Гільйотина облікової ставки. Чому Нацбанк боїться економічного зростання
Фінансовий антирычаг
Коли ми говоримо про моделі кредитування на фоні досить високої облікової ставки регулятора, під словом "досить" ми маємо на увазі перш за все стан кредитної трансмісії, при якій базові ставки настільки високі, що відрізають від процесу кредитування більшу частину українського бізнесу, особливо у середньому та малому сегментах.
Трохи теорії та практики. Фінансовий (кредитний) важіль показує, наскільки позикові кошти впливають на підвищення ефективності виробництва. Адже мета будь-якого кредитування — це розвиток, розширення, а вже ніяк не банальне заробляння банками відсоткової маржі. Перший результат досягається лише в тому випадку, коли рентабельність виробництва вище, ніж відсоток по кредиту. Наприклад, рентабельність виробництва взуття становить 12%. Якщо підприємство-виробник візьме кредит на будівництво нового цеху під 10% річних на один рік, воно зможе не тільки віддати кредит з відсотками, але і додатково заробити 2%. В Україні дана модель функціонування кредитного плеча неможлива, адже при облікової ставки на рівні 18% знайти компанії, які можуть показати рентабельність понад 25% (базова ставка плюс маржа комерційного банку), досить складно. Значить, брати кредит при такому форматі мультиплікації банківського відсотка — це свідомо прирікати свій бізнес на вимивання оборотних коштів і закономірний фінал у вигляді банкрутства. Такі кредити беруть або від безнадії і в надії на комерційне авось, або при необхідності перекредитуватися, або на дуже короткий термін, коли "м'ясо" у вигляді відсотків не встигає нарости. Лише у форматі овердрафту такі ставки за кредитами є підйомними. Хоча деякі апологети жорсткої політики НБУ можуть запропонувати калькуляцію, де торговельне підприємство на звороті може досить швидко відбити навіть такі ставки за кредитами. Крім того, сировинні компанії, особливо у сфері сільського господарства, показують рентабельність виробництва на рівні 50-60% і теж цілком здатні погашати кредити під понад 25%. Наприклад, за рахунок однієї лише відшкодування ПДВ з держбюджету. Не потрібно бути оракулом, щоб передбачити, що при такому кредитному пасьянсі розвиватися лише сировинні галузі, заточені на відшкодування ПДВ і дозволяють своїм власникам відбивати сезонні кредити строком на шість–дев'ять місяців під 30% річних, що у випадку з піврічним кредитом означає втрату лише 15% рентабельності виробництва.
У подібній монетарної парадигмі навіть проста переробка сировини, не кажучи вже про високотехнологічних виробництвах, які припускають двох-трирічні цикли окупності, розвиватися не зможе. Китай ніколи б не став сучасним Китаєм, якщо б у голову кута в його економічній моделі була б поставлена інфляція або курс національної валюти. Якщо для підтримки експорту Піднебесної потрібен був штучно занижений курс юаня, то ніякі вмовляння західних консультантів і навіть прямі погрози з боку США не могли змусити її зміцнити національну валюту. Те ж саме стосується інфляції, яка в Китаї в деякі періоди після нульових складала 5-6%, що за мірками економіки подібної структури досить багато. Таким чином, успіх країн полягає в тому, що будь-які монетарні інструменти повинні слугувати економічному зростанню, а не навпаки.
В нинішній своїй монетарної моделі Україна буде залишатися сировинною країною, в якій місце для розвитку залишиться ще лише для торгівлі і, можливо, логістики (сировина адже необхідно вивозити з країни, а для цього потрібно інвестувати в порти, залізниці і т. д.). Всі інші галузі приречені розвиватися за рахунок власних оборотних коштів, і будь-які спроби отримати кредитну підтримку будуть рівнозначні фінансової евтаназії.
Спекулятивне лобі
Хоча на даний момент монетарна модель, що застосовується НБУ, працює навіть не на сировинні галузі, а на банальний заробіток спекулятивного фінансового лобі, назвати яке інвестиційним язик не повертається. Мова йде про групу, що складається з казначейств двох-трьох десятків найбільших банків, інвестиційних компаній і групи нерезидентів, які насправді такі ж іноземці, як рибачка Соня. Саме ця група кровно зацікавлена у збереженні високих базових ставок НБУ, які дозволяють забезпечувати спекулятивну прибутковість на ринку ОВДП (18-20%) і депозитних сертифікатів регулятора (16%).
У 2018-му Мінфін залучив за допомогою розміщення ОВДП понад 65 млрд грн. При цьому велика частина піків залучення державою внутрішніх позик припала на січень–березень, коли потрібно було купірувати девальваційну хвилю. У грудні 2018-го був зафіксований черговий пік, який буде з лишком перебитий показниками січня–лютого.
Зазначимо, що понад 60 млрд грн, або 92%, склали розміщення ОВДП з терміном обігу до одного року, що перетворює систему державного внутрішнього боргу в нестійку піраміду, яка рано чи пізно схлопнется з відповідними інфляційними та девальваційними наслідками для гривні і всієї країни. При цьому ОВДП з терміном обігу від одного до трьох років у структурі минулорічних випусків складають усього 5%, а від трьох до п'яти років і того менше — 3%. Облігації з періодом обігу більше п'яти років в 2018-м взагалі не випускалися.
Все це призвело лише до суттєвої концентрації спекулятивного капіталу на внутрішньому ринку державних цінних паперів і відтоку ресурсів банків в сегмент операцій з казначейськими фінансовими інструментами.
На засіданні комітету з монетарної політики в Нацбанку відзначили як позитивний той факт, що інвестиції у нас йдуть на ринок ОВДП, а не в приватний сектор. На думку НБУ, інвестиції у гривневі боргові інструменти призводять до того, що валютні ризики "перекладаються на нерезидентів". Простими словами, якщо влітку під час репатріації інвестицій нерезиденти і курс гривні, то вони самі в цьому винні і втратять частину валютної дохідності. Те, що при цьому постраждає вся економіка і мільйони українців, Нацбанк, схоже, особливо не хвилює. Головне — нерезиденти "відповідь". При цьому в стінах регулятора щиро переконані, що інвестиції в приватний сектор небезпечні для економіки, так як може призвести до "перегріву споживчого ринку". Ця "філософія" регулятора настільки жахлива у своїй прямолінійності, що схожа на правду. По суті, Нацбанк щосили тисне на монетарний гальма, поки економіка намагається рости не завдяки, а всупереч, а коли і звичайний гальма не допомагає — не соромиться зривати "ручник". Головне, щоб споживчий ринок "не перегрівся" за рахунок інвестицій і кредитів, простими словами, українці повинні багатіти "повільно". Тому — "всі в сад", тобто на ринок державних цінних паперів.
В цілому серед ризиків, які стримують ослаблення монетарної політики, аналітики НБУ відзначають непередбачуваність політичного циклу в 2019-му і можливе охолодження на світових сировинних ринках, а також зростання реальних зарплат і пенсій, хоча позитивна динаміка по доходах в цьому році і сповільниться.
Якщо проаналізувати кореляцію між інфляцією (до попереднього місяця) і обліковою ставкою НБУ, можна побачити, що шок високих ставок вже призвів до антиінфляційному ефекту влітку–восени минулого року, коли темпи інфляції істотно сповільнилися. У жовтні 2018-го відбувся "ціновий стрибок", коли сезонний осіннє зростання цін не зумів пробити стелю базової ставки. Починаючи з грудня у НБУ були всі можливості для зниження облікової ставки на 0,5% з повторенням такого ж рівня скорочення і в січні поточного року. Тобто облікова ставка зараз повинна була бути на рівні 17%.
Нинішні теми інфляції говорять про те, що її річні показники можуть залишитися в коридорі 6-8%. Можливо, зниження облікової ставки і не дозволить вийти регулятору на інфляцію до 5% в 2020-му, але це якраз той випадок, коли цінову тактику можна принести в жертву стратегії економічного зростання, який у світлі зазначених вище ризиків може сповільнитися з 3,5 до 2-2,5%.
Як не вкусити себе за хвіст монетарний
За 2018 р. кредити, видані юридичним особам в кредитно-інвестиційному портфелі комерційних банків практично не змінилися: 469 млрд грн на початок року і 475 млрд грн — на кінець (зростання на 1,3%). У той же час кредитний портфель фізичних осіб зріс на 22 млрд грн, до 114 млрд грн, або на 24%. Майже $800 млн в еквіваленті за допомогою кредитування населення плавно конвертувалися в від'ємне сальдо торговельного балансу (кредитувалася купівля переважно імпортних товарів), який зріс в минулому році до $13 млрд. Основна причина — населення, яке так і не навчився планувати свій бюджет і може брати айфони і пральні машини в кредит під 35-50% річних.
У монетарній політиці діє так зване "правило Тейлора", яке застосовується і в ФРС США, яке пов'язує в єдину монетарну трансмісію базові процентні ставки, динаміку ВВП і темпи інфляції. Цей метод можна охарактеризувати з допомогою назви фундаментальної праці Джона Тейлора "Дискреційна політика проти політики правил на практиці". В даній монетарної парадигмі забезпечується стабільність цін і максимальна зайнятість населення на тлі цільового зростання ВВП. Ключ до успіху в цій моделі — систематичне зниження невизначеності та підвищення довіри економічних агентів до майбутнім діям центрального банку.
На даний момент політика НБУ не привела до появи стійкого інфляційного та курсового довіри до його дій з боку населення і бізнесу. Зате її результатом може стати гальмування економічної активності і скорочення темпів розвитку економіки, включаючи і посилення трудової бідності українців, що сприятиме подальшій трудової міграції з країни. По суті, НБУ сам себе вкусив за монетарний хвіст. Створивши закриту модель, стабільність якої підтримується високими ставками і спекулятивними операціями з казначейськими інструментами. Свідомо чи ні, він потрапив у класичну монетарну пастку. А разом з ним і вся економічна система нашої країни.