Режим бензоколонки і подвійний тариф. Яка газова криза загрожує Україні і як до неї підготуватися

За попередніми підрахунками, дефіцит природного газу в енергетичному балансі України в 2025 р. становитиме орієнтовно 4–5 млрд куб. м. Приблизно такий обсяг імпорту прогнозує Оператор ГТС. При цьому, зважаючи на очікувану вартість ресурсу на європейських хабах, треба готуватися до ціни в $500–600 за 1000 куб. м в осінньо-зимовий період. І, на відміну від віртуального реверсу газу до 2022 р., це будуть фізичні поставки зі Словаччини та Угорщини газу, який фактично купуватимуть на німецьких та нідерландських хабах. Або це може бути, умовно кажучи, "цільовий" скраплений природний газ (СПГ), який ще необхідно придбати напряму в іноземних постачальників, зокрема Катару чи США.

Технологічно 2025 р. буде значно важчим за 2024-й. В нас у пасиві — зупинка транзиту газу (внаслідок чого треба готуватися до фізичного реверсу українською ГТС із підземних газосховищ на заході країни до великих споживачів на сході, півдні та в центрі). Також маємо складну ситуацію з видобутком природного газу через ворожі удари (повністю оцінити ці ризики наразі досить складно, принаймні у публічній площині). Хоча тут варто зауважити, що торік було введено в експлуатацію рекордну кількість нових свердловин і видобуток природного газу збільшився з 18,7 млрд куб. м до 19,12 млрд куб. м (річне зростання на 0,4 млрд куб. м, або на 2,2%).

В активі у нас — працюючі підземні газові сховища.

А в підсумку є потреба імпортувати природний газ в 2025 р. обсягом 4–5 млрд куб. м.

Отже, що ж можна зробити у цій ситуації? 

Не дуже вдала комерція: підготовка до зими в стилі "Нафтогазу"

Спершу проаналізуємо, чи потрібно йти за сценарієм, який розігрує "Нафтогаз". За даними Держстату, у 2024 р. постачання природного газу споживачам зросло на 5%. Це відбулося за рахунок колосального використання внутрішніх резервів (імпорт торік впав у сім разів), що зберігаються у підземних сховищах газу (ПСГ). І цей процес у 2025 р. лише посилився: станом на 1 березня 2025-го там лишилося 1,5 млрд кубометрів так званого активного газу (на початок лютого було 3,35 млрд кубометрів). Рівень заповненості сховищ, можна сказати, "впав у прірву" з 11,2% до 4,89%.

Що ж робив "Нафтогаз" торік, чи готувався він до вказаних вище ризиків? Займався умовним демпінгом для захоплення ринку приватних споживачів. Під час опалювального сезону ми спостерігали сезонне подорожчання природного газу на європейських хабах із $300 до $600 за 1000 куб. м — цей процес, як завжди, збігся з потребою закупівлі Україною імпортного ресурсу в обсязі мінімум мільярд "кубів" для завершення опалювального сезону. В подальшому цей показник, як ми зазначили, може зрости до 4–5 млрд м куб. м.

Отже, з року в рік повторюється та сама ситуація (з рідкісними перервами): замість закупівель газу влітку, відбувається покриття дефіциту взимку за рахунок імпорту.

При цьому в Україні є одні з найбільших підземних газових сховищ природного газу з активним обсягом зберігання понад 30 млрд куб. м. А скільки зараз зберігається? Як вказано вище — трохи більш як 6 млрд куб. м, з яких 4,7 млрд куб. м — так званий буферний газ. Що заважало "Нафтогазу" влітку 2024-го закачати до сховищ 1 млрд кубів імпортного газу за ціною $300 за 1000 кубометрів замість закачування взимку 2025-го — за ціною $550? Тобто заощадити країні $250 млн?

Отже, модель "закачуйте влітку — спалюйте взимку" могла б заощадити Україні сотні мільйонів доларів станом на зараз і ще мільярди доларів — у найближчій перспективі. Чи настане момент, коли втручання держави в ринкові механізми стане раціональним?

Крім забезпечення населення газом у режимі ПСО, "Нафтогаз" торік зовсім несподівано почав за власної ініціативи, умовно кажучи, виконувати своєрідне "ПСО для бізнесу", продаючи природний газ приватним підприємствам за ціною на 30–40% нижче за імпортний паритет. Це можна було списати на "газові інтервенції", якби в Україні був профіцит природного газу, але він поки не спостерігається, навіть незважаючи на суттєву деіндустріалізацію.Тобто спочатку "Нафтогаз" купує "внутрішній газ" і продає його бізнесу за цінами нижче за імпортний паритет. Потім цього газу бракує для населення і підприємств ТЕК — і виникає потреба в імпорті на досить суттєві суми.

Виграють від цього, наприклад, виробники хімічних добрив, бо вони продають свій товар, орієнтуючись на світові ціни на аналогічну продукцію, в яку закладені знову-таки світові, а не "українські" ціни на ресурси.

У 2024 р. "Нафтогаз" продавав приватним споживачам в певні місяці приблизно до 200 млн куб. м природного газу, що становило від 30 до 50% місткості комерційного ринку газу. Але найпримітніше, що робив це він за цінами нижчими за імпортний паритет.

Така політика "Нафтогазу" призвела до швидкого нарощування портфеля приватних клієнтів, але цілком зрозуміло, що "цей банкет" відбувався за рахунок купленого на внутрішньому ринку та накопиченого у сховищах газу (йдеться про приблизно 0,5 млрд куб. м газу, який, за різними оцінками, було придбано "Нафтогазом" за середньозваженою ціною до 14 тис. грн за 1000 "кубів").

Цей ресурс міг би лишитися у сховищах, давши ринку самому забезпечити комерційний сегмент. Але натомість "Нафтогаз" спрямував цей газ у комерцію. Та й комерція вийшла не дуже, бо, наприклад, торік у жовтні він імпортував приблизно 0,3 млрд куб. м за ціною в середньому понад 20 тис. грн за 1000 "кубів", використовуючи для цього й кредит ЄБРР, а продавав у подальшому на внутрішньому комерційному ринку явно не дорожче за 15 тис. грн за 1000 "кубів". У грудні ситуація повторилася: продаж приблизно 200 млн м куб за ціною не більш як 16 тис. грн за 1000 "кубів".

У 2025 р. складається модель, коли газу може забракнути і для приватних споживачів, і для населення та ТКЕ. Ситуацію певним чином поки що рятує скорочений опалювальний сезон та дуже тепла минула зима. Літо, що наближається, поставить проблему на короткочасну паузу, але це не означає покриття дефіциту. Опалювальний сезон 2025–2026 рр. може бути в цьому контексті важким. Отже, "Нафтогаз", напевно, знову вимагатиме докапіталізувати його та підвищити ціни для населення — ці варіанти ми розглянемо наприкінці, а спершу сфокусуємося на кращій можливості.

Комунальний газовий резерв

Як механізм амортизації гіпотетичної газової кризи можна запропонувати модель створення комунального резерву природного газу для міст із населенням понад 100 тис. осіб.

Для цього необхідно надати право містам на закупівлю влітку (на мінімумі імпортних цін) природного газу та закачування до сховищ приблизно 2 млрд куб. м із правом випуску під ці цілі спеціальних "газових" облігацій з погашенням наприкінці опалювального сезону. Також муніципалітетам слід надати право використання на ці закупівлі тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (замість звичайного розміщення їх у банківських депозитах).

Якщо цього не зробити, то на маржі (ціна "зимового" мінус ціна "літнього" газу) зароблять надприбутки кілька трейдерів за рахунок імпорту газу "з Люксембургу", а не українські міста і їхні громади.

Причина цінових викривлень — так звані екстерналії, описані Артуром Пігу у книжці "Економічна теорія добробуту", а також "нобелівським" лауреатом Джозефом Стігліцем. Екстерналії — це транзакції, створені в інтересах третіх осіб і не амортизовані ринком. Ринок газу для населення не можна перевести в режим "бензоколонки". Вигодонабувачем цінових механізмів мають бути не тільки приватні газові трейдери, а й міські громади та споживачі в ширшому контексті.

Комунальний газовий резерв необхідно формувати з травня по серпень, коли ціни на газ на європейському ринку перебувають на мінімумі. А продавати газ з резерву потрібно взимку населенню та підприємствам теплоенерго за "літніми цінами" з мінімальною націнкою. Зберігатися комунальний резерв газу буде в державних ПСГ.

Українці заплатять за все: альтернативні сценарії

Якщо ж залишити все, як є, та покладатися на рішення "Нафтогазу", на споживача чекає два варіанти — поганий та жахливий.

Поганий — це докапіталізація "Нафтогазу" на 100–150 млрд грн, або на $2,5–3,75 млрд. Її можуть провести шляхом внесення до статутного капіталу НАК спеціальних облігацій Мінфіну, які будуть викуплені державними банками під рефінансування з боку НБУ. Фактично це означає емісію понад 100 млрд грн, бо вільна ліквідність державних банків обмежена. Як наслідок — інфляція та ризики девальвації, адже імпорт 4–5 млрд куб. м природного газу — це відтік за кордон приблизно $3 млрд.

Але є й жахливий сценарій — це збільшення ціни ПСО для населення до 10–15 тис. грн за 1000 куб. м з ПДВ (зараз ціна на газ для населення становить близько 8 тис. грн за 1000 куб. м з ПДВ). Таким чином компенсація дефіциту природного газу буде покладена на плечі звичайного споживача. А це — збільшення заборгованості населення та різке падіння рівня його платоспроможності.

У принципі в обох випадках за все заплатить звичайний громадяни: або через нову ціну на природний газ в платіжках, або внаслідок інфляції.

Модель формування комунального резерву природного газу повністю не вирішує вказану вище проблему, але суттєво пом'якшує її, формуючи джерела закупівлі природного газу в обсязі 2 млрд куб. м з необхідних 4–5 млрд куб. м.