Розбір бюджету-2021. Як країна буде весь рік працювати, щоб залізти в нові борги
Головним пріоритетом проекту державного бюджету України на 2021 р., який був переданий на розгляд у парламент, є виплата боргів, а не потреби українців
Осідлати потік
Тепер процес бюджетування країни повинен пройти через парламентські читання, які і приведуть до кристалізації його основних структурних елементів, включаючи горезвісні "хотілки" народних обранців, головним чином — "на округи". Адже не варто забувати: незважаючи на зміну осіб, внутрішня економічна і соціальна політика влади так і не змінилася. Простими словами: змінилися політики (точніше, їх персональний склад), але не сама політика. Суть бюджетування в будь-якій "потоковій економіці", а українська економічна система відноситься до такої, полягає в формуванні набору тих самих фінансових потоків, які і повинні осідлати політичні "еліти" у прийдешньому році. Осідлати для знімання економічних рент, якщо висловлюватися політкоректно. У цьому контексті парламент — це звичайна біржа, а законопроекти — лоти, що не голосуються, а купуються в обмін на голоси депутатів. У такій ситуації бюджет більше нагадує не кошторис розвитку країни, а спрощену калькуляцію для зовнішніх кредиторів, в якій поверхнево розписані джерела погашення державних боргів і визначені сегменти економіки для збору грошей — своєрідного полюддя.
Але повернемося до бюджету. Його структурування краще будь-яких пропагандистських штампів визначає набір базових пріоритетів держполітики. Ту саму домінанту, яка знаходиться на вершині піраміди цілепокладання влади. У багатьох країнах така домінанта — людина, в звʼязку з чим і самі державні бюджети можна назвати людиноцентричними. Визначити це досить просто: необхідно виокремити найбільш фінансовану бюджетну статтю. Якщо застосувати цей метод маркування переваг щодо держбюджету України на 2021 р., то ми до свого незадоволення виявимо, що одна з ключових його статей — обслуговування держборгу, причому, навіть якщо винести за рамки погашення самого тіла боргу, а брати лише суму обслуговування (тобто сплачені відсотки на користь кредиторів як зовнішніх, так і внутрішніх). У звʼязку з цим даний бюджет цілком можна назвати кредитороцентричним, тобто спрямованим у першу чергу на виплату боргів, коли всі інші статті витрат формуються за залишковим принципом.
Правильний аналіз і неправильний бюджет
Що дивно, якщо аналізувати "девіз" бюджету і преамбулу його пояснювальної записки — там усе правильно. Його не стали за старою доброю традицією називати "бюджетом розвитку" (виглядало б це на тлі падіння економіки комічно), а позначили більш раціонально — "бюджет можливостей для розвитку". І в цій фразі дійсно прихований реальний сенс: практично всі країни світу розглядають майбутній рік як точку, від якої світова економіка повинна відштовхнутися спершу для посткризового відновлення, а потім перейти до фази стійкого зростання. Низька статистична база порівняння в 2020-м як раз і буде цьому сприяти.
У Мінфіні абсолютно чітко визначають найбільш болючі точки української економіки, особливо в умовах кризи.
По-перше, це прискорення процесу деіндустріалізації, хоча карантинні обмеження безпосередньо і не впливали на промислове виробництво: у січні-липні 2020-го воно скоротилося на 7,7%, зокрема і машинобудування — на 21,3%. До речі, навіть колишній вічний драйвер нашого зростання — аграрний сектор — показав падіння на 11,2%.
По-друге, пандемія фактично зруйнувала інвестиційну активність в економіці: обсяг капітальних інвестицій, які були ключовим джерелом ресурсів для нас, скоротився в першому кварталі 2020-го на 35,5%, адже основні карантинні обмеження припали вже на другий квартал.
По-третє, уповільнення росту трудових доходів населення. Незважаючи на те що Мінфін скромно навів цифру збільшення реальної зарплати в липні поточного року на 5,1% (в 2019-му — на 9,5%), за підсумками першого півріччя реальні доходи населення скоротилися на 4-5%.
Але які висновки робить Мінфін, абсолютно вірно визначаючи анамнез кризи у вигляді скорочення інвестиційної активності та платоспроможного попиту населення? Адже в уряді повинні розуміти, що криза спалює гроші та активи населення і бізнесу: у людей доходи згорають при звільненні та скороченні заробітної плати; у бізнесу — оборотні кошти тануть під впливом зниження виручки від реалізації продукції і послуг. Створити гроші в економіці в умовах кризи — найперше завдання держави і зробити це можна як за допомогою емісії, так і через державні витрати. Крім держави більше ніхто не в змозі вирішити цю проблему, так як саме вона володіє монополією на роботу емісійного механізму, контролює систему збору податків і застосовує бюджетний інструментарій у вигляді дефіциту, тобто контролює ті джерела, які можуть і повинні створювати нові гроші в економіці в умовах кризи. Причому створення нових грошей — це не самодостатній процес, його ще потрібно правильно відкалібрувати в інтересах масових груп реципієнтів. Якщо мова йде про інвестиції в соціальний капітал — це масштабні проекти державних вкладень в освіту, науку, медицину та екологію. Якщо ми говоримо про підвищення платоспроможного попиту населення — це зростання базових соцстандартів. Якщо акцент зміщується в бік економіки — це мільйони субʼєктів малого та середнього бізнесу і програми допомоги їм. У будь-якому випадку мова йде про масштабні проєкти стимулювання економіки в період посткризи з десятками мільйонів реципієнтів — одержувачів державної допомоги та інвестицій.
Що ж у реальності?
Бюджет-2021 базується на наступних припущеннях: зростання ВВП на рівні 4,6%, інфляція — 7,3% (грудень до грудня, тобто середньорічна за період може скласти 10%), обмінний курс гривні до долара — 29,1, зростання реальної заробітної плати — 12,1%, безробіття — 9,2%, збільшення експорту товарів та послуг — 2,9%.
Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України
Як бачимо, Мінфін сподівається на швидке відновлення економіки в 2021 р. За його розрахунками, зростання ВВП поверне все ті втрати, які були зафіксовані в 2020-м. Згідно з проектом бюджету в наступному році номінальний ВВП складе 4,5 трлн грн, тобто приблизно те ж саме номінальне значення, що планувалося до початку пандемії досягти в цьому році.
На тлі темпів зростання економіки на рівні 4,5%, уряд очікує збільшення трудових доходів на більш ніж 12%, тобто диспаритет продуктивності праці до рівня трудових доходів досягне майже 1:3. Подібне співвідношення можливо лише при наявності декількох вихідних умов:
1. Стартовий інфляційний імпульс: подібний диспаритет у зростанні продуктивності праці і рівня зарплат спостерігався в період відновлення економіки в 2016-2019 рр., на тлі інфляції в 70% у 2014-2015 рр. і триразового знецінення гривні (та й сама інфляція в 2016-2018 рр. була на досить високому рівні 10%+).
2. Істотний приплив інвестицій, зокрема і капітальних вкладень, які різко змінюють економічний уклад і технологічний профіль у бік зростання продуктивності праці і галузей з більш високим рівнем доданої вартості.
3. Застосування яскраво вираженої експансіоністської політики держави у вигляді антициклічних витрат, інвестицій та стимулювання зростання фонду оплати праці.
Очевидно, що ні першого, ні другого, ні третього в бюджеті на 2021 р. не закладено. Підвищення споживчих цін хоч і виходить з таргета НБУ на рівні 5%, але все ж ймовірно недостатньо для запуску інфляційного "перводвигателя".
Що стосується обмінного курсу (29,1) та очікуваних надходжень від приватизації (6 млрд грн), то їх потрібно розглядати виключно як балансуючі, технічні показники по камуфлюванню прихованого дефіциту бюджету: за допомогою цих індикаторів штучно завищуються доходи, зокрема, завʼязані на курс валют (імпортний ПДВ і мита).
За іншими факторами відновлення динаміки інвестицій буде дуже повільним.
Основний обʼєкт держполітики — це борги, що в активі, що в пасиві. На погашення боргів планується витратити 439 млрд грн, що значно перевершує будь-який вид бюджетних витрат. Для обʼєктивності варто згадати, що погашати борги збираються не за рахунок бюджетних доходів, а за допомогою залучення нових боргів, здебільшого (80%) внутрішніх. Держава планує в наступному році залучити для виплат за поточною заборгованістю та фінансуванню бюджету астрономічну суму — 702 млрд грн! З них лише еквівалент 4 млрд євро припаде на зовнішні ринки капіталу (в основному МВФ і міжнародні фінансові організації плюс допомога країн-донорів). Основна частина запозичень прийдеться на внутрішній ринок, де держава виконує роль гігантського пилососа, який абсорбує всю ліквідність як вже наявну, так і ту, що буде надрукована.
Залучення таких масштабних запозичень можливо виключно в умовах запуску гібридної емісії, коли НБУ буде рефінансувати банки на термін до пʼяти років, а ті вкладуть отриманий ресурс в ОВДП ( про цю схему ми вже писали ).
Сам дефіцит бюджету складе приблизно 270 млрд грн, або 6% ВВП.
До речі, на обслуговування боргу (тобто сплату відсотків) держава витратить понад 160 млрд грн, що можна порівняти з витратами на медицину і перевершує витрати на освіту.
А що можна сказати про характер державної політики щодо стимулювання зростання доходів населення?
Збільшення мінімальної зарплати очікується виключно у фіскальній площині: воно не торкнеться більшості найманих працівників, очікується лише нарощування фіскального навантаження на малий та середній бізнес (в умовах кризи!). Мінімальна зарплата зросте на 1500 грн, або на 30%, але основний ефект від цієї акції — просте збільшення питомої ваги офіційної зарплати в загальному "конверті". З урахуванням сумарного податкового навантаження на фонд оплати праці мова йде про зростання прямого податкового тиску на МСБ на рівні +12%. У той же час підвищення мінімальної зарплати практично не буде відображено в соціальній площині: для збільшення зарплат бюджетників необхідно зрозуміти прожитковий мінімум і оклад першого розряду тарифної сітки, лише тоді у них підвищаться доходи. Але тут населення чекає неприємний сюрприз: прожитковий мінімум для працездатних осіб планують збільшити лише на 9% (по суті на індекс інфляції) — з 2270 грн до 2481 грн (і то лише на кінець року, в грудні). Саме від цієї суми і будуть нараховуватися всі базові соцвиплати, які практично не зміняться.
Як насмішка виглядають житлова програма уряду і мізерні витрати на екологічні програми. Так, на реалізацію положень Кіотського протоколу в рамках продажу квот на викиди планується використовувати … 1 млн грн. На пільгові кредити молодим сімʼям хочуть витратити 25 млн грн (вистачить на 32 сімʼї), а для покупки квартир тимчасово переміщеним особам — 15 млн грн (вистачить на 14 сімей). На будівництво тимчасового житла для ВПЛ — 125 млн грн (вистачить на 605 осіб). І це на сьомому році війни на Донбасі …
Структуру доходів також не можна назвати реалістичною: на факторі зростання мінімальної зарплати Мінфін очікує отримати на 25% більше прибуткового податку (28 млрд грн — саме стільки влада хоче віджати у МСБ за рахунок збільшення зазначеного показника). Надходження від внутрішнього ПДВ думають підвищити на 68% (!) — з 77,5 до 130,5 млрд грн. Та ж ситуація і з митницею: зростання надходжень на 9,5% (при тому що обмінний курс зміниться незначно), а якщо оцінювати до очікуваного факту надходжень у поточному році, то зростання складе взагалі на 37%.
Резюмуючи, відзначимо, що вже завтра проєкт бюджету на 2021 р. будуть лаяти за колосальний дефіцит, і в цьому проявиться обмеженість нашого внутрішнього дискурсу. Адже оцінка бюджету з точки зору адекватності джерел його доходів, а також критика апріорі будь-якого розміру дефіциту, була характерна для аналітичних моделей, що застосовуються кілька років тому. В умовах скорочення світових процентних ставок мало не до нуля (а нерідко і до негативних величин) і загрози дефляційної пастки, значна кількість країн активно застосовують інструменти сучасної монетарної теорії (ММТ). Час вігілантов, які таврували держави за бюджетний дефіцит, йде в минуле, про що писали навіть аналітики МВФ у своїх колонках. Якщо вартість запозичень практично дорівнює нулю, то чому б не замінити борговою політикою фіскальну, посилюючи бюджетні дефіцити і нарощуючи фіскальне стимулювання бізнесу. У чому і досягли успіху багато країн від Індонезії до Німеччини. У цьому контексті головна проблема нашого Мінфіну — це не дефіцит і не обгрунтованість джерел доходів, а інституційна дисфункціональність щодо виконання видаткової частини. Вже очевидно, що за фактом у 2020-м ніякого дефіциту в 300 млрд грн у нас не буде. Видаткову частину бюджету не виконають на 10-15%, залишивши плановий дефіцит на папері. Те ж саме відбудеться і в 2021-му. Наш Мінфін просто не здатний реалізовувати масштабні програми амортизації кризи, в яких реципієнтами допомоги держави виступають мільйони звичайних громадян і субʼєктів МСБ. Хоча такі програми успішно запускають в інших країнах — як розвинених, так і країнах, що розвиваються. Але в Україні Мінфін лише успішно фінансує "велике будівництво" з "зрозумілими" тендерними процедурами і достроково викуповує борги у кредиторів, для чого достатньо взагалі натиснути на пару кнопок.
На відміну від державних кошторисів інших країн, наш бюджет насичений величезною кількістю непрозорих програм, у ньому відсутні прості емісійні механізми фінансування дефіциту. Немає в ньому і масштабних соціальних програм зі створення "нових грошей" в економіці, спрямованих як в сторону населення, так і МСБ.