Піддані лондонській Феміди. Як і за що билися один з одним українські олігархи
"Якщо слон і раптом на кита налізе, хто кого сборет?", - цей наївний дитячий питання прийшов до нас з 1930 р., з творчості Льва Кассіля. Але досі він добре описує судові процеси, що тягнуться між великими і приблизно рівнозначними з точки зору простого обивателя персонажами. Тим більше, що їх результат, як правило, непередбачуваний.
Ці суди могли б бути цікаві світській хроніці, а не діловому виданню, якщо б не одне "але": від їх результату (а часто навіть і від їх течії) залежить сьогодення і майбутнє цілих галузей української економіки. Адже імена цих бізнесменів - не просто так у всіх на слуху.
Рінат Ахметов vs Дмитро Фірташ
1 жовтня по всій видимості була поставлена крапка в тривалій на довгі роки конфлікт між компанією SCM Financial Overseas Limited, що належить Рінату Ахметову, та компанією Raga Establishment Limited, яку пов'язують з Дмитром Фірташем. За повідомленням SCM, вони офіційно і остаточно врегулювали спір щодо продажу "Укртелекому", що відбулася в 2013 р. Досягнута мирова угода, в рамках якої припиняються всі судові й інші процеси між Raga і SCM, а також їх афілійованими структурами.
Справу, нагадаємо, було так: у 2011 р. фонд Epic з Австрії через "дочку" - компанію "ЕСУ" купив у Фонду держмайна України долю "Укртелекому" у розмірі 92,79%. Пізніше компанія Epic Telecom Inves (пізніше перейменована в Raga Establishment Ltd.), за даними ЗМІ, викупила у фонду Epic акції "Укртелекому". Згідно з кіпрським визначенням, Raga формально належить Дениса Горбуненка - українському екс-банкіра, який живе в Лондоні. Але, як пишуть ЗМІ, її кредитував Дмитро Фірташ.
У 2013 р. Epic/Raga продала SCM Ахметова свою частку в "Укртелекомі". Як пізніше з'ясувалося, угода оцінювалася в $860 млн. А SCM спершу виплатила лише перший транш у розмірі $100 млн. Залишалося ще $760 млн, але незабаром компанія вирішила розірвати угоду, стверджуючи, що колишній власник не виконав інвестиційні зобов'язання на $450 млн, дані державі. І нібито це з'ясувалося вже після продажу.
Почалися судові тяжби. Справа дійшла до Лондонського суду, який в 2017 р. зобов'язав SCM виплатити борг у $760 млн. Проте суперечки сторін тривали ще два роки, і тільки тепер завершилися досягненням мирової угоди та припиненням всіх судів. Швидше за все, це означає, що Ахметов погодився закрити давню угоду з Фірташем, але деталі компромісу широкій громадськості невідомі, у всякому разі поки що.
Сергій Тарута vs Віталій Гайдук vs Олег Мкртчан
Ці троє колишніх партнерів по корпорації "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД) задіяні в трьох судових процесах у Високому суді Лондона. Вони оскаржують результати продажу половини акцій корпорації російським інвесторам, ціна питання - мільярд доларів.
Нагадаємо, що ІСД був створений в 1995 р. впливовими регіональними бізнесменами і чиновниками (крім Тарути і Гайдука - Рінатом Ахметовим, Євгеном Щербанем, Олександром Момотом). Спершу - як газотрейдер, а на початку 2000-х корпорація купила "Азовсталь" і Харцизький трубний завод. Але активи в Донецькій області незабаром пішли Ахметову, який покинув спільний бізнес. А Тарута і Гайдук, до яких в кінці 1990-х приєднався Олег Мкртчан, зайнялися розвитком підприємств у Луганській і Дніпропетровській областях - Алчевського і Дніпродзержинського метзаводів, Алчевськкоксу та Дніпропетровського трубного.
За даними Liga.netу 2010 р. 50%+2 акції ІСД було продано російським інвесторам на чолі з екс-менеджером "Євразу" Олександром Катуніним. То була вимушена операція: після обвалення цін на сировину внаслідок світової кризи компанія не могла обслуговувати кредити. ІСД заборгувала провідним європейським банкам - Societe Generale, BNP Paribas, ABN AMRO, Calyon, Raiffeisen Zentralbank Osterreich AG - близько $3 млрд. пакет, що Залишився розділили Тарута і Мкртчан. За словами Гайдука, його сім'я в кінці 2009 р. продала всі свої акції ІСД цим партнерам. За свій пакет акцій Гайдук отримав $950 млн. Російським інвесторам 50%+2 акції обійшлися в $2,7 млрд, наголошується в матеріалах справи. Тобто близько 33% Гайдука могли коштувати $1,78 млрд. Виходячи з цієї логіки, недоотримана вигода Гайдука - близько $830 млн.
Перший позов був поданий до 2016 р. На думку Гайдука і його дружини Олени, партнери не доплатили їм при виході з бізнесу до $1 млрд, пише Liga.net. У свою чергу Тарута подав перехресні позови до Гайдука і Мкртчану з вимогою половини акцій у столичному п'ятизірковому готелі Hyatt і "Української гірничо-металургійної компанії", якими бізнесмени спільно володіли до угоди з росіянами.
Тут теж все заплутане донезмоги. В серпні 2016-го Avonwick Holdings Limited, що належить дружині Віталія Гайдука Олені, направила позов у Верховний суд Англії проти кіпрських фірм Azitio Holdings Ltd, Dargamo Holdings Ltd і їх власників - Тарути і Мкртчана. У позові йшлося, що якраз $1 млрд Тарута і Мкртчан виручили від перепродажу акцій Гайдука російському інвестору.
Однак Тарута заявив, що гроші, отримані від інвестора, пішли не тільки на викуп акцій Гайдука, але й на подальше реінвестування в ІСД, щоб стабілізувати фінансовий стан компанії.
Перший розгляд по суті пройде в Лондоні зовсім скоро - в цьому місяці. До речі, Олег Мкртчан з лютого 2018-го сидить в московському СІЗО за підозрою в розкраданні більше 1 млрд рублів (близько $15 млн) млн кредиту, наданого Зовнішекономбанком підприємствам ІСД.
Віктор Пінчук vs Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов
Останній з розглянутих нами спорів цілком можна віднести до категорії "історичних" - він завершився ще у січні 2016 р. Тоді Ігор Коломойський і Віктор Пінчук домовилися про врегулювання їх ділового спору без розгляду у Високому суді Лондона. Точніше, мова йшла про позов Пінчука проти його колишніх бізнес-партнерів Коломойського і Геннадія Боголюбова. Пінчук звинуватив їх у порушенні контракту при приватизації Криворізького залізорудного комбінату. І зажадав відшкодувати 2 млрд фунтів збитків і 90 млн фунтів його первісних інвестицій в підприємство.
Це був би звичайний "суперечка господарюючих суб'єктів", якби незадовго до примирення - на початку грудня 2015 р. - Пінчук не звинуватив Коломойського в причетності до вбивства і підкуп. На засіданні у Верховному суді Лондона за позовом Пінчука проти Коломойського і Боголюбова адвокат позивача Сергій Карпенко заявив, що Коломойський погрожував йому при зустрічі в 2003 р. Захисник запевняв, що через чотири дні після тієї зустрічі з власником Приватбанку був побитий помічник адвоката Пінчука. Через місяць і самого Карпенко нібито побили залізним прутом.
"Адвокати Пінчука сказали, що скоїли напад пов'язані з Сергієм Нікітіним, який був охоронцем Коломойського", - писала британська газета The Telegraph. І констатувала, що Коломойський "посилено заперечував" звинувачення, що звучали в суді.
Нікітін був убитий 30 серпня 2003 р., пізніше його тіло було знайдено в річці в Дніпропетровську. Підозрюваний у злочині також був знайдений мертвим.
Проте незабаром між сторонами було примирення.
Зауважимо, що ще роком раніше ті ж мільярдери (Коломойський та Пінчук) голосно ділили гроші в спільному феросплавному бізнесі.
У справі, до якої Лондонський арбітражний суд розпочав у вересні 2015-го, мова йшла про несплачені дивіденди феросплавного холдингу, що включав Нікопольський, Запорізький і Стахановський феросплавні заводи і Марганецький і Орджонікідзевський Гзк на Дніпропетровщині. Пінчук вимагав у Коломойського свою частину, і не просто вимагав, а був ключовим претендентом на "феросплавний" дохід.
Неофіційно вважалося, що Пінчук, ставши зятем президента Кучми, колись отримав в управління Нікопольський завод феросплавів (контрольний пакет залишався за державою). У свою чергу Коломойський скуповував пакети акцій Нікопольського феросплавного і згаданих Гзк.
Їх спроби домовитися про спільну роботу на феросплавному ринку виявилися невдалими. В результаті був створений холдинг, в який Пінчук віддав 72,92% акцій НЗФ, а Коломойський включив в холдинг 25,74% цього ж заводу плюс контрольний пакет Стахановського заводу феросплавів (97,96%) і свою половину участі в компаніях, контролюючих 82,43% Запорізького заводу феросплавів. Туди ж увійшли два контрольних пакету належали йому Орджонікідзевського (97,2%) та Марганецького (95,67%) гірничо-збагачувальних комбінатів.
Угоди з акціями тривали до жовтня 2010-го. Багато років Пінчук не отримував належні йому гроші, і у результаті вирішив звернутися в Лондонський арбітражний суд. Але незабаром була укладена мирова угода, умови якого сторонами не розголошувалися. За неофіційними даними, позивач отримав приблизно половину необхідної суми.
