1,4% (падіння майже в сім разів!).
Реальна програма відновлення національної економіки повинна базуватися на зростанні продуктивності праці і видозміні її структури. На це повинні бути націлені всі існуючі стимули. На досягнення цієї ж мети повинні працювати капітальні інвестиції, кредити й іноземні інвестиції. При правильній економічній політиці нас може чекати п'ять років динамічного зростання і потім помірний розвиток за трафаретом постіндустріального суспільства, коли Україна, нарешті, перетвориться в нудну європейську країну.
