Надії профанів. Як уряд Гончарука залишив країну у розбитою скарбниці

Деіндустріалізація як провісник кризи

У грудні минулого року наша бюджетна система вже стикалася з першими ластівками прихованого бюджетного дефіциту. В результаті роботи уряду в четвертому кварталі 2019 р. промисловість остаточно увійшла в рецесійний фазу, коли падіння, лише намітилося в червні, різко прискорилося в жовтні-грудні з екстремумами до мінус 8% в місяць. Навколоурядові експерти, та й самі чиновники, намагалися пояснити цей факт набором смішних аргументів типу аномально теплої зими, внаслідок чого скоротилася вироблення енергії і змістилися сільськогосподарські цикли. Серед факторів падіння промисловості називався навіть неврожай яблук і цукрових буряків, що призвело до скорочення виробництва в харчовій промисловості. При цьому сором'язливо умалчивалась роль агросектору в структурі ВВП країни - приблизно 12%. Про структурний вплив виробництва цукру та яблучного варення на зростання валового продукту міркувати в цій статті не будемо.

На жаль, в уряді ніхто так і не згадав про деіндустріалізації економіки і розпад її промислового ядра, а питома вага промисловості у ВВП істотно вище, ніж у агросектору, - 25%. Більш того, промисловість не тільки формує попит на інновації та створює робочі місця, але і є джерелом первинного імпульсу капіталу, що надходить в умовно закриту економічну систему. Простими словами, щоб витрачати гроші в ресторанах, перукарнях, подорожувати, відпочивати, вчити дітей і лікуватися, тобто фінансувати сектор послуг, необхідно отримати стартовий капітал у реальному секторі, генеруючому кінцевий продукт, часто матеріальний.

Функціонування ієрархії секторів економічної системи в Україні дещо деформоване з-за того, що частина стартового капіталу для запуску потоків ліквідності в рамках загальної ринкової моделі українці заробляють за кордоном, тому початковий потік, що йде в сектор послуг, формується не тільки у внутрішньому промисловому ядрі, але і екзогенних (зовнішніх) економічних оболонках, що створює хибну ілюзію про непотрібність промисловості як такої. Але це повністю суперечить найбільш стійким ендогенних моделей стабільного розвитку, заснованих на інноваціях і промвиробництві, які в даний час стали ключовим елементом сталого економічного розвитку у світі. Навпаки, максимальна экзогенность системи, тобто її залежність від зовнішніх "джерел сили", є найменш надійної і потенційної токсичною. У випадку з Україною до так званого сировинного прокляття додається ще й міграційне.

Аксіома економічного розвитку свідчить: за деіндустріалізацією економіки завжди слід десоциализация функцій держави. Але це в стратегічному аспекті. А на рівні тактики - за руйнуванням індустріального ядра приходить бюджетний криза. І він прийшов.

То була біла смуга...

У грудні 2019-го загальний недобір по доходах до держбюджету склав приблизно 38 млрд грн, що призвело до заморожування програм фонду регіонального розвитку, зокрема в секторі інфраструктурних проектів, що фінансуються на принципах спільного пайової участі центральним бюджетом і місцевими. Тобто криза грудня - це непобудовані школи, лікарні, водопроводи. Але виявилося, що грудень - це таки біла смуга. Чорна прийшла в січні-лютому 2020-го.

За підсумками двох місяців поточного року до держбюджету при плані в 139,8 млрд грн надійшло 112,6 млрд грн - загальний недобір склав 27,2 млрд грн. Відхилення від планових показників досягло майже 20%. Приблизно та ж картина спостерігається при оцінці динаміки загального фонду держбюджету (сальдо).

Для більш точного розуміння причини бюджетного кризи оцінимо показники за ключовими донорам бюджетних трансфертів - податкової та митниці, які тепер знову нарізно.

Сальдовий показник фактичних податкових надходжень при плані в 62,85 млрд грн знизився до 51,66 млрд, або на 11,19 млрд грн (82,2% від плану). Але найгірше справи йдуть на митниці, яка за два місяці недоплатила в бюджет 15,47 млрд грн: 39,42 млрд за фактом проти запланованих майже 55 млрд грн (збори склали 71,8% плану). І якщо податкова, хоч і недобрала збори в порівнянні з планом, але при порівнянні з січнем-лютим 2019-го все ж забезпечила зростання на 145%, або 16,26 млрд грн, то митниця провалилась не тільки в частині виконання планових показників, але і скоротила перерахування в бюджет на тлі січня-лютого минулого року: 87,2% від фактичних показників 2019 р., або мінус 5,8 млрд грн.

Однак варто визнати, що податкова виглядає зеленим огірком лише на тлі митниці. Насправді видимий зростання фіскальних платежів кілька ефемерна. Ключову роль тут зіграв фактор грошей "Нафтогазу", які той отримав у рамках мирової угоди з "Газпромом" за рішенням Стокгольмського арбітражу. Мова про $2,9 млрд. І ці гроші були пущені в витрата: 26-27 грудня "Нафтогаз" отримав від "Газпрому" зазначену суму і відразу ж перерахував до бюджету 13 млрд грн у вигляді податків і дивідендів. У лютому 2020-го, рятуючи ситуацію, НАК в якості авансового платежу з податку на прибуток також позапланово підживив держбюджет на 10 млрд грн. Таким чином, з приросту податкових платежів у січні-лютому на 16 млрд (факт січня-лютого 2020 р. до факту січня-лютого 2019 р.) залишається лише 6 млрд грн "реальних" надходжень.

А з $2,9 млрд коштів, отриманих "Нафогазом" за Стокгольмського арбітражу, які планували витратити на лікарні і чи не створювати національний резервний фонд, вже витрачено понад $0,9 млрд, або 32% за три місяці. Неважко підрахувати, що з такими апетитами вже до літа від газпромівського трансферту практично нічого не залишиться.

Також варто відзначити зароджується хвилю невідшкодування ПДВ: у січні-лютому 2020 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року бізнесу було відшкодовано податку на додану вартість на 2,7 млрд грн менше (на 9,6%), ніж у 2019-м. тобто створюється штучний дефіцит оборотних коштів у реальному секторі економіки, що неминуче призведе до чергової хвилі скорочення податкових надходжень. Крім того, якщо від фактичних показників податкових надходжень за аналізований період відняти не тільки вливання "Нафтогазу", а й недофінансування по відшкодуванню ПДВ, виходить, що фактичні збори в 2020-му зросли порівняно з 2019-му лише на 9%. Враховуючи, що середньорічний показник споживчої інфляції (січень-грудень) в минулому році склав 7,9%, отримуємо зростання фіскальних відрахувань майже на рівні цінової динаміки, тобто в межах знецінення гривні, а де ж тоді податкова дельта економічного зростання?

Про це дещо пізніше, а поки відзначимо, що бюджетна криза завжди мав вигляд сніжного кома з тенденцією до загострення, тобто це явно не та проблема, яка розсмокчеться сама собою: якщо брати параметри першого кварталу 2020 р. (січень-березень), то станом на 2 березня при плані зборів до загального фонду бюджету 210,5 млрд грн зібрано всього 106,9 млрд грн, тобто до кінця місяця Кабміну потрібно терміново знайти ще 103,6 млрд грн, а тут - фактор вихідних днів і перезавантаження уряду. Навіть якщо це буде лише тюнінг прогнилого фасаду, він у будь-якому випадку позначиться на загальній динаміці надходжень. Загалом за цей період митниця має дати країні ще 43 млрд грн, або 50% плану. Та й податкова - приблизно ті ж 50% планових показників, або 57 млрд грн. До надходження цих коштів віриться насилу, хіба що в разі продажу чергового мільярда з "стокгольмських резервів" "Нафтогазу".

Хибна монетарна модель

Ключову роль у динаміці ВВП та, відповідно, у структурі його перерозподіл через бюджетну систему за допомогою фіскальних механізмів відіграє показник дефлятора валового продукту, який щороку нарощує його номінальне значення. Тут варто зазначити, що звичний для нас темп зростання ВВП у відсотках розраховується на базі фактичного значення ВВП, скоригованого на рівень зміни цін. У той же час планування бюджетних показників по доходах та моделювання податкових і митних платежів здійснюються, виходячи з номінального значення, тобто показника, в якому ця сама цінова складова і "сидить". В останні роки дефлятор ВВП суттєво знизився: з 17,1-22,1% у 2016-2017 рр .. до 15,4% у 2018-му і 8% в 2019-му (попередня оцінка). Зниження відбулося як за рахунок уповільнення споживчої інфляції, так і з-за промисловою дефляції у другому півріччі минулого року. При цьому вплив дефлятора на динаміку ВВП має певний часовий лаг - високі значення показника в 2016-2017 роках в певній мірі і сформували передумови для прискорення зростання ВВП з 2,5 до 3,5%. Природно, тут є певні обмежувачі - надмірно високий дефлятор, викликаний гіперінфляцією, вже не стимулює зростання, а знищує, але факт залишається фактом - трильйонний бюджету за доходами Україна отримала внаслідок не так динамічного зростання економіки, як відносно високого дефлятора ВВП. А штучне зміцнення гривні забезпечило комфортну конвертацію макропоказників в доларовий еквівалент, внаслідок чого і виникла ілюзія різкого відновлення докризового рівня економіки без відповідних фундаментальних передумов.

НБУ фактично використовував з допомогою боргової піраміди ОВДП Мінфіну атипове зміцнення курсу гривні для дострокового досягнення інфляційного таргету - показник інфляції (грудень до грудня склав 4,1%. Цілком очевидно, що в сировинній економіці обмінний курс гривні - це функція ліквідності фінансової системи і фактор росту. Якщо брати показники темпів зростання ВВП за четвертий квартали, починаючи з 2016-го, то в 2019-му був найвищий курс гривні і найнижчі темпи зростання ВВП. По суті ми опустилися на рівень початку 2016-го, коли ВВП зростав так само повільно. Примітно, що тоді був приблизно такий же курс (25,55 грн/$ у середньому за рік). Це ще раз показує, що сплощений профіль української сировинної економіки дуже легко моделюється за допомогою варіації кількох показників: обмінного курсу, дефлятора і композитного індексу світових сировинних цін у контексті нашої експортної кошика, де на перше місце в жовтій майці лідера виривається кукурудза.

З урахуванням цих факторів уряд повинен було або закладати в бюджет програму випереджаючого зростання, розробляти промислову політику і на її основі - інвестиційну стратегію, або скорочувати номінальне значення бюджету. Або за збереження номінальних показників - розширювати дефіцит бюджету. Або спільно з НБУ провести плавну девальвацію гривні на рівень інфляції. Або переглядати стратегію повернення суверенних боргів. Але уряд рівним рахунком нічого не зробив, а просто клонировало бюджет 2019 р., механічно переносячи його на змінилася базу 2020-го. На що вони розраховували?

По-перше, на проїдання залишків на єдиному казначейському рахунку (ЄКР), які на момент призначення уряду Гончарука становили 62 млрд грн, а вже в лютому 2020-го скоротилися до 12 млрд грн. По-друге, на швидку приватизацію, з якої поки що не склалося: при плані 200 млн грн вдалося залучити всього 190 млн грн (січень-лютий 2020). А також на відкриття ринку землі.

У піврічному проміжку між обнуленням казначейського рахунку та отриманням великих грошей від розпродажу держактивів і земельних ресурсів вони планували вирівняти виникли дефіцити за допомогою скаженого фінансового боргової "калькулятора" Мінфіну. Все за принципом "нам би день простояти та ніч протриматися". Але тут звідки не візьмись прилетів коронавірус, який почав прискореними темпами осушувати ліквідність ринків капіталу країн, що розвиваються (інвестори хеджують ризики і шукають тихі гавані). І піраміда ОВДП нагадує вже більше порожнє гніздо. Загалом, грошей немає, але ви тримайтеся - і першими це відчують пенсіонери, які пролітають повз березневої індексації пенсій: уряд "лібертаріанців" не знайшло для них навіть 2,2 млрд грн у місяць, або по 200-300 грн на людину.