Конфедерація або продовження торгу. Про що підписали угоду Мінськ і Москва

Програма економічної інтеграції Росії та Білорусі - той самий документ, на підписання якого з осені минулого року наполягала Москва, розрахована на півтора року і передбачає часткове об'єднання двох економічних систем з січня 2021 р. З моменту його підписання пройшло вже більше 10 днів, проте досі документ під громіздкою назвою "Програма дій Білорусі і Росії щодо реалізації положень договору про створення Союзної держави" так і не була публічно розкрита, як обіцяв білоруський прем'єр Сергій Румас. Однак з його змістом змогли ознайомитися російські ЗМІ - і вони намалювали свою власну картинку того, що відбувається.

Часткове злиття економік

Нагадаємо, мова йде про програму економічної інтеграції Росії та Білорусі, парафований сторонами на початку вересня, але публічно не раскрывавшейся. Вона розрахована на півтора року і передбачає часткове об'єднання двох економічних систем з січня 2021 р. Мова йде як мінімум про єдиному Податковому кодексі, зовнішньоторговельний режим та Цивільному кодексі, уніфікованому обліку власності та подібних соцгарантії, майже об'єднаному банківському нагляді, але з двома центробанками, єдиного регулятора ринків нафти, газу та електроенергії і гармонізованому держрегулювання галузей.

Така ступінь інтеграції - вище, ніж сьогодні є в ЄС, по суті, на рівні економік з 2022-го буде діяти конфедеративна держава. Правда, на практиці складно уявити собі рівноправний (це особлива вимога Мінська) союз двох країн, коли економіка однієї (РФ) в 29 разів більше, ніж у іншої.

По суті, ми бачимо реанімацію плану створення Союзної Держави (СГ) Росії і Білорусі (ідея 1996 р., договір 1999-го). Тільки без явно виражених політичних моментів - на зовнішні атрибути білоруської державності Москва поки не зазіхає. Зате російська економіка поглине білоруську вже до 2022-го, що допоможе сформувати конфедеративна держава. З'явиться загальна митна і енергополітика, єдиний податковий кодекс, цивільний кодекс, а також російські і білоруські підприємства отримають єдиний доступ до держзакупівель.

Останній момент, до речі, особливо примітний: досі білоруси начисто блокували (неофіційно, на рівні чиновників) доступ російських виробників до білоруським держзамовленням. Зате самі охоче брали участь в російських тендерах. Ось тільки допускали їх туди все менш охоче - наприклад, в 2015-му-за військово-технічного співробітництва Мінська з Києвом білоруські підприємства відрізали від російського оборонного замовлення.

За великим рахунком те, що написано в рамковій угоді, не має особливого значення. Такі документи Мінськ і Москва підписували пачками, але не виконували. Тепер основна лобістська робота розгорнеться навколо "дорожніх карт" - покрокового плану поглиблення союзу.

Бути чи здаватися?

Гучне розкриття положень Програми економічної інтеграції - про те, як Білорусь з Росією ось-ось зіллється в конфедерацію, - найкращий приклад того, як ЗМІ тасують реальність. Російські журналісти спершу пишуть про радикальне документі, інтеграції тісніше, ніж у ЄС, а потім сам же зізнаються, що більшість формулювань у документі - вельми туманні.

Наприклад, домовленість про єдиному податковому кодексі до 2021 р. При цьому кожна країна зберігає свій бюджет і свої податкові служби. Тобто мова йде просто про переписування національних законів під одну модель. На практиці, швидше за все, справа знову закінчиться єдиними підходами до оподаткування або якийсь такий абстракцією.

Далі, йдеться про єдиної митної політики. Але неясно, чим вона буде відрізнятися від того, що є сьогодні в Митному союзі. Незрозуміло, хто буде керувати єдиним регулятором газу, нафти, нафтопродуктів та електроенергії. Якщо Білорусь і Росія на рівних, це не прийме Москва. Якщо пропорційно вазі країн, цього не прийме Мінськ.

Все інше - це прості переговори столиць, тобто те ж саме, що й сьогодні.

В інших сферах - макроекономічній політиці, банківський нагляд, валютний контроль, господарському законодавстві, промислової політики, економічних санкціях проти третіх країн - сторони лише домовилися про єдині принципи роботи. "Це не об'єднання, не інтеграція, а просте бла-бла, яким вони займаються вже 20 років", - говорить білоруський політолог Артем Шрайбман.

Дійсно, якщо подивитися спокійним поглядом, то все описане в документі - не інтеграція. Там немає ніякого політичного контролю, це лише набір технічних заходів, опублікованих для збереження обличчя, щоб створювалася видимість "продовження інтеграції братніх країн". Більш того, це тупиковий варіант.

Адже Білорусі за ті публічні інтеграційні заходи не належить ніяких компенсацій, і нафтовий і газовий маневри триватимуть до 2020-м. Швидше за все, як і поступове закриття російського ринку для білоруських виробників. А це буде означати обвал білоруської економіки, розпад відносин і саботаж виконання навіть цих публічних кроків.

Можливо, що підписаний прем'єрами двох країн документ - це лише прелюдія перед домовленостями, які мають підписати у листопаді в Омську Лукашенко і Путін. Там більша частина поки секретна, і політичні положення можуть опинитися саме в ній.

Між тим Лукашенко 6 вересня в "Брестської мови" після приїзду до Мінська Джона Болтона явно дав зрозуміти, що не підпише пакт з Путіним. Відповідно, цілком можливо, що Росія не підтримає Лукашенка на виборах літа 2020-го.

Так, для російської публіки Програма економічної інтеграції виглядає як перемога РФ і початок повільного відступу Лукашенко, особливо у зв'язку з тим, що за ці поступки Білорусі не обіцяно нічого - ні нових кредитів, ні скасування "нафтового маневру". А це означає, що всі економічні інструменти тиску залишилися, і Росія буде вимагати поглиблення інтеграції.

Але. Плани "поглибленої інтеграції" підтвердили в черговий раз головний принцип цієї самої інтеграції, якого всі 25 років дотримується білоруська сторона: принципу швидкої оборотності. За багато років було створено чимало наднаціональних структур і по лінії СГ, і по лінії ЄАЕС, і по лінії ОДКБ. Але жодна не має якоїсь реальної влади в Білорусі, і тільки дає Лукашенко підстави звертатися до Росії за підтримкою.

Наприклад, спільна регіональна військова угруповання. Це угода, яка в годину великої війни дасть доступ арміям двох країн до інфраструктурі один одного, а в мирний час ця інфраструктура використовується для узгоджених навчань. При цьому російськими військами командують російські командири, а білоруськими - білоруські. Немає і не може бути ніякого єдиного штабу, де російський командир отримав би в підпорядкування білоруське підрозділ. У разі конфлікту РБ і РФ це угода перестане існувати за одну секунду, а в спокійний час їм можна користуватися щоб просити поставки озброєнь за пільговими цінами.

Інший приклад - єдиний Податковий кодекс, про яку зараз всі говорять. Податкове навантаження в двох країнах приблизно однакова, підходи до адміністрування схожі, тому просто зміна принципів справляння податків не змінить для Білорусі нічого. Зате це можна продати як величезний крок вперед на шляху інтеграції.

Гроші, як і раніше будуть збиратися в білоруський бюджет з білорусів, в російський - з росіян. Не буде ніякого загального бюджету або загального Мінфіну. Але рахунок за таку "інтеграцію" білоруська сторона виставить. І, зрозуміло, в будь-який момент можна переписати кодекс як завгодно знову.

По факту можна говорити що ніяких суттєвих домовленостей про вирішення ключових питань (газ, нафта) немає, апарат урядів обох країн красиво вирішив поставлену задачу і підготував документи, продемонструвавши формальний прогрес з гучними на слух кроками. Але навіть ці документи навряд чи будуть підписані, якщо ключові питання дешевої нафти і газу не будуть вирішені.

А Лукашенко вже заявив: Мінськ і Москва найближчим часом повернуться до питання компенсації витрат білоруській стороні у зв'язку з реалізацією в РФ нафтового податкового маневру. Та й щодо цін на газ треба домовитися. Інакше - інтеграція так на папері і залишиться.

Втім, вона, швидше за все, і так там залишиться.