Капкан бідності. Коли Україна потрапить в "золотий мільярд" (ІНФОГРАФІКА)

Серед найбільш популярних останнім часом варіантів моделювання майбутнього країни виділяються численні розрахунки, коли ж ми нарешті зможемо наздогнати (а ще краще - перевершити себе самих зразка складання 2013 р. Адже саме в той період був зафіксований історичний рекорд національного ВВП в доларовому еквіваленті майже $180 млрд або $4 тис. у розрахунку на душу населення.

Спробуємо оцінити шанси України вирватися з пастки бідності в найближчій перспективі. Благо в останньому варіанті бюджетної резолюції, оприлюдненій для публіки, є вже і урядові прогнози, що стосуються долі гривні. У контексті зазначеної вище завдання (позбавлення від бідності) нам необхідно оцінити, як зміниться розмір ВВП країни (номінальне значення і в перерахунку на душу населення) в найближчі три роки, виходячи з таких показників бюджетної резолюції, як значення номінального валового продукту в національній валюті і прогнозованого курсу гривні до долара США.

Три речі

Мінфін розробив три сценарії. В першому і в другому варіантах планується активне впровадження економічних і соціальних реформ", а на виході зі стапелів нас чекає "становлення інноваційно-інвестиційної моделі". Різниця між першим і другим сценарієм полягає лише в термінах адаптації бізнесу. У випадку більш швидкої модернізації економіка додатково прискориться приблизно на 1% в 2020 р. порівняно з базовим сценарієм (зростання на 4%).

Третій сценарій, песимістичний, передбачає погіршення зовнішньої кон'юнктури на товари українського експорту, в першу чергу сировину, внаслідок чого зростання ВВП буде перебувати на мінімальних обертах в межах 1-1,7%, а по суті, на межі статистичної похибки. Ми використовуємо базовий сценарій Мінфіну, позначений як "Сценарій №1". Аналіз даної моделі розвитку розіб'ємо на три підрозділи:

а) виходячи з прогнозного курсу Мінфіну;

б) виходячи з курсової динаміки останніх років: як показали результати 2016 р., гривня в умовах збалансованої фінансової системи девальвує приблизно на рівень офіційної інфляції, якщо, звичайно, не втрутяться додаткові зовнішні чинники. Таким чином, мінфінівський показник курсу на 2017 р. можна сміливо збільшувати на індекс споживчої інфляції, в результаті чого ми отримаємо альтернативний минфиновскому курсової ряд на 2018-2020 рр ..

в) виходячи з негативного сценарію, який передбачає посилення негативного впливу на курс дефіциту платіжного балансу, включаючи сальдо рахунку поточних операцій, особливо напередодні виплат зовнішнім кредиторам починаючи з 2019 р. (до $15 млрд). В даному випадку ми отримуємо вже максимально негативний курсової сценарій, який, природно, Мінфіном не розраховувався.

Розрахунок ВВП у доларовому еквіваленті продемонструє нам реальне зростання української економіки в глобальному рейтингу країн, виходячи з універсальних критеріїв оцінки.

Адже сам по собі зростання в національній валюті ще нічого не означає - необхідно зростати в ключової резервної валюті - доларі США.

Інакше весь наш приріст ВВП і рівня доходів населення, в першу чергу у вигляді заробітної плати, буде з'їдатися девальвацією гривні. В такому випадку ми будемо поступово втрачати світові позиції в плані ефективності людського капіталу та продуктивності національного реального сектора економіки. І всі потуги наших реформ будуть дивно схожі на водопій ополовиненной коні Мюнхгаузена.

Як бачимо на графіку, в разі реалізації базового сценарію Мінфіну і відносної курсової стабільності в найближчі три роки номінальний ВВП України виросте приблизно на $26 млрд. Ось тільки щодо такого поняття, як "курсова стабільність" є деякі зауваження. По-перше, фактор негативного сальдо торгового балансу. Мінфін прогнозує його збільшення до -$8 млрд у 2018-2020 рр ..

Додамо сюди необхідність здійснення виплат за зовнішніми боргами в розмірі $15 млрд, низькі темпи залучення прямих іноземних інвестицій, недоступність для нас зовнішніх ринків запозичення, і отримаємо щорічний дефіцит платіжного балансу у розмірі $3-5 млрд, і то за умови кредитування з боку МВФ та інших міжнародних фінансових організацій та країн-донорів. В такому випадку в якості підрозділів базового сценарію вимальовуються два варіанти розвитку подій, не враховані Мінфіном. Назвемо їх "очікуваний" і "негативний". У разі, якщо гривня буде девальвувати на індекс споживчої інфляції і сама інфляція дійсно скоротиться до задекларованих 5-7%, ВВП збільшитися лише до $120 млрд. Це "очікуваний" сценарій.

У разі ж негативного курсового сценарію, який максимально посилиться в 2019-2020 рр. (саме на ці роки припадає основний ризик технічного дефолту), ВВП України в доларовому еквіваленті не тільки не зросте, але і перейде у фазу зниження, по суті, не змінившись у порівнянні з нинішнім періодом (еквівалент $95 млрд).

В такому разі національна економіка не зможе забезпечити конкурентоспроможний рівень оплати праці і міграція кваліфікованої робочої сили тільки посилиться, чому буде сприяти зняття бар'єрів між Україною і країнами ЄС. Варто зауважити, що, враховуючи адміністративні, кліматичні і інші особливості, вартість створення одного робочого місця у нас, навіть на низькокваліфіковані вакансії, значно вище, ніж, наприклад, в країнах Азії та Африки. За рівнем внутрішніх цін і розміру комунальних платежів, Україна вже наближається до показників розвинених країн, в той же час рівень середньої зарплати перебуває на позначці країни третього світу.

Як бачимо, навіть у разі оптимістичного курсового прогнозу Мінфіну середня зарплата в Україні у 2020 р. складе близько $340, що значно нижче ніж у основних країн-конкурентів на ринку центральної Європи, а також поступається середньому рівню трудових доходів у тій же РФ. У разі негативного сценарію, ми і зовсім завмираємо в сьогоднішній "позі лотоса" і продовжуємо замість нарощування продуктивності праці звично медитувати. Аналогічна картина виникає при аналізі рівня ВВП в розрахунку на душу населення.

У випадку "феєричного оптимізму" Україна зуміє прорватися в групу країн-"трехтисячніков", тобто тих економік, де ВВП на душу населення становить понад $3 тис.

Якщо ж реалізується сценарій "оптимістичної трагедії", то даний показник у 2020 р. повернеться на рівень 2017-го і становитиме трохи більше $2 тис. З такими показниками конкурентну боротьбу на світовому ринку розподілу праці не виграти і гідне місце в "харчового ланцюга" не отримати...

Для порівняльного аналізу спробуємо зіставити наші показники з даними рейтингової таблиці Світового банку (The World Bank), в якій "представлений перелік країн та територій з оцінкою розміру їх доходу на душу населення по номінальному (абсолютного) значенню, вираженому в доларах США в поточних цінах (без поправки на інфляцію). Дані подано станом на 2014 р. (опубліковані в березні 2015 р., уточнені в грудні 2015-го)".

Для початку візьмемо показники країн - основних регіональних конкурентів, з якими нам доведеться виграти конкурентну боротьбу за іноземні інвестиції та якісну робочу силу.

Як бачимо, поки ми програємо навіть країнам пострадянського простору (РФ, Білорусь, Грузія) і, можливо, поступимося "фінальний матч з Молдовою за звання "найбіднішою" країни Європи. Що вже говорити від таких "стайерах", як Польща, Словаччина і Чехія, які пристойно виглядають навіть на рівні найбільш великих країн ЄС, не кажучи вже про сході континенту. При оцінці показника ВВП на душу населення необхідно враховувати і динамічне скорочення людського капіталу в Україні під впливом таких факторів: демографічні (старіння населення, висока смертність і низька народжуваність); втрата територій (Крим, частину Донбасу); трудова міграція.

Для мінімізації відтоку трудових ресурсів за кордон Україна просто зобов'язана створити умови для швидкого зростання та збільшення ВВП на душу населення до $4 тис. вже у 2020 р. Для цього концепція економічного росту повинна бути повністю переглянута. Для початку держава повинна перестати пригнічувати економічну активність громадян. Ключове завдання на найближчі 3-5 років: створення кластерних точок зростання і залучення до них зовнішніх і внутрішніх інвестицій, для чого необхідно створити не тільки доступний інструментарій, але і забезпечити динамічне зростання, щоб інвестування приносило достатній рівень доходу. І лише через 5-10 років кластерного росту в режимі найбільшого сприяння з боку держави можна буде подумати про об'єднання ефективних економічних кластерів в цілісний реальний сектор економіки, який запрацює на "одній хвилі". Щось подібне вже проходив, наприклад, Китай у період бурхливого розвитку 80-90-х років. Китайська влада відмовилася від стримування нерівності у розвитку регіонів і дали можливість приморським містам швидко рости.

Так, в Китаї зросла нерівність, але з'явилися потужні, швидкорослі економічні кластери, тісно пов'язані із зовнішніми ринками, які потягнули країну в майбутнє

Якщо ми не вирвемося з зони третього світу і не збільшимо ВВП до $10 тис. на душу населення в історичній перспективі (15-20 років), то ризикуємо назавжди залишитися у вказаній на графіку групі країн з ВВП в межах $2-5 тис. на одного жителя.

Не варто забувати, що конкуренція в групі країн-сусідів набуває з кожним роком все більш запеклий характер. Кожен бореться, як може за своє місце в "золотий мільярд" людства. Небажання боротися за місце під сонцем колективно, в масштабах усієї країни зіграло з українцями злий жарт: адже для того, щоб забезпечити себе та свої сім'ї, багатьом з них тепер доводиться боротися в чужих країнах і поодинці. Щоб домогтися успіху вдома, нам пора від уміння реалізовувати індивідуальні стратегії успіху перейти до навичкам акумулювати спільні зусилля для досягнення стратегічних цілей.