Ембарго на нафту і газ. Коли наважиться ЄС та скільки грошей втратить Росія

Майже від початку російського вторгнення Україна просить європейських партнерів запровадити щодо Росії нафтогазове ембарго. Адже Європа залишається ключовим ринком збуду російських енергоносіїв — на континент надходить половина експортованої з країни-агресора нафти і нафтопродуктів і майже три чверті природного газу. Переважну більшість цього купує Європейський Союз, який за час повномасштабної війни в Україні заплатив Росії десятки мільярдів євро.

Минулого тижня Європарламент закликав виконавчі органи ЄС запровадити повне ембарго на всі енергоносії з Росії. А 11 квітня у Люксембурзі голови МЗС країн — членів ЄС опрацьовували можливість включити принаймні ембарго на нафту у наступний пакет санкцій проти РФ.

То ж які економічні та політичні перспективи цих заяв? Щоб зрозуміти, спочатку окреслимо масштаб проблеми — ціну питання для Росії і її партнерів, зважаючи на структуру експорту енергоносіїв з країни-агресора. Звичайно, тут у фокусі будуть країни Європи. Потім оцінимо можливі кроки ЄС до нафтогазового ембарго щодо РФ і нарешті повернемося до перспектив Москви за різних сценаріїв. У цьому матеріалі розглянемо саме нафту, нафтопродукти і газ як найбільші статті енергетичного експорту Росії.

Ціна питання для Росії

За даними Центробанку РФ, торік продаж енергоносіїв приніс 42% всіх надходжень від експорту ($240,7 млрд з $489,8 млрд). А у федеральному бюджеті частка нафтогазових доходів сягала 36% (9 трлн руб. з 25,3 трлн руб.).

Як випливає зі зведення митної служби країни-агресора, обсяг експорту нафти у 2021 р. сягав 230 млн т (на 3,7% менше, ніж роком раніше), виручка від поставок завдяки підвищенню цін зросла на 34% — до $110,1 млрд. А продаж за кордон готових нафтопродуктів збільшився до 144,3 млн т (+1,8%), або $70 млрд (+54,3%). Тобто нафтові експортні доходи РФ торік дорівнювали $181,1 млрд.

Що стосується блакитного палива, то минулого року "Газпром" по трубопроводах продав за кордон 203 млрд куб. м — за на $55,5 млрд (виручка зросла більш як удвічі порівняно з 2020 р. завдяки високим цінам). СПГ експортували 32 млн т за $8,8 млрд.

Зафіксуємо, що нафтова валютна виручка Росії приблизно у 3,3 рази більша, ніж газова.

За результатами поточного року ціни на енергоносії, ймовірно, будуть ще вищими ніж у 2021-му. Тому аналітики Bloomberg Economics очікують, що Росія зможе заробити на експорті енергоносіїв ще більше — близько $321 млрд. Звісно, це якщо не буде нафтогазового ембарго з боку ЄС.

Ціна питання для Європи і світу

За останніми даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), Росія є третім виробником нафти і нафтопродуктів у світі (після США і Саудівської Аравії): у січні 2022 р. її загальний видобуток становив 11,3 млн барр. на добу (10 млн барр. нафти, решта – конденсат), або 4,1 млрд барр. на рік.

При цьому РФ залишається найбільшим експортером на ринку: у грудні 2021 р. вона продавала 7,8 млн барр. на день, з яких на нафту і конденсат припадало 5 млн барр., або 64%. Відповідно решту поставок становили нафтопродукти: 1,1 млн барр. газойлю, 650 тис. барр. мазуту, 500 тис. барр.нафти, 280 тис. барр. вакуумного газойлю. Бензин та інші види нафтопродуктів забезпечили ще 350 тис. барр. на день експорту. За підрахунками JP Morgan на лютий 2022 р., частка нафтового експорту Росії на світовому ринку перевищувала 8%.

Для російської нафти і конденсату МЕА надає географічну структуру експорту за 2021 р. Найбільше споживає Китай – 1,41 млн барр./д, а далі йдуть в основному європейські країни, які сукупно закуповують понад 2,3 млрд барр./д, зокрема:

• Нідерланди — 640 тис. барр./д;
• Німеччина — 490 тис. барр./д;
• Польща — 280 тис. барр. /д.

Росія також є світовим лідером з експорту природного газу. Якщо трубопровідні і СПГ-поставки виміряти в одиницях об´єму — то, за даними МЕА, РФ у 2021 р. продала за кордон близько 252 млрд куб. м (це 36% від внутрішнього видобутку). За підрахунками JP Morgan на лютий 2022 р., частка поставок Росії на світовому ринку природного газу сягала 6,2%.

Важливо, що потоки російського природного газу ще більше, ніж нафтові, орієновані на європейський континент, що й не дивно, бо 84% поставок йдуть по трубопроводах. У 2021 р. РФ задовольняла 32% попиту на газ у Євросоюзі і Великій Британії (проти 25% у 2009 р.), що пов´язано зі зменшенням внутрішнього видобутку в регіоні. Розбивка така: внутрішнє виробництво — 82 млрд куб. м, поставки з Росії — 158 млрд куб. м, з інших країн — 249 млрд куб. м. Тобто частка російського газу в експорті ЄС і Британії сягає 38,8%.

Серед країн у п´ятірці найбільших імпортерів російського газу — Німеччина (48,1 млрд куб. м), Туреччина (26,9 млрд куб. м), Італія (26,1 млрд куб. м), Білорусь (19,8 млрд куб. м), Франція (17,6 млрд куб. м). А от Китай, попри розпіарений газопровід "Сила Сибіру" та великі плани енергетичної співпраці Москви і Пекіна, поки що купує в РФ лише близько 15,9 млрд куб. м на газу рік.

Сили взаємозалежності

Така конфігурація глобального нафтогазового ринку означає, що від торгівлі енергоносіями дуже залежать як сама Росія, так і її основні країни-партнери. Зафіксуємо кілька моментів:

• Найбільше російського газу і нафти, очевидно, потребує і купує Європа. Але ступінь енергетичної залежності країн континенту, а отже, їхньої спроможності піти на такий захід різні. 
• Газові потоки через особливості транспортування значно важче, а часом і неможливо диверсифікувати за регіонами поставок: як з погляду закупок, так і з погляду продажу. Тому взаємозалежність Росії та багатьох країн Європі більша в торгівлі газом, ніж нафтою.
• Найбільшим споживачем російської нафти і конденсату (понад чверть поставок) і помітним покупцем газу є Китай, який офіційно не планує запроваджувати обмежувальних заходів щодо російських енергоносіїв.

Потенційну можливість суттєвого зменшення експортних доходів Росії через обмежувальні заходи країн — покупців нафти і газу треба розглядати передусім через призму економічних відносин та енергетичних взаємозалежностей. Однак не варто забувати й про політичні чинники, бо війна в Україні та звірства російської армії утримують тему нафтогазового ембарго РФ у фокусі світового порядку денному.

Заборони і болісні плани

Після вторгнення Росії в Україну заборону на експорт нафти з країни-агресора запровадили США, Велика Британія, Канада і Австралія (на які припадає близько 10% російського експорту цієї сировини). А в Європейському Союзі точаться дискусії. Розглянемо кілька найважливіших "фронтів" – Німеччину, Францію, Італію, Нідерланди та Польщу.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц 8 квітня заявив, що його країна збирається припинити купівлю російської нафти до кінця поточного року і задекларував відмову від російського газу, але вже без термінів.

В уряді Франції запевняють, що також готові відмовитися від російської нафти. Міністр фінансів та економіки Франції Бруно Ле Мер заявив про це в інтерв´ю CNN 8 квітня і, судячи з контексту, йдеться про недалеку перспективу. Аналогічних заяв щодо російського газу з Парижа не пролунало.

Італія ближчим часом збирається приблизно на третину (на 9-10 млрд куб. м за рік) зменшити закупівлю газу в Росії, наростивши поставки з Алжиру через Транс-Середземноморський газогін. При цьому на словах прем´єр Італії Маріо Драгі навіть підтримує ембарго на російську нафту і газ, щоправда, у разі "якщо ЄС запропонує".

Польща планує вже найближчими місяцями запровадити ембарго на російський газ, навіть не чекаючи 2022 р., коли завершується контракт з "Газпромом". Держкомпанія PGNiG має змогу замістити поставки з РФ. Варшава також виступає за негайне ембарго на російську нафту.

Нарешті, і в Нідерландах — найбільшому покупці російської нафти в Європі — на рівні урядовців та парламентарів заговорили (без конкретних термінів) про можливість ембарго Росії, хоча ще в березні неохоче підтримували цю тему.

Додамо, що країни Балтії або вже відмовилися від російського газу (Литва), або, згідно з офіційними заявами, збирається це зробити "якнайшвидше" (Латвія) чи до кінця року (Естонія). Власне, всі вони сподіваються забезпечити свої потреби через закупівлю СПГ, зокрема у США. Але вплив балтійських країн на загальну картину незначний.

Робимо висновок, що великі європейські споживачі частіше кажуть саме про можливе нафтове, а не газове ембарго Росії. Це пов´язано зі згаданою вище складністю транспортування СПГ морем (включно з процесами скраплення і регазифікації) і відповідного нарощення поставок. А збільшення потужностей газопроводів з Норвегії, Азербайджану, Африки обмежене.

Серед великих енергетичних клієнтів Росії поза Європою і США виділяються Китай, Туреччина та потенційно Індія. Ці країни не збираються вдаватися до таких заходів, як ембарго на купівлю нафти і газу. Навпаки, вони, як і деякі інші азійські країни, можуть отримати зиск із ситуації у вигляді поставок ресурсу за зниженими цінами. Хоча тут не все просто…

Нажитися на Росії

Наприкінці березня у західних ЗМІ з´явилася інформація, що Росії доводиться пропонувати Індії 35%-ну знижку на свою нафту марки Urals. І тут зіграли різні фактори. Дисконт — це не лише наслідок ситуації, за якої в Росії залишилося обмаль великих покупців, а й плата за ризик. Бізнес непокоїться через можливі санкції та шкоду репутації у зв´язку з російською війною в Україні. Так, в Індії, за даними Bloomberg, залишилися одиниці компаній, які готові купувати нафту у країни-агресора. Ще один приклад: китайські державні компанії, зокрема Sinopec і PetroChina, ведуть перемовини з постачальниками щодо купівлі спотових вантажів з Росії з великою знижкою: російський СПГ торгується на 10% дешевше за звичайні поставки з Північної Азії на спотовому ринку. Причому угоди укладаються через фірми-поручителі.

До речі, з´явилася схема обходу навіть "добровільних відмов" від російської нафти. Так, за інформацією Bloomberg, європейська компанія Shell, яка публічно заявила про вихід з російського ринку, насправді почала підмішувати нафту, вироблену в РФ, до своїх поставок. Все просто: якщо в кожному барелі менше 50% сировини походженням з країни-вигнанця, то й технічно увесь вантаж не має російського походження. Оскільки рішення про начебто відмову від російської нафти ухвалювала з репутаційних міркувань сама Shell, то їй неважко самостійно підкоректувати загальні положення та умови контрактів, щоб уможливити такі нафтові "коктейлі". Обійти встановлене законом ембарго буде складніше. Однак цей приклад показує, що навіть у разі ухвалення рішення ЄС про заборону купівлі нафти і/або газу в Росії, доведеться пильно слідкувати за гравцями ринку, для яких ціна питання — мільярди доларів.

Європейське ембарго: бути чи не бути

Повернімося, до політичних заяв. 7 квітня Європарламент закликав ЄС запровадити "негайне і повне ембарго на імпорт російських нафти, вугілля, ядерного палива та газу, цілковито відмовитися від "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2", а також представити план гарантування безпеки поставок енергоносіїв до ЄС у короткостроковій перспективі". Заборона на купівлю вугілля вже увійшла до п´ятого пакету санкцій (вона оцінюється лише в $4 млрд євро на рік), а от заклик щодо ембарго на всі російські енергоносії — хід ясравий, але поки що далекий від практичного втілення. Справ в тому, що Європарламент ухвалив саме резолюцію, тобто рекомендацію керівним структурам ЄС. Тепер ці заходи мають затвердити Єврокомісія, Рада ЄС на рівні міністрів і Європейська Рада на рівні глав держав і урядів. Тобто робота тільки починається. Більше того, цей заклик Європарламенту загалом не варто оцінювати як прорив у дипломатичних зусиллях з посилення тиску на Росію. Навпаки, це запізніла реакція. Мало хто пам´ятає, але ще майже рік тому, на фоні стягування російських військ до українського кордону, Європарламент ухвалив схожу резолюцію про зупинку імпорту з Росії нафти і газу та інші жорсткі санкції, але з приміткою "Якщо таке нарощування військової потужності в майбутньому перетвориться на вторгнення в Україну з боку РФ". Тобто по суті узгоджений заздалегідь план чекав на офіційне голосування майже півтора місяці з початку повномасштабної війни.

Наразі зрозуміло, що імовірність запровадження дуже швидкого і тотального енергетичного ембарго проти Росії на рівні ЄС невелика. Навіть сама процедура з ухвалення такого рішення кількома органами вимагає часу. І за нинішньої кон’юнктури ринку в Брюсселі, Берліні, Парижі, напевно, скористаються можливістю відтягнути цей момент.

Однак можна спрогнозувати, що коли ЄС таки зважиться на рішучий крок, то першим ухвалять саме нафтове ембарго. Нафту просто легше замінити. Не даремно 11 квітня на полях зустрічі міністрів Євросоюзу у Люксембурзі пролунала заява щодо напрацювання пропозицій шостого пакету санкцій проти ЄС "з нафтовою опцією". 

З іншого боку, і Росія зможе частково переорієнтувати нафтові поставки на Азію морським шляхом, зокрема на згадану Індію. Власне, за даними Anadolu з посиланням на енергетичний трекінг вантажів аналітичної компанії Vortexa, російський експорт нафти, якого вже почали уникати покупці з Європи та США, переміщується в Азію. Лише з 1 по 22 березня російські поставки в Азію зросли майже на 220 тис. барр. на день і при цьому частка азійських країн в російському експорті нафти з терміналів Черного і Балтійського морів вперше з квітня 2020 р. сягнула 25%. За оцінками американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (СSIS), частина російського експорту нафти буде втрачена, але значну частину вдасться перенаправити. "Нафтопереробники в Індії, Китаї та на інших ринках будуть купувати нафту з великими знижками в Росії, а товарні трейдери будуть зберігати нафту в сховищах і продавати її стороннім покупцям", — вважає старший науковий співробітник СSIS Бен Кахілл. Однак, судячи з усього, перенаправити вдасться меншу частину нафтових потоків, адже з морськими поставками з Росії виникають проблеми. "Більша невизначеність зосереджена на морському експорті, що зазвичай передбачає посередників, таких як банки, страхові компанії та вантажовідправники, які побоюються впливу санкцій та ризику для репутації", — зазначає Кахілл.

А газове ембарго, на яке ЄС міг би піти в останню чергу, означало б масову консервацію скважин в РФ просто через те, що спрямовані в Європу "потоки" фізично неможливо було б переправити на експорт в інші регіони через брак газогонів (навіть російська труба в Китай — "Сила Сибіру" — окремо прокладена з Якутії і не з'єднана з родовищами Західного Сибіру, ресурс яких експортується до Європи).

Та попри такі розклади, ситуація змушує європейський політикум діяти рішучіше. Ми бачимо, що окремі ключові країни наразі принаймні намагаються зменшити залежність від російських енергоносіїв аж до повної відмови, як Польща. Це можна назвати "прихованим" ембарго, в тому сенсі, що на рівні ЄС рішення не ухваюються, але закупівлі в РФ все одно зменшуються за рішеннями окремих держав.

Але навіть швидке і тотальне нафтогазове ембарго РФ не можна виключати з однієї причини. Його може наблизити сама країна-агресор, якщо продовжить наступ на Україну з новим рівнем жорстокості, після якого вже ніхто в Європі не зможе вести бізнес Росією навіть ціною власної промисловості. Наприклад якщо Путін вдасться до масового застосування хімічної зброї… Ми аналізуємо ситуацію і робимо прогнози передусім з економічних позицій. І економіка справді вирішує майже все. Але не все. Ми люди, і принаймні за нашим західним кордоном також люди.

Отже, можемо виділити кілька сценаріїв розвитку подій на ближчі місяці.

1. Приховане ембарго (найімовірніший). Тотальної заборони на імпорт з РФ нафти і газу на рівні ЄС в короткостроковій перспективі не буде. Але окремі країни, в міру бажання і можливостей, будуть зменшувати енергетичну залежність від Росії, диверсифікуючи поставки.
2. Нафтове ембарго. ЄС заборонить поставки нафти і нафтопродуктів з Росії, але не природного газу. Імпорт блакитного палива країни будуть диверсифікувати по можливості. Теж досить імовірний розвиток подій. 
3. Повне нафтогазове ембарго. Цей поки що малоймовірний сценарій може стати більш реалістичним з розгортанням нового російського наступу на Україну.
4. "Самоембарго" Росії (малоймовірний) — це якщо Путін сам вирішить позбавити Європу, а швидше окремі країни континенту, енергоносіїв з політичною метою. Формальним приводом може стати, наприклад, небажання переходити на рублі в оплаті за газ.

Росія: рахунок у плюсі

Ми вже знаємо, які суми стоять на кону в питанні нафтогазового ембарго Росії — її нафтогазові доходи цього року можуть перевищити $300 млрд. І це приблизно третина федерального бюджету. Це дуже багато, але щоб зрозуміти, наскільки можливе європейське ембарго вдарить по Росії, треба врахувати ще кілька моментів.

По-перше, припинення поставок в ЄС не обернеться для РФ повною втратою відповідних доходів. Принаймні нафтові потоки можна буде частково, із затримками та дисконтом, переорієнтувати на азійські ринки. Утім, фактом є те, що Китаю газ доведеться продавати задешево, а на споті — також робити знижки.

По-друге, і це ще важливіше, треба враховувати не лише абсолютні потоки нафтодоларів до Росії, а й вплив, який вони справляють на торгівлю країни зі світом. Попри санкції, запроваджені проти агресора на кінець березня, у вашингтонському Інституті міжнародних фінансів підрахували, що Росія за результатами 2022 р. може вийти в плюс за поточним рахунком платіжного балансу на рекордні $240 млрд. Тобто на стільки більшими будуть вхідні валюті потоки в країну порівняно з вихідними. Зрозуміло, що це відбуватиметься на фоні різкого падіння імпорту, але все ж означатиме, що в Росії принаймні фізично буде приплив грошей на закупівлі за кордоном. Нас передусім цікавить можливість росіян придбавати зброю і комплектуючі для війни — через санкції це буде непросто, але принаймні грошовий фактор не стане на заваді, якщо не буде європейського нафтогазового ембарго.

Враховуючи порядок сум, тільки повна заборона на експорт в ЄС продукції російського нафтогазу (або "самоембарго" Путіна), могла б принаймні зменшити до десятків мільярдів доларів чистий приплив валюти в РФ за поточними операціями в цьому році. Водночас за найбільш імовірного сценарію — прихованого ембарго, коли країни ЄС самоcтійно зменшують залежність від російських енергноносіїв — у 2022 р. можна очікувати профіцит рахунку поточних операцій РФ на рівні понад $100 млрд. Це також буде відчутний удар по потенціалу Росії та рівню життя в країні. Врешті-решт тверда валюта потрібна не лише для воєнного імпорту, а й для усіх видів міжнародної торгівлі та оплати боргів (спроможність Москви використовувати її на фоні західних санкцій — окреме питання). Утім, за такого сценарію фінансових можливостей продовжувати тривалу війну в Україні в Путіна побільшає. До того ж велику частину "спецоперації" він може фінансувати навіть без інвалюти — за рахунок свого "друкарського верстата". Як ми наголошували в минулих статтях, "солдати продаються за рублі"…