Економічний націоналізм. Уроки для України від Степана Бандери, Голди Меїр та Пак Чон Хі
На етапі нашої Війни Судного дня ми не маємо іншого виходу, як солідаризуватися. Потрібно захищати та вигризати економічні інтереси своєї країни
Ментально-ідеологічні патерни суспільства не терплять порожнечі. Але наше суспільство посилює внутрішній розрив.
Знаєте, що мене вражає? Це катастрофічна невідповідність форми та змісту. Наприклад, київська тусовка стала "любити Степана Бандеру", "чорно-червоний прапор", "символіку УПА", слогани ОУН. Але київська тусовка не любить "економічного націоналізму". У футболках із "профілем Бандери на лівій груді" київська тусовка любить "вульгарний лібералізм". Більше того, 99% із цих персонажів Степан Андрійович із задоволенням би відправив "на перековку".
І знаєте, якоюсь мірою був би правий: не можна експлуатувати чужу ідею формально, без ідеологічного насичення.
Це одна з причин поразки Порошенка: у його моделі "армії, мови, вірі" він мав стати українським Пак Чон Хі: запустити модель економічного націоналізму, захищати та вигризати економічні інтереси своєї країни. Натомість він запустив у систему влади цілий табун людей, які вважають, що потрібно зруйнувати все "неефективне всередині" та жити за рахунок "ефективного зовні", допоки кредитори оплачують банкет. Замість економічного націоналізму ми отримали: "приватизацію", МВФ, наглядові ради (з головною функцією відсікання народу від його власності за зарплату, що сплачується народом), відкриття внутрішнього ринку та багато іншого.
У чому не має помилитися нинішня влада?
Поцікавтеся у нинішніх "вульгарних лібералів", ким була Голда Меїр, прем'єр-міністр Ізраїлю та культова особистість серед євреїв.
Багато хто дасть відповідь — правим політиком і помилиться. Вона була одним із лідерів партії "Авода".
"Авода" — це лівоцентристська "ізраїльська партія праці" соціал-демократичного штибу. Синтез лівої ідеології та сіонізму, тобто націоналізму.
Сама Голда Меїр як партійний лідер брала участь у з'їзді Соцінтерну одразу на полі Війни Судного дня. "Авода" була утворена у 1968 р., за рік після Шестиденної війни. Була правлячою партією у складі "Маараха" до 1977 р., а також очолювала урядову коаліцію у 1992-1996 рр. та у 1999-2000 рр.
Ви звернули увагу, що соціальна, людиноцентрична економіка з'явилася в Ізраїлі відразу після важкої війни з арабськими країнами і існувала доти, доки небезпека з боку сусідів не була мінімізована (мирні угоди з Єгиптом та Йорданією).
Наразі горезвісна мілітаризація Ізраїлю — це проведення поліцейських операцій щодо погано озброєних Палестини та Сектору Газа, з ризиком загинути солдату не вищому, ніж в автомобільній аварії. І така лайт-модель в Ізраїлі вже десятки років, що підтверджують дані щодо втрат армії оборони країни. Наприклад, у рамках однієї з наймасштабніших операцій "Литий свинець" проти Сектору Газа у 2008-2009 рр., Ізраїль втратив… 10 солдатів та 3 мирних мешканців.
До речі, всі масштабні війни Ізраїлю проти арабських країн були швидкоплинними: Шестиденна, Війна Судного дня (17 днів). Це до улюбленого заняття деяких наших блогерів та політиків, які ставлять Ізраїль за взірець мілітаризації для України.
Але навіть у форматі швидкоплинних воєн та довгострокової загрози в Ізраїлі зрозуміли, що єдина ідеологія виживання за таких умов — це соціальна модель.
В Україні теж має постати політична система солідаризації суспільства. Солідаризм.
Вульгарний лібералізм — це ідеологія крайнього індивідуалізму. Вона добре працює, коли кожен сам за себе і в гіршому випадку відгороджується від світу соціальної нестабільності високим парканом особистого особняка та сигналізацією дорогої охоронної фірми.
Але приходить ворог — і доводиться тікати з передмістя Києва. А на фронті особисто "вульгарного лібертаріанця" захищають зовсім чужі йому люди, яким він раніше відмовляв у солідарній допомозі, проповідуючи принцип "усі самі".
Найбільше милостині подають в епоху воєн та злиднів. Так спрацьовує підсвідоме перестрахування людини, навіть якщо вона про це і не думає: "Допоможу я, колись допоможуть і мені".
Крайні форми лібералізму вже ніде не використовуються у світі. Його лайт-форми успішні у стабільних країнах, які вирішили питання національної безпеки не на платформі солідаризму, а за рахунок платної інституції: професійна армія, військові блоки, парасолька безпеки сильного союзника, ядерна зброя.
Там, де питання безпеки може бути вирішене лише на принципі солідаризму, як в Україні, має бути створена своя "Авода".
Якщо окопний пил стає спільним, то й спільним має бути національний дохід. А в нас хочуть сформувати суспільство, де окопний пил спільний, а гроші — нарізно.
Але чому тоді "неуспішні" мають захищати "успішних" та їхніх дорослих дітей, схованих у Європі "на навчання"? Як навантаження до захисту спільної країни?
Так, років за двадцять, коли питання безпеки в Україні буде вирішене не на принципі солідаризму, наша "Авода" програє, поступившись місцем індивідуалістичним і правішим ідеологіям. Це цілком закономірний процес, приблизно те саме сталося в Ізраїлі. Але на етапі нашої Війни Судного дня, ми не маємо іншого виходу, як солідаризуватися.
А це завжди лівоцентристська ідеологія, навіть якщо в когось алергія на "соціалізм".
Я не намагаюся агітувати, я просто констатую факт реальності, що змінилася.
Якщо нинішні політики цього не помітять, вони програють, як Порошенко. Але зараз такий смисловий програш загрожує тяжкими наслідками.