Легкі гроші. Чи справді можна здати на брухт розбитий ворожий танк

Отже, за легендою, танк Т-72 може перетворитися на 300 тис. грн для того, хто його знайшов, скажімо, на своєму подвір'ї. Ми розглянули ситуацію з усіх боків і виявилося, що "здати на брухт танк" — не така вже й легка та вигідна справа. Є правові і ринкові перепони. Зрозуміло, що наша військова техніка — власність держави, тут без питань. А що з ворожою?

Ні. Цей танк, як і будь-яка інша справна техніка ворога, — військовий трофей, який належить державі. В одному з наказів Міноборони України зазначено, що "військові трофеї — захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно, яке може використовуватися стороною, що їх захопила".

Тобто побачили в себе танк — набирайте поліцію: нехай власник (держава) розбирається, що з ним робити.

Розбиту ворожу техніку, яка не придатна до використання, можна спробувати здати на брухт. Чіткої заборони немає. Але це в теорії.

Юристи кажуть, що законодавством це питання не зовсім врегульоване. "По суті немає жодного нормативно-правового акту який би свідчив, що знищена/несправна техніка є власністю держави. Але водночас, щоб здати її на металобрухт, цивільним особам потрібно набути права власності на неї в законному порядку, що є спірним моментом", — пояснює керуючий партнер адвокатського об’єднання "Евріка", адвокат Андрій Шабельніков.

За його словами, ворожа військова техніка, що вийшла з ладу і не може бути використана нашими військовими за призначенням, не є трофеєм.

Однак, згідно з законом, металобрухт — це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів з металу, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність. Простіше кажучи, лише власник речі має право здати її на брухт. А хто власник уламку ворожої гармати на вашому подвір´ї? Є різні норми закону, які регулюють це питання.

"Можна розглянути цей випадок як такий що підпадає під статтю 336 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. В свою чергу особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. Оскільки сторона окупанта не забирає залишки своєї техніки та не вимагає її повернення — це цілком можна розглядати як відмову від права власності на неї, а тому за ст. 336 ЦК України особа, яка її знайшла, може набути на неї права власності з моменту виявлення і в подальшому здати в металобрухт вже за Законом України "Про металобрухт", — окреслює можливий варіант дій Андрій Шабельніков.

Cхожої думки й керуючий партнер АО "Чудовський і партнери" Ігор Чудовський. Він пропонує такий алгоритм: "Можна зробити припущення, що особа може мати право здати на металобрухт ті залишки військової техніки, які навіть теоретично не можуть бути використані повторно нашими Збройними Силами України як безпосередньо, так і шляхом вилучення справних запчастин Проте є варіант демонтувати усі справні запчастини, модулі озброєння та боєприпаси і після цього той шмат металобрухту, який лишився, здати у відповідні пункти прийому".

Наврядчи. Його не візьмуть у пункті здачі брухту. На це є і юридичні, і економічні причини.

Окреслюючи можливості, наші юристи зробили важливу обмовку: оскільки питання власності на залишки ворожої бронетехніки не до кінця врегульоване, то у її потенційного продавця можуть виникнути проблеми. Так, Ігор Чудовський, припускаючи, що "особа може отримати усі 100% прибутку від здачі такого металобрухту", попередив: "Може, виявитися, що у компетентних державних органів буде протилежна думка з цього приводу". А на випадок, якщо держава все ж захоче притягнути до відповідальності продавця такого брухту, Андрій Шабельніков пропонує захищатися аргументами щодо набуття права власності на рухому річ, наведеними вище.

Та навіть якщо владнати всі суперечності з законом, то розбагатіти на шматках розбитої Z/V-техніки не вдасться. Справа в тому, що через бойові дії, підрив металургійних потужностей та загалом економічну кризу в Україні попит на брухт різко скоротився (зокрема, його поставки на українські меткомбінати у I кварталі 2022 р. впали майже удвічі — до 583,5 тис. т). Як наслідок, обвалилися ціни на брухт. Тому на деяких пунктах прийому нам відповіли, що наразі взагалі не працюють з чорними металом, "бо він навіть пальне не перекриває".

Тут варто нагадати, що насправді будь-які шматки металу, що ми приносимо в пункти прийому — це ще не товарний брухт (який може використовуватися, наприклад, як сировина на металургійному виробництві). Брухтозаготівельники виконують з ним низку технологічних операцій (включно з транспортуванням, порізкою та сортуванням), в процесі яких і генерується додана вартість. За даними профільної асоціації "УАВтормет", закупівельна ціна брухту чорних металів на комбінатах наразі в межах 7-7,5 тис. грн /т. Тож на пункті прийому власнику "звичайного" (необробленого) брухту ніхто апріорі не дасть більше кількох гривень на кіло.

Зараз дають від 1 грн до 4,5 грн за кілограм чорних металів (залежно від якості). Але на воєнні відходи ціни взагалі не сформовані.

Такі дані наводить президент асоціації "УАВтормет" Володимир Бублей. За його словами, обсяг ринку дуже незначний, бо в брухтозаготовельників проблеми зі збутом. "Якщо казати про брухт чорних металів, то на сьогодні фактично два підприємства щось купують — "Камет Сталь" у Кам´янському та "Інтерпайп Сталь" у Дніпрі. Обсяги дуже незначні", — зазначив він. 

При цьому, за словами Володимира Бублея, на ринку є консенсус вважати шматки будь-якої військової техніки власністю держави і не брати їх на переробку у громадян. Опитані нами брухтозаготовельники також стверджують, що "військовий брухт ніхто не приймає" і що це "карається кримінально".

Але якби ми все-таки розглядали шматок ворожого танка як потенційний брухт — то його міць стала б великим недоліком і, певно, звела б нанівець всю економіку цієї оборудки. Потрібно розуміти, що уламки броньованої техніки ще важче переробляти, бо це легована сталь. За інформацією "УАВтормет", вартість розділки знищеного танка Т-72 близько 5000 грн за т. (тобто стільки грошей потрібно вкласти, щоб, умовно кажучи, порізати його до стану товарного брухту). До того ж в Україні обмаль відповідних потужностей. Хай там як, а на фоні падіння цін на товарний брухт рентабельність такої діяльності взагалі під великим питанням. Танк чи його шмат ще треба довезти до майданчика зберігання — а це, ймовірно, коштуватиме більше, ніж потенційно міг би отримати його власник за розцінкою 1-2 грн/кг.

До речі, не вийде здати уламок військової техніки й під виглядом звичайного металу: на пунктах прийому працюють професіонали — і вони розпізнають військову техніку, причому не тільки броньовану.

Зателефонувати в поліцію або ДСНС — і здати державі. Адже на брухт цей метал навряд чи у вас хтось візьме. А навіть якщо візьме — то за такою ціною, що краще не витрачати зусиль. До того ж такі дії можуть не сподобатися компетентним органам. І хоч юристи кажуть, що ви, напевно, у своєму праві — навіщо ризикувати і наражатися на звинувачення з боку держави? Тим більше, що придатність чи непридатність для використання військової техніки чи її компонентів не завжди можна визначити на око…

Ні, покинута військова техніка — це не скарб.

"Обов’язковою ознакою скарбу є його приховання, а тому розраховувати на те, що військова техніка буде визнана скарбом і держава поверне 20% від її вартості не можна", — пояснив нам Андрій Шабельніков.

Та все одно є сенс передати державі ворожу техніку чи навіть її уламки. Співробітники ДСНС мають приїхати на виклик. Чи допоможе це армії — залежить від якості металу, а ваша вигода — чисте подвір´я.