62% вугілля — із Росії. Чи може Україна позбутися цієї залежності

За даними Державної митної служби, Україна у 2021 р. імпортувала кам'яного вугілля та антрациту на $2,49 млрд. Порівняно з 2020 р. ця сума збільшилася на 47,21%.

Найбільше імпорт йшов із Російської Федерації (62,09% на $1,55 млрд), США (19,88% на $495 млн) та Казахстану (10,18% на $253,5 млн). На решту країн-імпортерів припало 7,85% поставок на $195 млн. Серед них Австралія, Китай, Колумбія, Чехія, Німеччина, Киргизстан, Литва, Польща.

Трійка основних імпортерів вугілля в Україну не змінилася порівняно з минулими роками. Різниця лише у пропорціях та вартості продукції. Наприклад, 2020 р. Україна імпортувала вугілля з Росії на $1 млрд (61,71%), із США — на $480 млн (28,41%), з Казахстану — на $126 млн (7,46%). Трохи іншою була картина у 2019 р.: імпорт із Росії коштував $1,64 млрд (58,18%), із США — $888,5 млн (31,54%), із Казахстану — $154,9 млн (5,5% ).

У цій динаміці спостерігається поступове зростання поставок із Казахстану, невелике збільшення імпорту з Росії та падіння — із США. Важливо розуміти, які ризики несе в собі така тенденція і чи можна диверсифікувати постачання вугілля в умовах, коли імпорт із Росії та Казахстану може бути заблокований.

Прибуток для металургів

Щоб розуміти реальну картину імпорту, потрібно враховувати як його вартість, так й фізичні обсяги. У 2021 р. Україна ввезла з Росії 13,2 млн т вугілля, у 2020 – 11,9 млн т, у 2019 – 14,5 млн т. Другу позицію за вагою продукції займав Казахстан – 2,5 млн т у 2021 р., 1,3 млн т — у 2020 р., 876 тис. т — у 2019 р.

Натомість імпорт вугілля зі США з 2019 р. падав з 4,5 млн т до 3,4 млн т у 2020 р. та 2,49 млн т у 2021 р., практично зрівнявшись із показниками постачання з Казахстану. Зазначимо, що американське вугілля вдвічі дорожче, ніж із середньоазіатської республіки.

Також однією з тенденцій 2021 р. стало зростання постачання вугілля з Польщі. Сусіди відвантажили нам 122 тис. т у 2019 р., 149 тис. т — у 2020 р. та 735 тис. т у 2021 р.

Відносною новинкою минулого року став і імпорт з Австралії — 465 тис. т, у 2020 р. з цієї країни вугілля не було, а у 2019 р. звідти було поставлено 379 тис. т. Але знов-таки імпорт з іншого кінця земної кулі недешевий. У 2021 р. він коштував $92 млн. Для порівняння: імпорт із Польщі, який майже вдвічі більше за обсягом, становив $74 млн.

Загалом Україна імпортувала у 2021 р. 19,6 млн т вугілля, що на 2,6 млн т більше, ніж у 2020 р. Більшість цих поставок використовуватиметься у металургійній промисловості і менша частина — для потреб енергетики. Тому якщо й казати про можливу диверсифікацію імпорту, то це більше стосується бізнесу, а не держави.

"Здебільшого йдеться про вугілля, що коксується, який закуповує "Метінвест" для виробництва коксу, що використовується у виробництві чавуну. Оскільки це не енергетичне вугілля, питання диверсифікації поставок — не до держави, а до наших металургів", — каже керівник аналітичного відділу компанії Concord Capital Олександр Паращій.

Оскільки імпортне вугілля здебільшого використовує бізнес, легко зрозуміти, чому Росія утримує перше місце за обсягом постачання. Везти ресурс із США або Австралії набагато дорожче. Вугілля, що коксується, використовується у виробництві на експорт, і його подорожчання може зробити продукцію неконкурентоспроможною. Російське вугілля фактично дає нашим металургійним підприємствам заробити, тож змінити пропорції імпорту буде складно.

"Якщо ми хочемо змінити Росію на якийсь інший регіон, то нам потрібно виходити на міжнародний ринок, прив'язуватися до біржових цін, — каже енергетичний експерт Юрій Корольчук. — Це класно звучить в історії з "Роттердамом+", але спробуйте по такій само схемі купувати коксівне вугілля. Тоді прибуток, який отримують в основному "Метінвест" і "Арселор Міттал", буде набагато меншим, адже ціна вугілля на цих біржах буде в будь-якому разі вищою, ніж російського. Тому що це прямі поставки, прямі контракти, плюс об'єктивно дешевше".

"Наскільки я розумію, з коксівного вугілля проблем немає. Він завозиться з Росії, завозиться зі США, може завозитися з Австралії, Африки або Америки, але переважно завозиться з Росії, бо, напевно, так зручніше нашим металургам", — зазначає Олександр Паращий. .

Скандальний імпорт

Потреба української енергетики у вугіллі переважно закривається власним видобутком. За даними Міненерго, у 2021 р. видобуток енергетичного вугілля склав понад 22 млн т, коксівного — понад 7 млн т. На рік українській енергетиці потрібно близько 24 млн т вугілля, левова частка якого витрачається в період з листопада до березня.

Частка імпортного енергетичного вугілля у цьому споживанні невелика, але дуже важлива. Наприклад, за даними Міністерства енергетики, у 2020 р. Україна імпортувала для потреб енергетики 2,63 млн т вугілля, з яких антрациту — 1,81 млн т. Це вдвічі менше, ніж у 2019 р. Майже весь він прийшов з Росії.

За підсумками 2021 р. можемо очікувати, що потреба в імпортному енергетичному вугіллі складе 3,5 млн т, з яких близько 2,5 млн т може припадати на Росію, 600 тис. т — на Казахстан, а решта — на інших постачальників. Стандартно імпорт енергетичного вугілля в Україну становив 5 млн т на рік. Показники за минулі роки демонструють відновлювальне зростання після обвалу 2020 року.

Крім того, слід враховувати, що Україна скоротила споживання антрациту, і саме він імпортується в країну. "Весь антрацит, який ми споживаємо, — це 15% зараз від загального споживання вугілля, а було 40%, — розповідає голова Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко. — Це імпорт, тому що на підконтрольній нам території Донбасу антрациту не залишилося. Зараз багато що диверсифіковано. Потрібно переводити станції переважно на газове вугілля, довгопламенне вугілля, а також буре вугілля, яке є на заході України".

Слід зазначити, що під час роботи на газовому вугіллі втрати вище. Його необхідно приблизно на 30% більше, ніж антрациту. Питання якості вугілля слід розглядати під час обговорення альтернатив російським поставкам. Наприклад, Польща теж видобуває вугілля та сусідить з Україною, але імпорт звідти значно менший.

"У них своє вугілля трохи нижче за якістю. Вони його експортують, а потім беруть російське вугілля, яке краще за калорійністю", — зазначає Юрій Корольчук.

Обсяги імпорту енергетичного вугілля в Україну набагато менші, ніж коксівного, але саме з ними виникають скандали. Наприклад, наприкінці минулого року українська влада заявила, що Росія блокує перевезення до нас вугілля із Казахстану. У Казахстані це пов'язували з інфраструктурними проблемами у Росії.

"Там виросли постачання до Китаю. Вони, грубо кажучи, зайняли рейки. Це вугілля приїхало, але пізніше. Питання в тому, що нас, як маленького покупця, відсунули в кінець черги", — пояснює Юрій Корольчук.

Ще один скандальний момент — чи надходить в Україну вугілля з ОРДЛО, яке ми формально не отримуємо з 2017 р. Експерти розходяться в оцінках, наскільки велика його частка в російському імпорті.

"Я думаю, відсотків 80-90 вугілля, яке ми імпортували з Росії, — це вугілля ОРДЛО. Це мої прикидки. Це сірковмісне вугілля. Якісного вугілля там небагато. Його можна спалювати тільки на наших електростанціях, а в Росії теплова генерація давно переведена на газ ", — каже Сергій Дяченко.

"Неформально, за приблизними оцінками, до нас потрапляло не більше 300-400 тис. т такого вугілля. Якщо брати цифру в 5 млн т вугілля, що імпортується, це менше 10%", — зазначає Юрій Корольчук.

У майбутнє – з імпортним вугіллям

Оскільки імпорт енергетичного вугілля в Україну не такий великий, залежність від нього навряд чи вважається небезпечною. Головне — знайти надійного постачальника, але повністю російського імпорту позбутися буде складно. "Антрацитове вугілля можна імпортувати з Південної Африки, Південної Америки. Це не є якоюсь проблемою. Проблема тільки для Луганської ТЕС, тому що вона не може завозити вугілля залізницею нізвідки, крім Росії", — говорить Олександр Паращій.

За прогнозами фахівців галузі, Україні складно позбутися необхідності докуповувати вугілля за кордоном. У листопаді 2021 р. генеральний директор компанії ДТЕК Максим Тимченко висловив думку, що наша країна потребуватиме імпорту енергетичного вугілля у найближчі 3-5 років. Отже, його потрібно брати не на піку цін перед зимою, а заздалегідь, заздалегідь склавши програму закупівель від надійного імпортера.

Прогнозований та гарантований імпорт — один із виходів із ситуації. Ще один — це розвиток "зеленої" генерації та вирішення її поточних проблем.

А ось подальше переобладнання енергоблоків із антрациту на газове вугілля малоймовірне. В українському уряді висловлювали намір закрити основну частину державних вугільних шахт до 2030 р., що не обіцяє зростання власного видобутку. Справа в тому. що багато українських шахт, незважаючи на внутрішній попит на вугілля, все одно збиткові, а вкладати гроші в модернізацію малоперспективної галузі ніхто не хоче. Якщо ж говорити про енергетичне вугілля, то вважається, що в майбутньому потреба в ньому зменшиться, тому що "зелена" генерація все більше замінюватиме теплову.