Індійський ринок для України. Вийти з тіні соняшнику (ІНФОГРАФІКА)

Зростання населення, модернізація сільського господарства, проблеми з грунтами і суттєва залежність від погодних умов призводять Індію до необхідності імпортувати частину продуктів харчування і взагалі серйозно ставитися до питання продовольчої безпеки.

У зв'язку з тим, що ринок Євросоюзу частково закритий квотами, а московський режим має намір вести проти України затяжну торговельну війну, вельми перспективними для продукції нашого АПК є ринки Азії та Африки. Тим більше що в Азію переміщається світовий ВВП, а також зростає її частка в світовому населенні. І вже кілька років саме Азія є основним ринком збуту нашої продукції АПК. Зокрема, в 2017 р. цей регіон пішло 45% нашого експорту. А основними країнами-партнерами були Індія, Туреччина та Китай. (Для порівняння: на другому місці Євросоюз з часткою 32%, де головними партнерами є Нідерланди, Іспанія та Італія, а на третьому - Африка з часткою 14%, де основними покупцями нашого експорту виступають Єгипет, Туніс і Марокко.)

Індія стала нашим найбільшим партнером в першу чергу через імпорту української соняшникової олії. А наша країна в 2017-му експортувала в Індію продукції на $2,2 млрд в тому числі соняшникової олії майже на $2 млрд.

Сьогодні населення Індії становить 1 млрд 324 млн і продовжує зростати такими темпами, що, за розрахунками демографів, ця країна незабаром випередить Китай (1 млрд 403 млн за чисельністю населення. Це, звичайно, хороший сигнал для українського АПК, який може забезпечити відносно доступну продукцію для зростаючого населення Індії.

Ситуацію з продовольством ускладнює те, що традиційному сільському господарству країни все складніше задовольняти потреби зростаючої села і швидко зростаючих міст. Тут важливо зупинити увагу на характері місцевого грунту. Європа, а Україна особливо, Північна і Латинська Америка виграють за рахунок своїх чорноземів. Однак у більшій частині Південної Азії та Африці південніше Сахари такої землі немає. В цьому регіоні родючий шар становить найчастіше лише кілька сантиметрів. Глибше знаходиться дуже пориста різновид ґрунту, який швидко втрачає мінерали, необхідні для розвитку рослин. Тому підвищення родючості в цьому регіоні досить складна і комплексна задача.

Намагаючись підняти родючість землі, уряди вдаються до мінеральних добрив. Дуже часто це сечовина - білі гранули, які виробляють з нафти. Південна Азія - Індія, Пакистан, Бангладеш, в значній мірі покладаються на це добриво. Однак сечовина стає однією з вагомих причин деградації грунтів і падіння врожайності в стратегічній перспективі. Коли її багато, вона окисляє грунт. Це дає швидкий ефект - врожайність, але підриває продовольчу безпеку наступного покоління, а воно в Індії, Бангладеш та Пакистані буде помітно перевищувати нинішнє.

До стратегічних проблем, таких як перебудова традиційного сільського господарства і проблема з грунтами, потрібно додати і залежність від сезонних факторів. Наприклад, згідно з інформацією Украгроконсалту, який посилається на дані моніторингу міністерства сільського господарства Індії, посівна площа під озимими олійними культурами (ріпак, гірчиця, арахіс, соняшник) під урожай сезону 2017/18 скоротилася на 4,7% - до 7,5 млн га. Дана тенденція обумовлена підвищеним температурним режимом і низьким рівнем грунтової вологи під час осінньої посівної.

Деякі фермери прийняли рішення залишити поля під паром або ж збільшити площу на користь більш маржинальних культур - нуту, ячменю, часнику і овочів. Урожай ріпаку та гірчиці прогнозується на рівні 6,4 млн т проти 6,8 млн т, зібраних у минулому році. Оцінка врожаю сої сезону 2017/18 була знижена з 9,5 до 9 млн т з-за більш низької врожайності, ніж очікувалося раніше, через брак опадів.

Таким чином, зростання населення, модернізація сільського господарства, проблеми з грунтами і суттєва залежність від погодних умов призводять Індію до необхідності імпортувати частину продуктів харчування і взагалі серйозно ставитися до питання продовольчої безпеки.

Очевидно, що український експорт агропродовольствия може бути збільшений. Це відзначають і індійські дипломати. Експорт товарів з України в Індію в 2018 р. порівняно з 2017-му може зрости на 20%. Такий прогноз під час прес-конференції про українсько-індійських бізнес-відносинах озвучив посол Індії в Україні Манодж Кумар Бхарті.

Згідно з даними мінсільгоспу Індії імпорт рослинних олій за перший квартал сезону 2017/18 виріс на 4% - до 4,7 млн т, переважно за рахунок збільшення закупівель конкурентоспроможного пальмової олії.

З жовтня по вересень прогноз по імпорту масел становить 16,6 млн т (у тому числі 10,5 млн т пальмової, 3,8 млн т соєвого і 2 млн т соняшникової олії), що на 8% більше у порівнянні з обсягом минулого сезону.

Оскільки пальмова олія йде в Індію з Малайзії та Індонезії, не виключено, що Україна потрібна для противаги - традиційна нехитра тактика більшості нормальних країн, охочих по сировинним товарам не залежати від якогось конкретного постачальника.

Популярність в Індії пальмового масла обумовлена економічною географією та ціновими перевагами. Потрібно пам'ятати, що Індія все ще дуже бідна країна, хоча і є тенденція до зменшення кількості бідних. Як пише Йонатан Голслах, професор міжнародної політики Брюссельського вільного університету, міські жителі країн Південної Азії витрачають більше 40% сімейних бюджетів на їжу. Невеликі заощадження, які вони можуть відкласти, як правило, не інвестуються в житло або освіту дітей, а використовуються як буфер від коливання цін на продукти. "Єдиний спосіб боротися з ситуацією - бути гнучким. Якщо сочевиця стає дорогою, ми переходимо на нут, якщо нут дорогою, їмо капусту", - цитує Голслах слова одного рикші з Делі.

Тому людям, вихованим на традиціях української гастрономічної культури, не варто дивуватися, що в Індії можуть робити блендінг - додавати в українську соняшникову олію домішки, щоб робити кінцевий продукт більш дешевим.

Незважаючи на те, що Україна є абсолютним лідером з поставок соняшникової олії в Індію, частка нашої продукції там перевищує 90%, таке очевидне домінування одного продукту серед аграрного експорту виглядає досить тривожно. І тривожно. Потрібно шукати інші ніші. Наприклад, найпростіший крок на шляху до розширення номенклатури українського експорту - соєва олія. В цьому сегменті в України є можливість швидкого зростання. Тим більше що і сьогодні Індія імпортує більше соєвої олії, ніж соняшникової, а наші олійноекстракційні заводи можуть відносно легко переходити від роботи з соняшником на сою.

Ще один крок - нарощування експорту зерна, в першу чергу пшениці. Третім напрямком міг би стати експорт добрив для індійського АПК. І четверте, якщо мислити стратегічно: було б непогано збільшити кількість індійських студентів в аграрних внз України. Це важливо і для зв'язків, і для знайомства індусів з українським АПК, а для українців - з майбутніми індійськими фахівцями в агросфері.