Димне спадщину
Україні у спадок від Радянського Союзу потужну промисловість. Хімія, енергетика, видобуток корисних копалин, машинобудування - це далеко не повний перелік галузей, які за обсягом випущеної продукції могли б зрівнятися з ВВП невеликої країни. Україна отримала також і другий в СНД по потужності металургійний комплекс. Однак металургійне виробництво завжди було одним з найбрудніших з точки зору екології: всі виробничі цикли - від видобутку залізної руди до виробництва прокату - супроводжуються великими обсягами викидів. У радянський час перед металургами ставилося одне завдання - видати в мінімальні терміни мільйони тонн чавуну, сталі і прокату, причому не важливо, якою ціною. А питання екології та безпеки виробництва в списках пріоритетів стабільно займали останні рядки. Тому димлять труби і задушливий смог спочатку були невід'ємною частиною радянських промислових міст, а потім - однією з візитних карток індустріальних центрів України. Разом з промисловим потенціалом українська економіка отримала і великі екологічні проблеми.
Зараз трендом серед екологів та громадських діячів стає критика металургів за неблагополучну екологічну ситуацію в їхніх містах. Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь - всі вони могли б бути набагато чистіше, якби не металурги. Але це справедливо лише частково, адже разом із заводами, побудованими ще в часи СРСР, а часом і при царській Росії, нам дісталися і екологічні проблеми, які накопичувалися десятиріччями і ніяк не наважувалися. Вирішити їх відразу просто неможливо: потрібні великі гроші і величезні ресурси. Звичайно, сучасне металургійне виробництво, побудоване з нуля, більш чисте. Але за час незалежності в Україні був побудований тільки один металургійний завод, та й той - електрометалургійний ("Інтерпайп-Сталь"). А на подібному виробництві в силу технологічних особливостей викиди на кілька порядків нижче, ніж у традиційній металургії.
Здавалося б, найпростішим способом скорочення викидів та оздоровлення екології могло б стати закриття всіх застарілих металургійних виробництв. Проте металургія забезпечує роботою майже 300 тис. осіб, а це означає, що з урахуванням їх сімей галузь годує майже мільйон українців. Металургія дає бюджету до чверті податкових надходжень. А нещодавно прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що гірничо-металургійний комплекс України забезпечує 30% ВВП країни. Тому закривати ці заводи для країни не вихід. Вихід - вкладати кошти в модернізацію, в тому числі екологічну, ставати більш сучасними і конкурентоспроможними на світовому ринку.
Так і відбувається: за останні роки у вирішення екологічних проблем найбільших промислових міст були вкладені мільярди гривень. В одному тільки Маріуполі, де розташовані меткомбінати їм. Ілліча (ММК ім. Ілліча) і "Азовсталь" холдингу "Метінвест", за останні чотири роки в охорону навколишнього середовища було вкладено близько 1,6 млрд грн. В результаті скоротити викиди в атмосферу вдалося майже на чверть.
За останні 10 років найбільші і довгострокові проекти були реалізовані в аглодоменному переділі металургійних підприємств. Наприклад, у 2016 р. меткомбінат "Запоріжсталь" завершив реконструкцію газоочисних установок агломераційних машин №2-6, в результаті чого викиди стали відповідати необхідним нормативам. Реконструкцію агломераційного виробництва проводить і меткомбінат ім. Ілліча. В рамках цього проекту, бюджет якого складає $220 млн, протягом 2015-2016 рр. меткомбінат встановив нові системи газоочищення на п'ять з 12 агломашин, що дозволило скоротити викиди і значно знизити техногенне навантаження на навколишнє середовище. Проект планується завершити до 2020 р., і після його реалізації жителі прифронтового Маріуполя в буквальному сенсі зможуть зітхнути вільно - викиди пилу зменшаться на 90%, а сполук сірки на 46%. Але на цьому активність маріупольських комбінатів не закінчується: протягом найближчих п'яти років в екологічні проекти планується інвестувати ще $318 млн, або майже 8 млрд грн.
Найбільший український меткомбінат "Арселорміттал Кривий Ріг" (АМКР) також не залишається осторонь: за останні 11 років він вже направив на природоохоронні заходи 4,7 млрд грн. За ці роки збудовано та реконструйовано 110 установок очищення газу, виведені з експлуатації застарілі технологічні агрегати, що дозволило скоротити викиди на 31%. Тільки за минулий рік витрати АМКР на виконання природоохоронних заходів склали майже 500 млн грн. Вони пішли у тому числі на реконструкцію та будівництво 35 сучасних ефективних установок очистки газу в агломераційному цеху №2, доменному цеху №2, конвертерному цеху, вогнестійке-вапняному цеху, на рудозбагачувальної фабрики №2 і дробильній фабриці.
До 2020 р. АМКР має намір реконструювати і побудувати понад 100 установок очищення газу, які дозволять суттєво зменшити вплив на навколишнє середовище і виконати зобов'язання перед державою - знизити викиди забруднюючих речовин на 25% порівняно з 2010 р.
У 2016 р. компанія "ЄВРАЗ ДМЗ" ввела в експлуатацію систему пилоподавлення на доменній печі №3. Як результат, викиди знизилися на 70%, що еквівалентно 483 т пилу в рік. Інвестиції в реалізацію проекту склали 2,3 млн. грн., але підприємство планує оснастити аналогічної установкою ще одну доменну піч.
Однак екологічні проекти на меткомбінатах не обмежуються модернізацією агломераційного та доменного виробництва. На "Запоріжсталі" була вирішена проблема скидання стоків з цеху холодної прокатки в Дніпро. Якщо раніше після використання сірчана кислота нейтрализовывалась, а стоки скидалися в річку, то після проведеної модернізації кислота використовується багаторазово, викиди парів скоротилися на 83%, а скидання стоків у Дніпро повністю припинені.
Проблема стоків у Дніпро була вирішена і на "ЄВРАЗ ДМЗ", який впровадив програму водозбереження. Це дозволило не тільки знизити споживання води з Дніпра практично на третину, але і направити всі 100% стоків підприємства на очищення, а після цього - знову на виробничі потреби.
Належить корпорації ІСД Алчевський коксохімічний завод в 1998-2002 рр. запровадив проект реконструкції цеху сіркоочищення, в результаті якої очищення газу від сірководню забезпечувалася до рівня європейських норм, і це сприятливо позначилося на екології регіону. Ще одне підприємство ІСД - Алчевський меткомбінат - в 2013 р. запустив газогенерирующую електростанцію комбінованого циклу, яка утилізувала майже весь об'єм газів комбінату, а викиди двоокису вуглецю скоротилися більш ніж на 2,6 млн т. На жаль, зараз робота обох підприємств зупинена через блокаду торгівлі з непідконтрольними територіями (обидва залишилися на них) і брак сировини.
Проекти з модернізації виробництва і поліпшення екології не зупиняються навіть на тих підприємствах, які знаходяться на підконтрольній території Україні безпосередньо поблизу районів бойових дій. Наприклад, за час проведення АТО на Авдіївському коксохімічному заводі на екологічні програми було витрачено понад 117 млн грн.
Варто відзначити, що кон'юнктура на світовому ринку металу зараз не найсприятливіша, а для українських металургів ситуація ускладнюється ще й логістичними проблемами з-за блокади і бойових дій на сході країни. Однак навіть у такий непростий час заходу щодо охорони навколишнього середовища вони намагаються не скорочувати. Як не можна до речі прийшлася б тут допомога держави, яка могла б піти назустріч хоча б у питаннях оподаткування.
Металурги вже виступали з пропозицією, щоб гроші, які стягуються з них в якості екологічного податку, направлялися не тільки бюджет, але і на фінансування природоохоронних програм самих підприємств.
Наприклад, тільки за 2016 р. і першу половину цього року "Арселорміттал Кривий Ріг" сплатив понад 300 млн грн екологічного податку, що "Метінвест" - понад 700 млн грн. Можливо, бізнес, вже довів свою ефективність у використанні коштів на проекти зі зниження викидів, міг би зробити для екологічного благополуччя країни набагато більше, якби отримав можливість самостійно вирішувати, які проекти вимагають першочергової уваги.
Крім того, у держави є безліч інших способів допомогти металургам, просто врегулювавши "довгограючі" проблеми. Наприклад, давно назріло питання про Нацкомісії з регулювання тарифів на транспорті, створення якої допомогло б нарешті встановити прозорі та справедливі тарифи на залізничні перевезення. Крім того, для металургів, які забезпечують левову частку заробітку державній "Укрзалізниці", остання могла б встановити знижки за масовість вантажів. Також у веденні держави знаходиться і зниження портових зборів для металургів, які є основними клієнтами вантажних портів. Знизивши тарифи, держава гарантовано отримало б більший обсяг перевезень і великі доходи в казну. В результаті всі ці кроки назустріч найбільшої промислової галузі для держави окупилися б щонайменше вдвічі - за рахунок збільшення суми податкових надходжень і самих зборів.
