Справа техніки. Коли в Приватбанк зайде менеджмент, лояльний до Коломойського
Проаналізуємо потенційно можливі варіанти "політичного" виходу з даної проблеми в контексті формування нової владної вертикалі.
Золота страда
Колишній співвласник Приватбанку Ігор Коломойський повернувся. Період міжвладдя, коли йдуть старі команди, а нові ще ніяк не вгніздились, максимально підходить для вирішення питань, які в інші періоди або не вирішуються зовсім, або вирішуються дуже дорого. Саме тому у справі Приватбанку в квітні стався справжній прорив монолітного досі судового фронту, коли колишні акціонери отримали відразу три ключові рішення щодо своїх позовів з державою: визнання націоналізації незаконною, скасування списку пов'язаних з банком осіб та анулювання особистих поручительств його колишніх власників за кредитами рефінансування, які банк отримував в НБУ. Але такий стан справ не дуже радує західних партнерів України. Адже держава взяла зобов'язання перед МВФ вирішити проблему стійкості та ліквідності Приватбанку, а також погодився на реструктуризацію кредитного портфеля, заміну застав на більш ліквідні, повернення коштів, виведених з банку до моменту націоналізації. Навіть тема рефінансування і особистих поручительств колишніх власників було порушено в меморандумі.
Занепокоєння фонду можна зрозуміти: якщо фінансова криза в Україні у 2008 р. амортизували банки з іноземним капіталом, а в 2014-2015 рр. - з українським, то майбутня криза доведеться взяти на себе кільком державним банківським установам, на які зараз припадає приблизно 60% вкладів населення, або близько 270 млрд грн в еквіваленті, причому 180 млрд - частка Приватбанку. Тому поки що немає реальних рішень у відповідь на численні інтерв'ю Коломойського, в яких він заявляє про бажання повернути банк та/або отримати компенсацію.
Куб Шредінгера
У стилі уявного експерименту з квантової фізики "куб Шредінгера", замість кота в Приватбанк був поміщений кредитний портфель юридичних осіб, і тепер ніхто точно не може сказати - "живий" цей портфель або "непрацюючий". У двох словах опишу цю трансформацію. На кінець 2015-го кредитний портфель юросіб в цьому банку становив 157 млрд грн, а вже через лічені тижні після націоналізації, на кінець 2016-го, зменшився до 35 млрд грн, тобто на 122 млрд грн. Щоб баланс не розірвало від подібних маніпуляцій, кредити, визнані недійсними і винесені на внебаланс, були компенсовані резервами під проблемний кредитний портфель. Сума резервів за розділом "кредити юридичних осіб" зросла з 12 млрд до 148 млрд грн. Щоб не допустити декапіталізацію банку і порушення його ключових регулятивних нормативів, що держава влила у капітал банку 155 млрд грн. Цими засобами і був стабілізований зменшений за рахунок переоцінки кредитних ризиків капітал банку.
Таким чином, вже в перший рік після націоналізації склалася ситуація, коли багато кредити, видані банком на користь юридичних осіб, афілійованих з колишніми акціонерами, отримали нульову оцінку, тобто їх вартість стала дорівнювати нулю. Зараз банк має майже чистий баланс, в якому залишилися лише працюють кредити. Це не означає, що в Приватбанку забули про проблемні кредити. Вони обліковуються на позабалансі, і чисто теоретично за ним повинні бути активовані виконавчі процедури: звернення стягнення на заставне майно у вигляді акцій, майнових комплексів іншої нерухомості; подача позовів у суди, арешт активів боржників, передача провадження по стягненню у виконавчу службу у разі якщо суми коштів, отриманою від реалізації застави, не вистачило, і так далі.
Всі ці досить складні в адмініструванні і затратні за часом процедури можуть бути успішно реалізовані лише в разі зацікавленості керівництва банку якнайшвидшого стягнення коштів. Приблизно 60 млрд грн кредитної заборгованості, як можна судити з двох інтерв'ю Коломойського і куратора банківської системи в команді Зеленського Вікторії Страхової, припадає на компанії, які прямо або побічно пов'язані з колишніми власниками банку.
Досі керівництво банку на чолі з чеським банкіром Петером Крумханзлом виявляло вкрай слабку ініціативність у справі повернення заборгованості за кредитами. Банк видає нові кредити населенню, використовує старий софт, обіцяючи повністю перейти на новий, ні добре ні погано веде судові тяжби як в українських судах, так і в міжнародних. Втім, судові тяжби в Лондоні проти колишніх власників державою були провалені. Сам Крумханзл вважався хорошим фахівцем у сфері інтерім-менеджменту, тобто в рішеннях проблем в бізнесі з допомогою залучення кризових управляючих, які називаються інтерім-прогрессоры. Приходячи в компанію, вони працюють на досягнення прогресивних структурних змін. Головна їх мета - запуск в компанії внутрішнього потенціалу розвитку, тобто активація того "движка", який з певних причин заглох і не працює. Для цього прогрессорам доводиться попрацювати над цілями і завданнями, стратегією та ринковою нішею, внутрішньою структурою, оптимізацією витрат, пошуком нових сегментів ринку. Фінішна риса їх роботи - передача власнику збитковою раніше компанії під ключ, коли до виконання завдань може приступити звичайний менеджмент, який почне рух по накатаній доріжці, використовуючи повністю оптимізовану бізнес-оболонку, придатну для начинки всілякими додатковими опціями. Наскільки Приватбанк став таким готовим до прогресу фінансовою установою, говорити складно. Поки це все ще валізу без ручки для держави.
Але навіть якщо нейтральний керівник банку, далекий від колишніх власників, з почуття власного самозбереження може послабити силу тиску на них, то можна тільки уявити, які приховані бонуси принесе в майбутньому інший, потенційно лояльний менеджмент.
За заповітами Укрнафти
Саме зараз можуть розглядатися сценарії такого повзучого контролю над банком, тим більше що досвід управління державної частково "Укрнафтою" за допомогою лояльного менеджменту у колишніх власників Приватбанку вже є. Причому багаторічний досвід, коли, формально маючи контрольний пакет акцій, держава змушена була перебувати в цій компанії в ролі стороннього спостерігача. Лише в 2015-му нарешті вдалося внести правки в закон України "Про акціонерні товариства", і поріг для визначення кворуму на зборах акціонерів був знижений з 60 до 50%, в результаті чого група "Приват", яка володіє 42% акцій "Укрнафти", втратила здатність блокувати проведення загальних зборів акціонерів, спостережну раду отримав право простою більшістю приймати управлінські рішення, у тому числі відсторонювати керівництво компанії. Таким чином, у держави з'явився інструмент впливу і потрібна лише політична воля для його застосування.
Схожі зміни відбулися в контексті корпоративного управління в банках: в 2014-му були внесені зміни в Закон України "Про банки і банківську діяльність", які набрали чинності в 2015-м. зокрема, були істотно посилені повноваження наглядових рад банків та їх роль у системі корпоративного управління. Якщо раніше наглядові ради представляли собою консиліум "смотрящих", призначених власниками для нагляду за менеджментом, то відтепер в їх складі з'явилися так звані незалежні члени, або директори, в кількості не менше чверті від загального складу.
Швидше за все, найближчим часом нас чекає битва за наглядові ради держбанків, зокрема Приватбанку.
У травні Кабмін зіграв на випередження, призначивши кандидатури членів наглядових рад держбанків, які приступлять до роботи 14 червня. Зокрема, до складу наглядової ради Приватбанку увійшли незалежні учасники Енгін Акчакоча, Андреа Монета, Стівен Силиг, Шерон Позови і представники держави Артем Шевальов (Кабмін) і Сергій Олексієнко (Верховна Рада). Акчакоча є адептом міжнародних фінансових організацій, так як 15 років пропрацював у проектах МВФ, СБ та ЄБРР. Силиг - вільний стрілець з "кризових ситуацій", особливо в Монголії та в Африці. Монета і Позови також з когорти міжнародного консалтингу. Що стосується представників держави, то Олексієнко і Шевальов - типові інвестбанкіри, правда, останній має досвід роботи на перетині приватного і державного банківського сектора.
Отже, для чергового переформатування наглядових рад (а без їх благословення неможливо поставити на чолі банку лояльний менеджмент), потрібно отримати суттєвий рівень представництва у новому Кабміні, і роль міністра фінансів тут стає ключовою. Ймовірно, цей варіант стане базовим після завершення парламентських виборів, формування коаліції і призначення нового уряду.
Звичайно, навіть потенційно лояльний менеджмент, що колишні власники, можливо, захочуть завести в банк за допомогою політичних інвестицій (тобто навіть без відновлення прямого контролю над ним), не стане відкрито проводити операції, що порушують досягнутий баланс інтересів. Але їм нічого не треба робити.
Основна трансформація кредитного портфеля банку сталася після націоналізації в 2017 р., тобто для завершення строків позовної давності за деякими кредитами потрібно просто потягнути час до 2020-го.
А за тим спорах, де вже ведеться позовна робота, - достатньо просто не дуже ревно виконувати свої обов'язки. А далі справа юридичної техніки. Загалом, стежимо за трансформаціями в наглядовій раді Приватбанку.
