Грабіж товариства або порятунок власності? Що таке офшори для світу та України
Згідно з дослідженням некомерційної організації Tax Justice Network (TJN) ще в 2010 р. в податкових гаванях зберігалися від третини до половини річного ВВП світу — $21-32 трлн (проти $1 трлн у 1991 р.), і це тільки фінансові активи фізичних осіб, без урахування нерухомості, предметів розкоші, яхт і т. п. Податкові збори c доходу від $32 трлн могли б досягати $280 млрд щорічно. Але для того, щоб уявити весь масштаб проблеми офшорів, потрібно підрахувати також збитки від виведених з-під оподаткування оборотів корпоративного ринку, тим більше що майже у всіх найбільших компаній є філії в низькоподаткових юрисдикціях. За оцінками провідних аналітиків, через офшори проходить більше половини світової торгівлі і банківських активів. А згідно з дослідженням МВФ від 2017 р. $12 трлн, майже 40% від усіх прямих іноземних інвестицій у світі, проводилися через "корпоративні оболонки", існують тільки на папері, в податкових гаванях. Крім того, у МВФ підрахували, що якщо б прибуток транснаціональних корпорацій обклали податком за місцем їх діяльності, то виплати зросли на $500-650 млрд на рік, з них близько $200 млрд — у країнах, що розвиваються.
Від островів до Лондона
Всі спроби оцінити масштаби офшорів показують тільки порядки величин. І не тільки тому, що в них панує атмосфера секретності, а й просто через відсутність єдиного тлумачення, що це таке. Ось приблизні визначення. Класичний офшор — це невелике, зазвичай острівна держава (або територія) з вкрай низькими або нульовими податками на доходи нерезидентів і прибуток корпорацій, що спеціалізується на наданні фінансових послуг. Прості правила звітності в поєднанні з підвищеною конфіденційністю роблять такі місця привабливими для бізнесу і заможних громадян "звичайних" юрисдикцій, які прагнуть уникнути високих податків або зберегти свій капітал. Найдрібніші офшори можуть обходитися без податків, тому що їм досить невеликих щорічних зборів за реєстрацію безлічі компаній і надходжень від сектора фінпослуг. Серед них Багами, Британські Віргінські острови, Невіс, Кайманові острови.
Більш представницькі офшори типу Сінгапуру, Кіпру, Ірландії, встановлюючи відносно низькі податки, вже висувають більше вимог до звітності. До речі, заманюючи капітал з усього світу, ці держави, як і багато інші офшорні притулку, захищаються від своїх же прийомів: податкові послаблення застосовуються переважно до доходів, отриманих за кордоном.
А в широкому сенсі офшори — це місця, які прагнуть залучати капітал, пропонуючи людям та компаніям стабільні можливості обходити правила і закони, що діють в інших юрисдикціях. У такому разі до них відносять Швейцарію, Нідерланди, Люксембург, Лондон-Сіті і навіть окремі штати США, низькоподаткові зони є і в межах багатьох "звичайних" держав. Більше того, історично більшість дрібних офшорів знаходяться під впливом Великобританії або США. Фірми з адресами у вказаних країнах, на відміну від зареєстрованих класичних податкових гаванях, користуються значно більшою довірою партнерів. З цієї ж причини корпорації часто відкривають свої філії тут на додачу до офісів "на островах".
Не дивно, що, за різними класифікаціями, вважаються офшорними від декількох десятків держав і територій до більше сотні. Зокрема, МВФ, який звертає пильну увагу на непропорційно роздутий по відношенню до ВВП фінансовий сектор, налічує 69 податкових притулків. А в списку українського уряду зараз 79 офшорів.
Фокуси з цінами
Маючи представництва в різних юрисдикціях, компанії можуть переправляти прибуток в зони з мінімальним оподаткуванням, а в країнах з високими ставками залишати витрати, де їх можна відняти із суми податків. Цей фокус виходить з допомогою трансфертного (внутрішньокорпоративного) ціноутворення, коли, наприклад, продукція в офшор своїй "дочці" продається дешевше (а значить, в країні виробництва — мінімум прибутку і податків), а з офшору, де з державою майже не треба ділитися, — вже за ринковими цінами. Правда, уряди намагаються протистояти цьому, обмежуючи можливості для маніпулювання цінами. З кінця минулого століття на Заході і тільки з 2013 р. в Україні вводиться правило "витягнутої руки" про те, що ціни на товари чи послуги, що продаються пов'язаним компаніям, не повинні бути істотно нижче (у нас це більше 5%), ніж на аналогічну продукцію, яка відпускається незалежному від продавця суб'єкту. В іншому випадку на всю різницю донараховуються податки. Повинні суворо контролюватися як операції між явно пов'язаними компаніями (коли у них один власник), так і угоди з фірмами, які зареєстровані в офшорах. Але на практиці все складніше: приміром, далеко не завжди можна знайти "аналогічні" товари для порівняння.
Україна у втратах
Згідно зі звітом TJN, який представляє єдине настільки докладне дослідження в своєму роді, відтік капіталу фізичних осіб з незалежної України в зарубіжні офшорні зони до 2010 р. досяг $167 млрд, при цьому з Росії — $798 млрд, а з Казахстану — $138 млрд. Як бачимо, офшорні рахунки українських громадян значно перевищують наш річний ВВП (зараз близько $112 млрд, а в 2010 р. — $138 млрд), і, до речі, це найгірше співвідношення серед зазначених сусідів. Отже, за перші 20 років незалежності Україна втратила величезний фінансовий ресурс для розвитку економіки і недорахувалася мільярдів доларів податкових надходжень. На ситуацію можна подивитися і з точки зору грошових потоків, у тому числі в рамках бізнес-операцій, з України в податкові гавані. За деякими оцінками, з-за застосування трансфертних цін, які спричинили несплату податку на прибуток, втрати бюджету становлять 50 млрд грн на рік. Отже, компанії досі, маніпулюючи цінами, переводять прибутку за кордон.
Втеча від податків або порятунок власності
Однак голі факти про схудлих бюджетах "нормальних" країн і роздутих фінансових секторах офшорних гаваней часто стають підставою для однобічних оцінок. Насправді, в низьких податках і підвищеної секретності, які пропонують офшори, є як мінуси, так і плюси для світової економіки в цілому і України зокрема.
З негативу: крім прямого удару по бюджетах країн, втрачають капітал, наявність офшорів підриває конкуренцію. Якщо одні компанії можуть ухилитися від сплати податків, а інші ні, то останні перебувають у явно невигідному становищі. Виходить, що в боротьбі за ринок можна виграти не завдяки підвищенню якості продукції та ефективності виробництва, а лише через хитрою податкової оптимізації. Зрештою споживачі отримують не такі якісні товари, як в умовах добросовісної конкуренції.
Ще гірше те, що виведений за кордон капітал міг бути інвестований в національну економіку, але цього не сталося. На підставі наведених вище даних можна зробити висновок, що близько 10% ВВП України щорічно йде в офшори. І втрачаються не тільки податки в бюджет, але і можливість створити нові робочі місця і наростити обсяги виробництва.
Головна "соціальна" претензія до офшорів в тому, що, допомагаючи ухилятися від податків, фінансового регулювання, правил спадкування і багатьох інших обов'язків, вони дозволяють отримувати від товариства одні вигоди. А оскільки до офшорів мають доступ багаті люди, то саме вони перекладають свою частину відповідальності за створення суспільних благ на менш заможних співгромадян, які не можуть уникнути податків.
І нарешті, серед темних сторін офшорного бізнесу — підтримка тіньової економіки, приховування та відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, і навіть можливість безконтрольно фінансувати злочинні організації.
Але офшори можуть нести і позитив. Втягуючи країни в податкову конкуренцію, вони не дозволяють урядам задавити бізнес непосильним податковим тягарем, стимулюють економічну активність і сприяють зниженню бюрократичних витрат. Нічого дивного, що компанії прагнуть максимізувати прибуток, в тому числі і шляхом зниження витрат у вигляді податків. При цьому бізнес, який використовує офшори, може вкладати зекономлені гроші в підвищення продуктивності і кращі зразки продукції. Передові компанії світу, які, звичайно, користуються офшорами, можливо, ефективніше розпорядиться коштами, які могли б віддати державам у вигляді податків. Та й для України може бути вигода: деякі наші компанії стають конкурентоспроможними на світовому ринку, в тому числі завдяки податкової оптимізації через офшори. Такий бізнес є великим роботодавцем і приносить багато валютної виручки, а при високих податках він, можливо, не розвинувся б — це сильний аргумент прихильників офшорів.
Для країн, що розвиваються найважливішим аргументом на користь податкових притулків стає захист прав власності. Зниження ризику експропріації підвищує привабливість інвестицій, сприяє розвитку середнього та великого бізнесу.
Куди б не виводилися прибутку, зарплата сплачується за місцем виробництва, а з неї відраховуються податки. Та й самі "біглі" капітали хоча б частково повертаються на батьківщину: не випадково з 2010 по 2017 рр.., за даними НБУ, реінвестовано в Україну $7,9 млрд, більшість — із Кіпру та Нідерландів.
