Економічний націоналізм. Уроки для України від Степана Бандери, Голди Меїр та Пак Чон Хі

Ментально-ідеологічні патерни суспільства не терплять порожнечі. Але наше суспільство посилює внутрішній розрив.

Знаєте, що мене вражає? Це катастрофічна невідповідність форми та змісту. Наприклад, київська тусовка стала "любити Степана Бандеру", "чорно-червоний прапор", "символіку УПА", слогани ОУН. Але київська тусовка не любить "економічного націоналізму". У футболках із "профілем Бандери на лівій груді" київська тусовка любить "вульгарний лібералізм". Більше того, 99% із цих персонажів Степан Андрійович із задоволенням би відправив "на перековку".

І знаєте, якоюсь мірою був би правий: не можна експлуатувати чужу ідею формально, без ідеологічного насичення.

Це одна з причин поразки Порошенка: у його моделі "армії, мови, вірі" він мав стати українським Пак Чон Хі: запустити модель економічного націоналізму, захищати та вигризати економічні інтереси своєї країни. Натомість він запустив у систему влади цілий табун людей, які вважають, що потрібно зруйнувати все "неефективне всередині" та жити за рахунок "ефективного зовні", допоки кредитори оплачують банкет. Замість економічного націоналізму ми отримали: "приватизацію", МВФ, наглядові ради (з головною функцією відсікання народу від його власності за зарплату, що сплачується народом), відкриття внутрішнього ринку та багато іншого.

У чому не має помилитися нинішня влада?

Поцікавтеся у нинішніх "вульгарних лібералів", ким була Голда Меїр, прем'єр-міністр Ізраїлю та культова особистість серед євреїв.

Багато хто дасть відповідь — правим політиком і помилиться. Вона була одним із лідерів партії "Авода".

"Авода" — це лівоцентристська "ізраїльська партія праці" соціал-демократичного штибу. Синтез лівої ідеології та сіонізму, тобто націоналізму.

Сама Голда Меїр як партійний лідер брала участь у з'їзді Соцінтерну одразу на полі Війни Судного дня. "Авода" була утворена у 1968 р., за рік після Шестиденної війни. Була правлячою партією у складі "Маараха" до 1977 р., а також очолювала урядову коаліцію у 1992-1996 рр. та у 1999-2000 рр.

Ви звернули увагу, що соціальна, людиноцентрична економіка з'явилася в Ізраїлі відразу після важкої війни з арабськими країнами і існувала доти, доки небезпека з боку сусідів не була мінімізована (мирні угоди з Єгиптом та Йорданією).

Наразі горезвісна мілітаризація Ізраїлю — це проведення поліцейських операцій щодо погано озброєних Палестини та Сектору Газа, з ризиком загинути солдату не вищому, ніж в автомобільній аварії. І така лайт-модель в Ізраїлі вже десятки років, що підтверджують дані щодо втрат армії оборони країни. Наприклад, у рамках однієї з наймасштабніших операцій "Литий свинець" проти Сектору Газа у 2008-2009 рр., Ізраїль втратив… 10 солдатів та 3 мирних мешканців.

До речі, всі масштабні війни Ізраїлю проти арабських країн були швидкоплинними: Шестиденна, Війна Судного дня (17 днів). Це до улюбленого заняття деяких наших блогерів та політиків, які ставлять Ізраїль за взірець мілітаризації для України.

Але навіть у форматі швидкоплинних воєн та довгострокової загрози в Ізраїлі зрозуміли, що єдина ідеологія виживання за таких умов — це соціальна модель.

В Україні теж має постати політична система солідаризації суспільства. Солідаризм.

Вульгарний лібералізм — це ідеологія крайнього індивідуалізму. Вона добре працює, коли кожен сам за себе і в гіршому випадку відгороджується від світу соціальної нестабільності високим парканом особистого особняка та сигналізацією дорогої охоронної фірми.

Але приходить ворог — і доводиться тікати з передмістя Києва. А на фронті особисто "вульгарного лібертаріанця" захищають зовсім чужі йому люди, яким він раніше відмовляв у солідарній допомозі, проповідуючи принцип "усі самі".

Найбільше милостині подають в епоху воєн та злиднів. Так спрацьовує підсвідоме перестрахування людини, навіть якщо вона про це і не думає: "Допоможу я, колись допоможуть і мені".

Крайні форми лібералізму вже ніде не використовуються у світі. Його лайт-форми успішні у стабільних країнах, які вирішили питання національної безпеки не на платформі солідаризму, а за рахунок платної інституції: професійна армія, військові блоки, парасолька безпеки сильного союзника, ядерна зброя.

Там, де питання безпеки може бути вирішене лише на принципі солідаризму, як в Україні, має бути створена своя "Авода".

Якщо окопний пил стає спільним, то й спільним має бути національний дохід. А в нас хочуть сформувати суспільство, де окопний пил спільний, а гроші — нарізно.

Але чому тоді "неуспішні" мають захищати "успішних" та їхніх дорослих дітей, схованих у Європі "на навчання"? Як навантаження до захисту спільної країни?

Так, років за двадцять, коли питання безпеки в Україні буде вирішене не на принципі солідаризму, наша "Авода" програє, поступившись місцем індивідуалістичним і правішим ідеологіям. Це цілком закономірний процес, приблизно те саме сталося в Ізраїлі. Але на етапі нашої Війни Судного дня, ми не маємо іншого виходу, як солідаризуватися.

А це завжди лівоцентристська ідеологія, навіть якщо в когось алергія на "соціалізм".

Я не намагаюся агітувати, я просто констатую факт реальності, що змінилася.

Якщо нинішні політики цього не помітять, вони програють, як Порошенко. Але зараз такий смисловий програш загрожує тяжкими наслідками.

Текст опубліковано за згодою автора: оригінал