Гра у мораторій
При цьому сама Національна комісія, що залишилися під її контролем теплокомуненерго тарифи не піднімала. На думку експертів, ця історія дає дуже гарне уявлення про хронічну хворобу української політики - популізмі.
Ви робите погано, а ми зробимо ще гірше...
Пройшов рік після прийняття рішення про передачу місцевим радам повноважень щодо визначення тарифів на тепло і воду. Відповідну постанову НКРЭКУ прийняла 22 березня 2017 р. Рішення про "тарифну децентралізації" було прийнято в рамках загальнонаціональної реформи щодо децентралізації влади.
Чинності ці зміни вступили 18 травня 2017 р. 74% підприємств з виробництва тепла та 67% підприємств у сфері водопостачання та водовідведення, тарифи яких до цього регулювала Нацкомісія, перейшли під ліцензування місцевої влади. Фактично по всій країні, крім великих міст, тарифи стали регулюватися органами місцевого самоврядування.
Логічно було б очікувати, що місцеві ради, отримавши контроль над ціноутворенням для послуг регіональних теплокомуненерго, негайно знизять "грабіжницькі тарифи". Адже весь 2016 р. багато обласні та міські ради запекло критикували НКРЭКУ за "тарифний геноцид" і "економічно необґрунтований механізм визначення ціни на житлово-комунальні послуги. Висувалися ініціативи притягнення до кримінальної відповідальності голови та членів комісії і навіть скасування її як органу. Влітку 2016 р. ряд місцевих рад прийняли рішення про введення мораторію на підвищення тарифів.
Однак, отримавши повноваження щодо регулювання тарифів, переважна більшість місцевих рад не тільки не знизили ціни на тепло і воду, а навпаки - підняли їх. У середньому підвищення вартості гарячої води склало 18,1%. Опалення - 10% (без лічильників) і 13,4% з лічильниками обліку. При цьому ряд найбільш лютих критиків політики, що проводиться Нацкомісією, самі підвищили тарифи на 20-70%.
Так, наприклад, Смілянський міськрада, члени якого влітку 2016 р. заявляли про те, що тарифи НКРЭКУ не мають "ніякого обґрунтування", є "соціальним геноцидом" і за їх введення керівництво комісії має нести кримінальну відповідальність", в жовтні 2017 р. прийняв рішення про підвищення тарифів на центральне опалення відразу на 70%.
У свою чергу, Бердичівський міськрада в 2016 р. прогнозував, що наслідком встановлених НКРЭКУ тарифів стане "криза неплатежів" і "банкрутство підприємств, що надають житлово-комунальні послуги". Проте вже в січні 2018 р. бердичівські депутати затвердили зростання тарифів на гарячу воду на 17,7%, на опалення - на 17,2% вище, ніж було.
Нарешті, Луцька міськрада все тим же влітку 2016 р. називав тарифи Нацкомісії невмотивованими і несправедливими" і вимагав їх зниження на 40%. А вже в грудні минулого року головний орган місцевого самоврядування обласного центру Волині прийняв рішення про підвищення тарифів на опалення на 14%, а на гарячу воду - на 11,3%.
При цьому варто зазначити, що тарифи на тепло і воду у підприємств-постачальників, що залишилися в сфері контролю НКРЭКУ, протягом 2017 року не змінювалися.
Цілком очевидно, що зниження тарифів місцевими органами влади було б самогубством для їх бюджетів. Добре відомо, що виробництво тепла та води в Україні здійснюється, за рідкісними винятками, на зношеному енергоємному обладнанні минулого століття, передається за таким же зношеним комунікацій без належної теплоізоляції будинку без енергозберігаючої модернізації. У результаті більше половини тепла втрачається по дорозі до споживачів. Зниження тарифів у даній ситуації - безнадійний суперечку із законами фізики.
"Теми" і "частки" місцевих князьків
Однак чому місцева влада підняла тарифи, тоді як, повторимося, підприємства - ліцензіати НКРЭКУ в 2017 р. цього не робили?
Експерти виділяють дві основні причини. Одна з них - політична. Збільшуючи тарифи, місцева влада тим самим розширюють коло претендентів на субсидії, таким чином, як би даючи хабар своїм потенційним виборцям. Тільки не гречкою, а оплатою комунальних послуг. Причому не за рахунок місцевого бюджету, а за рахунок державного.
"Передача повноважень місцевій владі була помилкою. Мери міст, підвищивши тарифи, автоматично забезпечили собі 60-70% електорату, який перейшов на субсидії, що фінансуються із загального держбюджету. При цьому місцеві князьки забезпечили собі підтримку цієї категорії електорату. Однак зараз уряд бачить, що бюджету для субсидій на всіх не вистачить. Держави немає у тарифоутворенні, але при цьому воно грошима з бюджету покриває борги за послуги ЖКГ", - переконаний Олексій Кучеренко, колишній міністр ЖКГ.
Підвищення тарифів місцевою владою не тільки збільшить кількість отримувачів державних субсидій, але й ускладнить оплату послуг тими споживачами, які не можуть претендувати на субсидії. Таким чином, дії місцевих рад будуть прямо сприяти тому, від чого вони ще нещодавно застерігали центральну владу в особі НКРЭКУ - зростання заборгованості населення за послуги ЖКГ.
"Субсидіарний трюк дуже скоро призведе до комунального колапсу: заборгованість за тарифами за послуги ЖКГ, які вже зараз становлять понад 35 млрд грн, продовжить наростати як сніжний ком. Рівень неплатежів з боку населення буде ще сильніше збільшуватися. Чиновники віддають собі звіт, що в нинішній системі координат проблема не має рішення і НКРЭКУ її вирішити не в силі", - зазначає керівник центру "Третій сектор", політолог Андрій Золотарьов.
В якості другої головної причини підвищення тарифів місцевою владою експерти називають явну корупційну складову, відзначаючи, що "тарифна децентралізація" була сприйнята чиновниками в регіонах як можливість додаткового заробітку на місцевих бюджетах. Аналітики не бачать підстав для підвищення тарифів на місцях і сумніваються в тому, що дельта, на яку місцеві тарифи перевищують тарифи НКРЭКУ, піде на розвиток місцевих підприємств - постачальників води і тепла.
"Раніше вони могли вимагати від НКРЭКУ підвищення тарифів за наявності обґрунтувань - "ми зробили нові теплотраси, утеплили стіни, поставили лічильники - підніміть нам ціну". А зараз вони отримали повноваження малювати собі тарифи без будь-яких обґрунтувань, ніж більшість з них і скористалося. Малоймовірно, що доважки до тарифів підуть на модернізацію підприємств. Це підвищення - ні що інше, як розширення місцевими князьками і без того роздуті місцевих бюджетних потоків, на тендерах яких сидять близькі до них фірми. А крім того, зростання тарифів на тепло і воду - це додаткова підстава для зростання інших комунальних тарифів і бюджетних витрат. Ці гроші підуть як додатковий ресурс на оплату тендерів своїм компаніям, тільки вже за більшою ціною. Якщо вивезення снігу або, наприклад, прибирання території раніше коштували умовні 10 гривень, то зараз буде 15. Якби нараховувалися субсидії з місцевих бюджетів - вони б 10 разів подумали, підняти тарифи чи ні", - повідомив на правах анонімності експерт енергетичного ринку.
"На жаль, частина чиновників у вітчизняних держструктурах мислять в парадигмі приватних компаній: максимально намагаються скинути матеріальні витрати на населення і держава, і при цьому максимально приватизувати свою сторону прибуток", - погоджується з такою оцінкою політолог Олексій Якубін.
Популізм як спосіб отримання нових повноважень
На думку експертів, боротьба місцевої влади з тарифним геноцидом" носила очевидний політичний характер.
"Критикувати легше, ніж самим пропонувати щось конструктивне. На жаль, формула "критикуєш - пропонуй" - це не про українських чиновників і політиків. Проблема в тому, що демонстрація "героїчної боротьби за справедливі тарифи" ніякого результату не принесе", - зазначає Андрій Золотарьов.
"Те, що зроблено сьогодні в країні, зроблено в жорсткій дискусії з нашими кредиторами (кредити МВФ, макрофінансова допомога ЄС). Але як тільки опозиція виявиться в ролі влади, їй доведеться відповідати і виконувати вимоги кредиторів. Приходячи до влади, будь-яка опозиція дуже різко занурюється в реалізм. Можна скільки завгодно розповідати про зниження тарифів і ціни на газ, але після перших переговорів з МВФ тональність наших політиків зазвичай різко змінюється на протилежну", - переконаний Олексій Якубін.
Історія конфлікту місцевих рад та НКРЭКУ в черговий раз продемонструвала одну з ключових і вкрай сумних аксіом української політики: критики, зайнявши місце або отримавши повноваження критикованих, або виявляються неспроможні, або проводять набагато більш жорсткий і безпринципний курс, ніж їх опоненти. Сьогодні на прапорах професійних борців з тарифним геноцидом" - "викриття" формули Роттердам+ і RAB-регулювання. Очевидно, що без формульного ціноутворення на ринку енергоносіїв, чи то вугілля, бензин або газ, неможливо саме існування ринку, а нескінченне дотування за рахунок бюджету має тільки один кінець - банкрутство галузі (як це ледь не сталося з вуглепромом в 2015-2016 рр..), а в найгіршому випадку - національний дефолт. Зрозуміло також, що без стимулюючого тарифоутворення неможлива модернізація національної енергетичної інфраструктури, що працює ще на радянському запасі міцності з зносом до 90%. Все це добре відомо і зрозуміло критикам, але вони продовжують проводити сеанси викриття". Єдина мета яких - приховати відсутність власної змістовної порядку і зайняти на хвилі скандалу місця критикованих. І вже тоді - закрутити гайки по повній.
