Ілларіонов: Кризи в Україні можна було б уникнути, якби не дії Гонтарєвої

20 квітня у Вашингтоні під егідою американського неоконсервативного аналітичного центру Foreign Policy Initiative (FPI, "Зовнішньополітична ініціатива")пройшов круглий стіл на тему "Реальні економічні реформи України?".

В анотації до проекту йдеться, що "українську програму реформ високо оцінили Сполучені Штати і МВФ, але три з гаком роки після революції темп економічного відновлення України залишається повільним, лише деякі випадки корупції переслідуються в судовому порядку, а економіка залишається відкритою для серйозного впливу і маніпуляцій з боку Росії. Більшість українських домогосподарств пережили зниження рівня життя, а економіка і уряд залишаються в основному в руках все того ж олігархічного класу, що і до революції".

На обговорення виносилися такі питання: що робити міжнародним партнерам України з її темпом реформування? Які зусилля в цій сфері допоможуть залучити іноземні прямі інвестиції - з інших, ніж Росія, джерел - які необхідні Україні, щоб підживлювати економічне відновлення? Яку роль відіграло громадянське суспільство в українських реформах і яку роль повинна зіграти в подальшому?

Одним з учасників заходу був Андрій Ілларіонов, російський економіст і політолог, колишній радник Володимира Путіна, який пішов в опозицію, і співробітник вашингтонського Інституту Катона.

У розпорядженні "ДС" опинився текст його доповіді, який ми тут і приводимо

1. Криза "двох інтервенцій"

В останні чотири роки Україна пережила найбільш глибокий і найбільш тривалий економічний і соціальний кризу в своїй історії (якщо не вважати криза переходу від планової економіки до ринкової, що припав на 1989-1999 рр.).Незвичайність останньої кризи (як його тривалістю, так і по глибині) породжує закономірне запитання: чому він виявився саме таким?

Традиційна відповідь на це питання включає в себе згадка наступних факторів:
- наслідки російського економічного ембарго проти України (з 27 липня 2013 р.);
- пряма російська агресія (з 20 лютого 2014 р.);
- окупація та анексія частини території країни Росією (з 18 березня 2014 р.);
- ведення військових дій на території Донбасу (з 6 квітня 2014 р.).

Поза всяким сумнівом, російські економічні санкції, російська агресія, що тривають військові дії (хоча з березня 2015 р. і відносно більш низької інтенсивності, ніж влітку 2014 р. і в січні-лютому 2015 р.) - дії, що є результатом першої (російської) інтервенції, з'явилися важливим чинником останньої кризи.

Тим не менш хід цієї кризи виявляє деякі такі його особливості, які свідчать про те, що зовнішні фактори, пов'язані з усіма складовими елементами російської інтервенції, були не єдиними причинами такої кризи.

2. 2015 р. - найбільш важкий

З чотирьох років, які торкнувся останній криза (2013, 2014, 2015, 2016) найбільш важким несподівано виявився 2015-й.

Така незвичайна динаміка потребу в поясненні.

З історичного досвіду військових кампаній та інших соціально-політичних катаклізмів найбільш важким в економічному і соціальному плані повинен був би бути 2014-й - рік, у перші два місяці якого економічна активність в країні була знижена в результаті відбувалася тоді в країні Революції гідності. Слідом за нею також відбулися:

- краху колишнього режиму і майже повне втеча з країни попереднього політичного і економічного керівництва;
- окупація та анексія Криму іноземними військами;
- хвиля підривних дій майже на половині території країни;
- період найбільш інтенсивних військових дій на Донбасі при відносно низькому рівні готовності національних збройних сил до відбиття зовнішньої агресії;
- кілька хвиль мобілізацій чоловічого населення;
- президентські і парламентські вибори.

Крім того, більшу частину 2014 р. в країні діяло обмежено легітимний уряд, досить стримано стосувалися проведення необхідних економічних реформ.

Порівняно з 2014-му в 2015-му за винятком самого початку року (бої в січні-лютому за Донецький аеропорт і на Дебальцевському плацдармі):
- інтенсивних військових дій не велося;
- не були втрачені значні території;
- людські втрати (як військові, так і цивільні) були менше, ніж в 2014 р.;
- політична діяльність в країні не супроводжувалася такими екзогенними потрясіння, як революції, вибори, громадянські зіткнення значних масштабів.

Крім того, отримала політичну підтримку від обраної Верховної Ради новий український уряд почав нарешті обмежені економічні реформи, а закордонні кредитори стали надавати помітну економічну, фінансову, інтелектуальну допомогу.

Тим не менш загальні соціально-економічні результати виявилися бентежить: економічний спад в 2015 р. виявився в 1,5 рази глибше, ніж в 2014-му, продукція сільського господарства, експорт, імпорт скоротився в більшій мірі, ніж в 2014 р., падіння реальної заробітної плати відбувалося втричі швидше, ніж в 2014 р.

Чому масштаби соціально-економічної кризи в 2015 р. виявилися набагато більш значними, ніж в 2014 р.?.

3. Грузія і Україна як жертви російських агресій

Для кращого розуміння події в Україні корисно порівняти ситуацію з ситуацією в Грузії - країні, що володіє схожими економічними, соціальними, політичними, інституційними характеристиками, а також порівняльної ментальністю громадян - рисами, успадкованими від колишнього СРСР. Грузія також виявилася жертвою інтервенції з боку того ж агресора. Слід зауважити, що вплив російської агресії в 2008 р. на Грузію (порівняно з Україною) було більш значним:

- у Грузії авіаційним, ракетного, артилерійського обстрілу піддалася практично вся територія країни, включаючи всі її значущі адміністративні та економічні центри, а також столиця; в Україні - тільки прикордонна смуга в безпосередній близькості до театру військових дій;

- в силу особливостей географії Грузії на території країни протягом двох місяців була розрізана окупантами практично навпіл; в Україні завдяки наявності стратегічної глибини найбільші економічні, транспортні, наукові, політичні центри, включаючи столицю, не постраждали, і яких-небудь помітних порушень в забезпеченні послугами транспорту та зв'язку з-за військових дій не було;

- Грузія в 2008 р. володіла значно меншим (приблизно в 15 разів) економічним і фінансовим потенціалом, ніж Україна у 2014-2015 роках: в Грузії ВВП за паритетами купівельної спроможності (ПКС) валют у 2008 р. становив приблизно $24 млрд, в Україні в 2014 р. - приблизно $373 млрд;

- рівень економічного розвитку в Грузії в 2008 р. був приблизно на 35% нижче, ніж в Україні в 2014 р. (ВВП на душу населення за ПКС валют в Грузії - $6,2 тис. у порівнянні з $8,2 тис. в Україні).

Крім того, на Грузію в 2008-2009 рр. справив істотний вплив глобальна економічна криза. В 2014-2016 роках глобальних економічних криз не було, а зовнішня кон'юнктура для України була відносно сприятливою.

Іншими словами, за параметрами військової, геополітичної, фінансово-економічної уразливості саме Грузія в 2008-2009 рр. перебувала в більш важкому становищі, ніж Україна в 2014-2016 роках проте економічний спад в Україні виявився більш тривалим, глибшим і масштабнішим.

Чому економічна криза в Україні в 2014-2016 роках виявився істотно більш важким, ніж у Грузії в 2008-2009 рр.?

4. Регіональна специфіка українського кризи

В українського економічної кризи виявляється також і не зовсім звичайний регіональний розріз. Якщо виключити з розрахунків масштабів економічної діяльності такі окуповані території України, як Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, а також повністю території Донецької та Луганської областей - як у тій частині, яка була окупована агресором, так і в тій частині, що залишається під контролем української влади, і обмежитися розглядом динаміки економічної активності лише на тій території України, яка жодною мірою не була порушена військовими діями, то з'ясовується, що на цій території також відбувся значний економічний спад. При цьому скорочення економічної активності на територіях, не порушених масованим зовнішнім насильством, в 2015 р. виявився вчетверо глибше, ніж в 2014 р. (-1,4% і -5,6% відповідно).

У 2014 р., незважаючи на політичні та військові катаклізми у багатьох регіонах України, спостерігалася позитивна динаміка економічної активності; там же, де спостерігався спад, його глибина була відносно невеликою. У 2015 р., незважаючи на істотне зниження насильства, економічна ситуація майже повсюдно погіршилася, причому досить істотно. Наприклад, ВРП Закарпатської області в 2014 р. виріс на 2,8%, в 2015 р. він впав на 20,3%; ВРП Кіровоградської області в 2014 р. виріс на 0,6%, а в 2015 р. впав на 17,1%. За виключенням Полтавської та Житомирської областей у всіх регіонах України економічна ситуація в 2015 р. порівняно з 2014 р. погіршилася.

Ще раз звернемо увагу на те, що різке погіршення економічної ситуації відбулося в областях, не порушених військовими діями, що знаходяться на значній відстані від лінії фронту. Причому таке погіршення відбулося у другий рік війни - тоді, коли інтенсивність військових дій помітно знизилася в порівнянні з ситуацією в першому році.

Чому так сталося?

5. "Друга інтервенція"

Відповідь на сформульоване у попередній главі питання виглядає наступним.
Крім безпосередньо військових причин, а також причин, пов'язаних з військовими, інші фактори вплинули на економічну динаміку в цілому в Україні та у багатьох її регіонах порівнянне і навіть набагато більш руйнівний вплив. Найважливішими серед таких (не зовнішніх, а внутрішніх) факторів є характер проводилася в країні економічної політики, яку можна характеризувати інакше, ніж як жорстко интервенционистскую.

Як загальне правило, головними авторами економічної політики є два її основних суб'єкта - уряд і національний банк.

6. Дії уряду України

В 2014-2016 роках український уряд здійснив ряд важливих реформ, істотно скоротили витратні субсидії і зменшили масштаби неефективного використання ВВП.

За ці роки український уряд істотно скоротив кількість податків, трохи зменшило загальну фіскальне навантаження на економіку. Порівняно з 2014 р. в 2015 р. були знижені масштаби перерозподілу економічних ресурсів через бюджетну систему, державні витрати були зменшені на 1,6 в. п. ВВП, загальний бюджетний дефіцит - на 3,3 в. п. ВВП, первинний бюджетний дефіцит - на 4,2 в. п. ВВП.

У 2014-2015 роках українським урядом були проведені важливі реформи, істотно полегшили початок і ведення бізнесу в країні, були скорочені число процедур, час, необхідний для початку ведення бізнесу, тимчасові і сумарні витрати по реєстрації нових бізнесів.

Сукупний ефект реформістських заходів, зроблених українським урядом у 2014-2015 роках, можна оцінити як мінімум 4-7 п. п. ВВП. Такі дії повинні були привести вже в 2015 р. до скорочення темпів економічного спаду приблизно на 4-7 п. п. і таким чином повинні були або зменшити темпи спаду ВВП приблизно до 2% в рік, або ж до повного припинення спаду і, можливо, навіть до відновлення скромного економічного зростання на рівні 0,5-1,0% в рік.

Однак цього не сталося. Замість уповільнення спаду, настання стагнації або ж відновлення економічного зростання ВВП в 2015 р. впав майже на 10%. Чому? Справа в тому, що поряд з українським урядом діяв другий найважливіший суб'єкт економічної політики - Національний банк України. Але перш ніж переходити до аналізу його дій, слід звернути увагу ще на економічну динаміку протягом останнього року.

7. Поквартальна економічна динаміка в 2015-2016 рр.

Як відомо, припинення економічного спаду і відновлення економічного зростання в Україні відбулися не в першому кварталі 2015 р., як це очікувалося національними урядами, міжнародними організаціями та незалежними експертами за результатами описаних вище дій українського уряду за умови нейтрального впливу на економіку з боку НБУ, а на цілий рік пізніше - у першому кварталі 2016 р.

Більш того, економічне зростання, навіть не розпочавшись в першому кварталі 2016 р., в наступні квартали 2016 р. послідовно і досить істотно сповільнилося. Це особливо помітно по динаміці обсягу виробництва переробної промисловості, темпи приросту якого послідовно знизилися з 6,9% в першому кварталі р. до 3,4% у другому кварталі і 0,1% в третьому кварталі 2016 р.

Таким чином, по-перше, початок відновлення економічного зростання було затримано як мінімум на рік. По-друге, саме відновлення економічного зростання виявилося досить короткостроковими, а його темпи швидко пішли на спад. Чому так сталося?

Проведений аналіз дозволяє дати відповідь на поставлені вище питання: головною причиною погіршення економічної ситуації в Україні у 2015-2016 рр. (поряд з військовою агресією і дестабілізаційними діями російського керівництва) стала інтервенціоністська політика Національного банку України.

Розглянемо її детальніше.

8. Розтрата міжнародних валютних резервів

19 червня 2014 р. С. Кубів став керівником НБУ після перемоги Революції гідності, був замінений на Ст. Гонтареву.

Напередодні цього призначення за станом на 31 травня 2014 р. міжнародні резерви України, що знаходилися на рахунках НБУ, становили $17,9 млрд. В наступні дев'ять місяців вони впали на $12,3 млрд і за станом на кінець лютого 2015 р. склали $5,6 млрд. Різке скорочення валютних резервів спровокувало глибокий валютний криза, пік якого припав на лютий 2015 р. Паніка на валютному ринку викликала катастрофічне падіння курсу гривні більш ніж удвічі - з 11,8 грн за долар у червні 2014 р. до 24,5 грн за долар у лютому 2015 р. В одну з торгових сесій валютний курс падав до 41 грн за долар.

Наскільки штучним і досить легко избегаемым був цей, схоже, навмисно спровокований кризу, показує мало змінився курс гривні до долара в наступні два роки - з лютого 2015 р. по лютий 2017 р. протягом цього часу курс національної валюти знизився лише на 10%, незважаючи на кумулятивне скорочення ВВП на 10%, накопичену інфляцію в 57%, збереження загального бюджетного дефіциту в межах від 1,2 до 3,7% ВВП в рік.

Розтрата міжнародних резервів і легко неуникний (штучно спровокований - ?) валютний криза початку 2015 р. мали щонайменше п'ять найважливіших наслідків:

- посилення Національним банком валютного регулювання і, отже, різке утруднення ведення економічної діяльності в Україні;
- гостру потребу в поповненні валютних резервів країни, здійснену шляхом збільшення зовнішнього боргу України;
- збільшення зовнішнього боргу України, номінованого в іноземній валюті, при падінні номінальних розмірів українського ВВП, що розраховується за істотно девальвированному курсу гривні, що призвело до різкого стрибка відношення державного боргу до ВВП і суттєвого збільшення прогнозованих і фактичних витрат з обслуговування і виплати зовнішнього боргу, збільшивши навантаження на державний бюджет в умовах економічної кризи і зовнішньої агресії;
- збільшення прогнозованих витрат з обслуговування і виплати зовнішнього боргу змусило український уряд приступити до вкрай болючою і принизливій процедурі переговорів щодо реструктуризації боргу і списання його частини (тобто до дефолту по державному боргу), що автоматично обрушило кредитні рейтинги України до рівня "сміттєвих" і закрила ринок міжнародного комерційного кредитування як для української держави, так і для українського комерційного сектора;
- радикальна зміна активів і пасивів сукупної банківської системи України, що призвело до неминучого банківської кризи, яка ще більше погіршила становище і банківського і реального секторів української економіки.

9. Посилення валютного регулювання, "тінізація" валютних операцій

6 лютого 2015 р., виправдовуючи свої дії різкою девальвацією гривні, яку сам і допустив (провів), НБУ ввів певні обмеження на виконання доручень банківських клієнтів у межах залишків коштів на їх поточних рахунках на початок операційного дня", "тимчасові обмеження на купівлю іноземної валюти на міжбанківському ринку за окремими операціями", а також "певні обмеження на терміни купівлі уповноваженими банками іноземної валюти за дорученням юридичних осіб і фізосіб-підприємців". Дії НБУ призвели до фактичного паралічу платіжно-розрахункових операцій в межах України та істотне обмеження її економічних операцій із зовнішнім світом.

27 лютого 2015 р. Нацбанк посилив ситуацію, ввівши обмеження на видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків в межах до 15 тис. грн. в добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Нацбанку". Крім того, було запроваджено дискримінаційний пенсійний збір, "паспортизація" операцій з купівлі валюти, драконівські вимоги щодо обов'язкового продажу валютної виручки.

Всі ці заходи НБУ привели до посилення "тінізації" валютних операцій. За оцінками Українського кредитно-банківського союзу, частка тіньового валютного ринку зросла до 50%, що посилило девальваційний тиск на гривню і ускладнило функціонування офіційного валютного ринку. В результаті розцвів тіньовий ринок валюти, а разом з ним і тіньові ділки - валютні міняйли, в той час як законослухняні банки частково втратили свою конкурентоспроможність, погіршилася криміногенна ситуація, що громадяни втратили частину заощаджень.

10. Непродуктивний "зв'язування" грошової маси

Протягом 2015 р. НБУ через систему депозитних сертифікатів "абсорбував" з банківської системи майже 70 млрд грн (близько $3 млрд) "зайвої ліквідності". Іншими словами, на цю суму в умовах монетарного голоду комерційні банки змушені були прокредитувати регулятора. Оскільки ці кошти залучалися Нацбанком під досить високі процентні ставки (близько 20%), це фактично не дозволило банкам кредитувати вітчизняну економіку. Незважаючи на кредитний та інвестиційний голод, ці кошти не змогли дійти до реального сектора. По суті, справи з "кредитора останньої інстанції", в ролі якого центробанк традиційно виступає у кризовий період, НБУ перетворився в "позичальника останньої інстанції", висмоктуючи гроші з "кровоносної системи" і без того слабкої економіки.

11. Збільшення державного зовнішнього боргу України

З червня 2014 р. по кінець 2016 р. (при новому керівництві НБУ) сукупний державний зовнішній борг України (розширеного уряду і Національного банку) був збільшений на суму, що практично дорівнює розтрачений валютних резервів, - на $13,6 млрд - з 30,2 до $43,8 млрд.

В результаті одночасного зростання сукупного державного боргу (з врахуванням проведених реструктуризації та списання частини державного боргу) та падіння доларового еквіваленту українського ВВП (в результаті девальвації української гривні) відношення сукупного державного зовнішнього боргу до ВВП зросла з 17,7% ВВП на кінець 2013 р. до 50,3% ВВП на кінець 2016 р. (весь обсяг державного боргу зріс до 92,7% ВВП). Витрати на обслуговування державного боргу збільшилися з 49 млрд грн у 2014 р. до майже 100 млрд грн в 2016 р.

З урахуванням нинішнього рівня економічного розвитку України, тривалої економічної кризи, що продовжується іноземної агресії, здійсненого урядом дефолту, при наявності кредитного рейтингу країни на рівні нижче інвестиційного відношення державного боргу України до ВВП в даний час є граничним, що не дозволяє здійснювати скільки-небудь значні нові зовнішні запозичення без серйозного ризику для країни зірватися в боргову спіраль, в умовах якої платежі з обслуговування і виплати державного боргу перевищать фактично будь-реалістичний зростання української економіки.

Так, тільки для обслуговування вже накопиченого державного боргу за середньозваженою ставкою 6% (без виплати, але при рефінансуванні, основного тіла боргу) темп приросту реального ВВП України повинен бути не нижче 6%. Тільки в цьому випадку співвідношення державного боргу і ВВП має шанс залишатися постійною при умові відмови від використання реального приросту ВВП на якісь інші цілі, крім обслуговування боргу, тобто, наприклад, на оборону, розвиток, соціальні цілі. Відсутність реального зростання українського ВВП або його збільшення з темпом приросту нижче 6% щорічно означають неминуче подальше збільшення сукупного державного боргу до ВВП вище нині досягнутого рівня у 92,7% ВВП, що гарантовано призведе до занурення країни у воронку державного боргу без будь-яких шансів на вихід з неї в скільки-небудь осяжній перспективі.

12. Банківська криза та політика НБУ щодо т. зв. "розчищення банківського сектору"

Штучна девальвація гривні знецінила доларову оцінку активної частини балансу значної частини комерційних банків при збереженні доларової величини їх пасивної частини. Виник дефіцит валютних коштів в умовах економічної кризи, іноземної агресії, дефолту по державному боргу, відсутність у країни інвестиційного кредитного рейтингу і, отже, відсутності зовнішнього комерційного фінансування прирекло значну частину українських банків на суттєве погіршення їхніх балансів, падіння відношення банківського капіталу до активів - з 15,1% у 2013 р. до 8,0% в 2015 р.

На додаток до валютного катаклізму керівництво НБУ суттєво погіршило положення банківського сектора, різко підвищивши резервні вимоги до банків - з 5,8% у 2014 р. до 11,7% у 2015 р., а також до розмірів мінімального капіталу - до 10 млн євро, що є вдвічі вищим, ніж, наприклад, в Євросоюзі.

У результаті питома вага "поганих боргів" (non-performing loans, NPL) у загальному обсязі активів зріс з 12,9% у 2013 р. до 30,4% у 2016 р.

Нарешті, воістину смертельний удар українській банківській системі був нанесений керівництвом НБУ в рамках здійснення програми т. н. "розчищення банківського сектора", в рамках якої воно приступило до систематичного закриття комерційних банків.

За період дії програми розчищення банківського сектора" припинили роботу 76 комерційних банків, втратили роботу 35 тис. банківських працівників. У закритих банках у вкладників перебувало депозитів на суму 163 млрд грн (приблизно $6,5 млрд), у тому числі: 111 млрд грн - у фізичних осіб і 52 млрд грн - у бізнесу.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зміг компенсувати лише трохи менше половини суми вкладів в закритих банках на суму 80 млрд грн, або понад $3 млрд. При цьому власні кошти Фонду гарантування вкладів склали лише 14 млрд грн, або трохи більше півмільярда доларів. Понад 60 млрд грн, або близько $2,5 млрд) надійшло на компенсацію втрачених депозитів з державного бюджету. Ці витрати тим самим, по-перше, погіршили фінансовий стан бюджету, а по-друге, створили несправедливий розподіл фінансових ресурсів, які були зароблені самими громадянами, але державою було передано іншим.

За період "очищення" понад 1,5 млн чол. були змушені отримувати свої депозити через систему компенсації вкладів. Із-за девальвації гривнb (з 8 до приблизно 25 грн за долар) вклади громадян за два роки знецінилися приблизно втричі. Тим не менш невиплаченими залишаються понад 30 млрд грн (понад $1,2 млрд). Левова частка цієї суми вкладникам виплачено не буде. Число постраждалих вкладників перевищує 1 млн чол. Втрата заощаджень в умовах різкого зниження рівня життя істотно посилило соціально-політичну ситуацію в країні.

13. Щільність банківської системи в Україні на тлі міжнародних зіставлень

Керівництво НБУ висунув факт скорочення числа банків у якості свого особливого досягнення, в результаті якого українські показники щільності банківської системи нібито наближаються або до середньосвітовими, або навіть до світовим зразкам. В якості зразків для України керівництво НБУ пропонує орієнтуватися на Індонезію і Туреччину.

В 2014-2016 роках показники щільності банківської системи України помітно знизилися. Щоправда, вони поки ще не досягли бажаних для керівництва НБУ показників Індонезії та Туреччини. Тим не менш вони вже виявилися істотно нижче аналогічних показників, характерних для більшості країн з перехідною економікою, і тим більш розвинених країн.

Особливу увагу з боку економістів до показників щільності банківської системи і фінансової глибини пояснюється тим, що ці показники мають, як правило, високим ступенем кореляції з темпами економічного зростання. Низький рівень цих показників, а також їх зниження зменшують можливості для країни почати і підтримувати стале економічне зростання.

Як показують дані табл. 13, щільність банківських відділень в Україні в 2015 р. була рекордно низькою - нижче, ніж в будь-якій іншій країні світу, включаючи в тому числі найбільш слаборозвинені. Продовження кампанії з т. зв. "очищення банківської системи", що проводиться керівництвом НБУ, ще більш знизило цей показник в 2016 р., фактично блокуючи відновлення швидкого і сталого економічного зростання в Україні.

Свого роду інтегральним показником фінансової глибини є ставлення внутрішніх кредитів, наданих банками приватному сектору, у відсотках до ВВП.

Історично досить низький показник фінансової глибини в Україні, до того ж постійно снижаемый у результаті кампанії по т. зв. "очищення банківського сектору", є найважливішим чинником, що сприяв продовженню в Україні економічної кризи в 2015 р. і препятствовавшем відновлення в ній швидкого і стійкого економічного зростання в 2016 р.

14. Селективний підхід

На тлі загальної кризи в українському банківському секторі особливу увагу привертають поодинокі банки, які уникли кризових тенденцій. Так, наприклад, невеликий банк "Авангард" за півтора року зумів збільшити свої чисті активи до півтора мільярдів гривень, їх зростання склало майже 70%, що є безпрецедентним показником для банківської системи України, що знаходиться в кризі. Цікавий збіг - банк "Авангард" знаходиться у власності групи "Інвестиційний Капітал Україна" (ІКУ), пост голови ради директорів якої до свого призначення главою НБУ займала Валерія Гонтарєва. Крім того, 22,7% банку "Авангард" належить громадянці РФ Р. Улюкаевой, яка є дружиною Ю. Соловйова, заступника голови правління російського державного банку ВТБ, другого за обсягом капіталу в Російській Федерації.

15. Збереження активів Віктора Януковича та інших керівників колишнього режиму

Протягом трьох місяців з березня по червень 2014 р., коли керівником НБУ був Степан Кубів, Нацбанк виявив активи, що належали Януковичу, на суму більш ніж $1 млрд і наклав на них арешт. Для порівняння: за 32 місяці (з червня 2014 по лютий 2017 рр..), протягом яких главою НБУ є Гонтарєва Нацбанк не заморозив активів ні на одну гривню, які належали Віктору Януковичу та/або керівникам колишнього режиму.

16. Російський фактор

У червні 2014 р. питома вага російських банків в активах банківської системи України становив відносно скромні 12%. До грудня 2016 р. банки зі 100%-ним участю російського капіталу посилили свою присутність в Україні до 40%. Слід зазначити, що серед них є банки зі 100%-ним участю з боку російської держави, це, зокрема, Ощадбанк, ВТБ, а також Промінвестбанк, в якому питома вага акцій, що належать РФ, становить 97,5%. Промінвестбанк також отримував рефінансування від НБУ.

17. Втрата довіри до банківської системи

В результаті інтервенціоністською політики Нацбанку кількість діючих банків в Україні скоротилася з 180 в 2013 р. до 96 на початку 2017 р. Вкладники - фізичні особи, так і підприємства - втратили заощадження на мільярди доларів, а рівень довіри населення та економічних суб'єктів до національної банківської системи і, як наслідок, до всієї української влади, катастрофічно впав.

Згідно з офіційною статистикою НБУ депозити домашніх господарств тільки в 2014 р. скоротилися на 31,2%, в 2015 р. - ще на 22,1%. За два з половиною роки нового керівництва НБУ валютні депозити в українських банках скоротилися з $24 млрд до $14 млрд. Сукупні втрати вкладів юридичних осіб на кінець 2016 р. оцінюються в 78 млрд грн. Ці втрати стали основною причиною закриття сотень малих і середніх фірм, відразу втратили свої депозити і оборотний капітал.

Яскравою ілюстрацією катастрофічної втрати будь-якого довіри до національної банківської системи стали результати електронного декларування українських політиків і державних чиновників, тільки офіційно визнали зберігання у себе готівки на суму не менше $2 млрд.

18. Всихання інвестиційного процесу. Скорочення інвестицій та експорту

В результаті проведення Нацбанком интервенционистсткой політики з удушення вітчизняного банківського сектору, зниженню банківської щільності, скорочення фінансової глибини величина інвестицій в українську економіку істотно знизилася, незважаючи на певне просування у сфері економічних реформ, що проводяться урядом.

Поряд з деградацією фінансових показників і підривом довіри до банківської системи одним із ключових факторів, які продовжили і углубивших економічна криза в Україні в 2015 р., а також перешкоджають поновленню швидкого і стійкого економічного зростання в 2016 р. стало скорочення інвестицій.

Регулятивні обмеження Нацбанку створили штучні перешкоди для інвестування в Україну, а також для легального експорту продукції з України. Інвестори скоротили свої вкладення в економіку до тих пір, поки вони будуть в змозі легально вивести доходи, зароблені ними в Україні. Про це наочно свідчить статистика прямих іноземних інвестицій, які за два роки скоротилися на $1,5 млрд - із $5,82 млрд в 2013 р. до $4,33 в 2015 р.

Аналогічна ситуація сталася і з експортерами, вимушеними уникати переказу валютної виручки в Україну, де вони зобов'язані продавати більшу її частину, піддаючись додатковим валютним ризикам. В результаті експорт товарів з України до 2015 р. скоротився на 29,3% (на $15,8 млрд) - з $53,9 млрд у 2014 р. до $38,1 млрд в 2015 р.

19. Висновок

Як показує проведений аналіз, інтервенціоністська політика, що проводиться керівництвом НБУ в 2014-2016 роках, сприяла:

- розтраті міжнародних резервів України;
- створення умов для валютної паніки та валютної кризи в лютому 2015 р.;
- нарощування державного боргу та перетворення боргової проблеми в нерешаемую у середньостроковій перспективі;
- посилення валютного регулювання, яка паралізувала платіжно-розрахункову систему, затруднившего інтеграцію України у світову економіку, що перешкоджає залученню іноземних інвестицій;
- придушення вітчизняного банківського сектору;
- значної втрати депозитів фізичних і юридичних осіб;
- збільшення навантаження на бюджетну систему;
- зниження банківської щільності і фінансової глибини, є ключовими факторами, що сприяють відновленню економічного зростання і підтримання його стійких темпів;
- втрати довіри до банківської системи і в цілому до української державної влади;
- селективної підтримки окремих комерційних банків, пов'язаних безпосередньо з керівництвом НБУ, а також з деякими іншими політиками України;
- приховування активів Віктора Януковича та інших керівників попереднього політичного режиму;
- значного збільшення участі російських державних банків у банківській системі України;
- зниження масштабів інвестицій в українську економіку;
- падіння обсягів українського експорту;
- продовження і поглиблення економічної кризи в Україні в 2015 р.;
- перешкоджання відновлення швидкого і сталого економічного зростання в країні в 2016 р.