Економіка глобального митаря. Що змінять для світу і США нові тарифи Трампа

Президент США Дональд Трамп оголосив план про введення нових тарифів (мит на імпорт) відносно значної кількості держав світу. Ці тарифи він ефектно презентував у Білому Домі на своєрідних "економічних скрижалях", які віднині мають слугувати за торгівельний дороговказ для світової економіки.  

Наочно ставки додаткових тарифів Трампа представлені на інфографіці Statista:

Найшвидше відреагували фондові ринки. Наприклад, індекс S&P 500 майже відразу впав на 4,8% (найшвидше з червня 2020 р.), а індекс Nasdaq 100 втратив 5,4%. Утім, це фіксація миттєвої зміни настроїв, ми же спробуємо розкрити глибинні причини рішення Трампа і йоно довгострокові наслідки.

Тарифна пустош: чому вчить історія

Дії Трампа певним чином нагадують відомий Закон Смута–Хоулі про тариф (The Smoot–Hawley Tariff Act) — прийнятий в 1930 р. акт, що встановлював систему митних тарифів на імпорт та був підписаний президентом США Гербертом Гувером.

Закон накладав підвищені мита на номенклатуру з приблизно 20 тис. імпортних товарів. Напередодні його підписання до президента із закликом скасувати цей акт виступили понад 1000 провідних економістів та експертів США, найвідомішим з яких був Ірвінг Фішер.

У відповідь низка країн, зокрема європейських, ухвалили рішення про збільшення тарифів на американські товари. І в підсумку світовий торговельний обіг суттєво скоротився, особливо між США та європейськими країнами. 

Отже закон, який мав запустити внутрішнє виробництво в США, лише посилив Велику депресію, яка щойно розпочалася.

Відмінність із сьогоденням, однак, полягає в тому, що тоді провідний промисловець країни Генрі Форд особисто зустрічався з президентом Гувером з метою переконати його заветувати закон про тарифи. А сьогодні дії Трампа підтримує провідний промисловець США у XXI ст. Ілон Маск.

Тоді імпорт США впав з $4,4 млрд в 1929 р. до $1,5 млрд у 1933 р. (на 66%). Приблизно з такою ж динамікою скоротився й експорт: з $5,4 млрд до $2,1 млрд (на 61%).

Яким чином змінилися тарифи? У 1929 р. ефективна митна ставка в США (відношення суми мит до обсягу імпорту) становила 13,5 %, а вже у 1933-му — збільшилась до 19,8 %.

До речі, понад 60% імпорту не підпали під дію закону про тарифи, але наслідки все одно були руйнівними.

Зниження тарифів і економічні дива

Уже після Другої світової війни, в рамках Бреттон-Вудських угод 1944 р., тарифи почали скорочуватися. Треба визнати, що економічне диво Німеччини та Японії після війни було обумовлене не так відомим планом Маршалла, як відкриттям американського ринку збуту для товарів з цих країн.

Саме фактор доступу до американського преміального ринку збуту дозволив країнам Європи та Японії суттєво наростити показники власної промисловості (внутрішнього ринку для такого зростання було очевидно недостатньо). Тоді США фактично створили "важіль зростання" для геополітичних партнерів, прив’язуючи їх до себе економічними стимулами. Потім такий самий фінт США провели з Південною Кореєю, Тайванем та Китаєм.

Наразі вказана система глобальної взаємодії перейшла у кризову фазу. США поступово перетворюється на "глобального митаря", який збирає зі своїх союзників різноманітні ренти: енергетичну та безпекову з ЄС, торговельну — з країн-торгівельних партнерів, технологічну тощо. На думку Трампа, не США мають фінансувати лояльні до себе політичні режими по всьому світу, а союзники — платити США за право бути з Америкою та користатись її захистом, ринком збуту, енергетичним ресурсами та технологіями. Про це ми докладно писали в одній з минулих статей.

Трамп вважає, що американський ринок — це своєрідний "супермакркет де люкс", де продавці мають платити "за полицю". І він має рацію. Торік США імпортували товарів на $3,3 трлн, тобто кожний мешканець Америки профінансував імпорт в середньому на $10 тис., віддавши на це більше двох середньомісячних заробітних плат.

До того ж ситуація погіршується збоєм у фінансовій моделі, за якою США могли покривати дефіцит державного бюджету. Розповімо про це докладніше.

Американський борг: падіння глобального попиту

Десятиріччями ліберальна торгівельна модель спиралася на таку фінансову технологію: країни — торговельні партнери продають на американському ринку свої товари і частину виручки вкладають в американські державні облігації — трежеріс. Це дозволяло США фінансувати дефіцит бюджету та соціальні програми. Але були й токсичні похідні — зростання рівня державного боргу відносно ВВП (понад 125%) та дефіциту федерального бюджету (понад 6%). Обидва показники підійшли до критичної межі.

Але вказана вище модель дала перший збій, коли головні покупці трежеріс, Китай та Японія, почали скорочувати вкладення в американські казначейські цінні папери.

Китай завжди володів портфелем трежеріс у розмірі понад трильйон доларів. Це було частиною моделі Кімеріки, запущеної Кісінджером та Ден Сяопіном у далеких 70-х. Суть її була такою: США інвестують у відкриття виробництв у Китаї та використовують дешеву китайську робочу силу, а Китай продає свої товари на ринку США, часто на шкоду американським виробникам. Внаслідок цього у США зростає дефіцит торговельного балансу, який компенсується припливом за фінансовим рахунком – свій прибуток Китай інвестує назад до Америки, купуючи її боргові цінні папери — казначейські облігації. Таким чином США компенсують подвійний дефіцит — платіжного балансу та державного бюджету. Є гроші на соціальні виплати та допомогу з безробіття. Так, у двох країнах майже паралельно формувалися різні "династії": у Китаї — робітників, покоління яких отримували зарплату на рівні виживання, а в Америці — безробітних, покоління яких ніколи не працювали.

Фактор Китаю допомагав також вирішити відомий парадокс Тріффіна: чому долар має попит на тлі двох дефіцитів: торгового та бюджетного (адже теоретично такої валюти мали б позбавлятися). Китай підтримував глобальний попит на долар, бо це йому було вигідно. У найкращі часи його вкладення в трежеріс сягали майже $1,3 трлн.

Але зараз вони впали до позначки у $750 млрд. Почала скорочувати вкладення в трежеріс і Японія, хоча, на відміну від Китаю, не через політичні, а суто економічні причини. Істотно зменшила інвестиції в трежеріс і Саудівська Аравія. У результаті, на третю сходинку в рейтингу власників трежеріс вийшла Британія, яка майже наздогнала Китай, далі йдуть — Люксембург, Канада, Ірландія, Кайманові острови, Бельгія, Швейцарія, Франція, Тайвань. Вказані країни — це "геополітичні трофеї" після Другої світової: ядро ​​британської співдружності плюс світові офшори та фінансові центри (Каймани, Люксембург, Швейцарія).

Зруйнувалися й колишні альянси у вигляді країн, які вийшли з трежеріс: РФ як сировинний придаток світової економіки, Китай як придаток у вигляді трудових ресурсів та Саудівська Аравія як нафтовий резерв.

Після цілої низки затратних геополітичних проектів США вже майже не можуть "давати" і готуються "приймати".

Тарифи замість скорочення витрат

Станом на зараз дефіцит федерального бюджету США досяг критичної позначки в 6%, або $1,9 трлн. Незрозуміло, як його зменшити за рахунок зниження витрат, бо видатки на 70% соціальні. А Трамп пообіцяв до 2028 р. таки знизити дефіцит удвічі – до 3%. Очевидно, що він сподівається на підвищення доходів. За рахунок мит планується зібрати $600 млрд на рік, це 2% ВВП.

Тобто механіка зрозуміла: американський лідер намагається скоротити дефіцит федерального бюджету за рахунок усього світу, а не простих американців. Але слід очікувати й на зворотній ефект: різко скоротиться потік товарів у США.

Ми назвали деякі причини, чому адміністрація Білого дому вирішила взятися за "тарифну дубину". Тепер спрогнозуємо наслідки, як для США так і для світової економіку загалом.

Вплив на світову економіку: потенційні наслідки тарифів

Зараз імпорт товарів в США становить близько $3 трлн. Якщо взяти очікування Трампа стосовно отримання $600 млрд у вигляді мит за орієнтир, то середньозважена ставка на імпорт буде 20%. Тобто Трамп фактично ввів умовний ПДВ на імпорт зі ставкою 20%, але без права на відшкодування. І цей тариф перевищує згадані вище ставки за Законом Смута-Хоулі на початку Великої депресії.

Мета Трампа — "зїсти" $1 трлн торгівельного дефіциту США. Але натомість він може отримати прискорення інфляції на 1 п. п. з нинішніх 2,5% — до 3,5–4%. Це відбудеться внаслідок того, що виробництво товарів в США буде більш дорогим, ніж у Китаї, Мексиці та В’єтнамі (різниця у вартості робочої сили та рівні оподаткування).

Крім того, взаємні ставки в рамках торгівельної війни – це гарантоване скорочення торгівельного обороту. Причому, якщо США запроваджують санкції відносно імпортних товарів, то торгівельні партнери Америки можуть ввести санкції відносно експорту послуг з США. Тобто торговельна війна торкнеться як товарного обігу, так і постачання послуг.

Згідно із звітом Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), у 2024 р. загальний обсяг світової торгівлі сягнув $33 трлн, з яких $25 трлн — торгівля товарами і 8 трлн — послугами. Причому саме торгівля послугами зростала найбільше — на 9% за рік проти 2% зростання торгівлі товарами. Тобто тенденція більш сприятлива для сервісних економік, таких як США, ніж для товарних, таких як Китай.

Максимальне скорочення імпорту в США, якщо взяти модель Закону Смута-Хоулі, може скласти з урахуванням ефекту мультиплікації негативних наслідків до 50%, тобто мінус $1,5 трлн на рік. Але в рамках світової торгівлі, де існують взаємопов’язані ланцюжки поставок, цей ефект буде більшим – щонайменше у співвідношенні 3:1. Тобто максимальний вплив на світову торгівлю зросте до $4,5–5 трлн, або до 10–15%. І це торкнеться як послуг, так і товарів. Для порівняння: під час Глобальної фінансової кризи, обсяг світової торгівлі впав на 11,89%, що призвело до падіння глобального ВВП на 2,3% (вперше з часів Другої світової війни).

У принципі ефект від торговельних мит на світову економіку дуже схожий на вплив пандемії, бо пандемія — це карантин, а карантин — це шок для глобальної торгівлі. Так само економічна модель Трампа — це мита, а мита — це шок для глобальної торгівлі. У 2020 р. світова торгівля скоротилася на 9%, а глобальний ВВП — на 4,3%, що перевищило показник 2008 р. і було співставно із показниками Великої депресії.

Отже, в найгіршому сценарії, якщо світова торгівля скоротиться на 10% і більше, слід очікувати не просто гальмування зростання світового ВВП, а й його падіння на 2–3%. Ймовірність такого сценарію можна оцінити в 20%. Ще 30% даємо на реалізацію лайт-сценарію: падіння світової торгівлі на 2–5% і скорочення темпів зростання світового ВВП до 0–1,5%. Третій сценарій з імовірністю 50% полягає в тому, що торговельна атака Трампа призведе до багатосторонніх перемовин, які завершаться повним зняттям тарифних і нетарифних блоків на шляху експорту американських товарів на ринки інших країн, насамперед Євросоюзу, Китаю та Індії.

Однак поки що напруження наростає: сьогодні стало відомо, що Китай запроваджує 34% мита на всі американські товари у відповідь.

Китайські аналітики оцінюють вплив торгівельної війни на темпи зростання ВВП Китаю у розмірі 16% від загальної динаміки. Тобто якщо Китай зростає на рівні 5%, то буде — на 4%. Втім, цей розрахунок не включає в себе кумулятивний ефект від скорочення обсягів світової торгівлі по всьому світу.

З тарифної політики Трампа можна зрозуміти, що Китаю оголошено тотальну торговельну війну, яку той приймає. З урахуванням попередніх тарифів, загальний обсяг мит на китайські товари становитиме 53%. При цьому Штати намагатимуться поламати Глобальний Південь (Камбоджа, В'єтнам, Бангладеш, Шрі-Ланка, Індонезія, Пакистан і т.д.) і викачати гроші з вестернізованої Азії (Японія, Південна Корея), яка тепер, можливо, хитнеться у бік Китаю в контексті створення азійської зони вільної торгівлі (ВРЕП). До того ж США, найшвидше, відмовляться фінансувати девелоперський проект розвитку в Індії, як колись у Китаї. Тож Індія посилюватиме свої позиції у БРІКС.

При цьому США вводять помірні мита в Латинській Америці (що вказує на бажання Трампа зосередитися на домінуванні в західній півкулі), а також до Британії, Австралії та Нової Зеландії (тариф 10%). З Канадою та Мексикою врегулюють тарифи в рамках Північноамериканської зони вільної торгівлі. Мексика зберігає статус промислової платформи світового ніаршорінгу. Немає нових тарифів проти двох країн, з якими Трамп планує укласти угоди — РФ та Ірану.

У багатьох країнах зараз почнуть закриватися підприємства, скорочуватись робочі місця та зарплати. Загалом світ рухається до небезпечної рецесії.

Ризик рецесії і стратегія "тихої гавані"

Цілком можливо, що Трамп вирішив планово зробити прокол "глобальної бульбашки" в перший рік своєї каденції, каталізувавши цей небезпечний процес, щоб він не трансформувався в рецесією перед наступними президентськими виборами.

Стратегія Трампа зрозуміла: проколоти глобальну "бульбашку", створити море нестабільності на зовнішньому контурі, щоб потоки капіталу попрямували до "тихих гавань", головним чином, у США. (При цьому щось перепаде і Латинській Америці, і Єгипту, і Саудівській Аравії, і Туреччині, і Британії з Австралією.)

Інфляція та послаблення американської валюти (індекс долара вже впав на 3%) — це не тільки ризики, але й певні можливості для США. Зокрема і у контексті знецінення номінальної суми державного боргу і вирівнення торговельного балансу. Якщо Китай адміністаривно може посилити девальвацію юаня до долара для компенсації тарифного шоку, то євро, ймовірно, може посилитись відносно американської валюти.

З іншого боку, формування нового образу США як "геополітичного ковчега" для порятунку в морі нестабільності зможе забезпечити розгортання світових потоків ліквідності в бік США. Наразі потреба у ліквідності доларової системи рекордно зростає. У 2025 р. емітентам всіх випущених у США облігацій було потрібно $62 трлн для їх погашення. Звісно, цей процес розтягнуто у часі. Але на початку "нульових" ця сума була в чотири рази нижчою.

У найближчі три роки для рефінансування державних та корпоративних боргів за облігаціями емітентам буде потрібно $30 трлн. Раніше ці гроші можна було отримати за рахунок програм "кількісного розширення" ФРС, але як отримати таку ліквідність в умовах жорсткішої політики ("кількісного стиснення")? Тільки за рахунок розгортання глобальних потоків ліквідності в бік США. Інакше єдиним сценарієм може лишиться нова емісія долара та посилення інфляції.

Втім, на фоні зниження ставок ФРС та падіння індексу долара (він може просісти ще на 5%), дуже важко розраховувати на потоки капіталу всередину національної економіки. І тоді єдиним сценарієм залишається криза.