Водень замість газу. Чи є місце для України в енергетичному майбутньому Європи

Ми і цивілізація

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба обговорив з виконавчим віцепрезидентом Єврокомісії Франсом Тіммермансом участь України в реалізації Європейської "зеленої" угоди і запевнив його, що Україна всіляко підтримує курс на досягнення Європою до 2050 р. мети побудувати кліматично нейтральну економіку.

За словами Кулеби, Європейська "зелена" угоду займає одне з важливих місць на порядку денному українського уряду, а наша країна в майбутньому може стати одним з ключових постачальників на ринок ЄС водню.

"Співрозмовники домовилися активізувати співпрацю в реалізації водневих ініціатив ЄС. Тіммерманс привітав намір України взяти участь у реалізації ініціативи "2х40 ГВт "зеленого" водню для Європейської "зеленої" угоди" та Альянсі чистого водню і висловив готовність ЄС надати допомогу на цьому шляху", - сказано в повідомленні українського уряду.

Вчимо матчастину

Тепер давайте очистимо це повідомлення українського МЗС від нашарувань політично ввічливих фраз і розглянемо його суть - що хоче Україна і що вона може дати Європі в плані переходу на наступний рівень розвитку енергетики. Адже в даному випадку сторони говорили про можливу участь України в реалізації європейської програми з використання в якості палива "зеленого" водню, який отримують при розщепленні води, а для цього процесу в якості енергоносія використовується електроенергія з відновлюваних джерел - сонячних і вітрових електростанцій. Таким чином, на виході маємо повністю екологічне паливо, коли чиста електроенергія дає таке ж чисте паливо (при згорянні водню немає шкідливих викидів). "Зеленому" водню пророкують велике майбутнє і планують використовувати його в самих різних галузях економіки, починаючи від обігріву житла і закінчуючи заправкою кораблів. Згідно з дослідженням "Перспективи водневої економіки", яка виконала в цьому році компанія BloombergNEF (BNEF), до 2050 р. близько чверті всієї енергії в світі буде забезпечуватися за рахунок водню.

Можливе також часткове використання водню, коли їм розбавляють (до 20% водню в суміші) звичайний природний газ. У цьому випадку газопроводи не вимагають модернізації.

Однак хоча воднева технологія і бурхливо розвивається, але знаходиться поки що на стадії досліджень, експериментального використання та реалізації окремих проєктів. Наприклад, шотландська компанія SGN планує реалізувати проєкт з переведення на обігрів 300 будинків "зеленим" воднем, який буде проводитися за рахунок електроенергії, вироблюваної морськими вітровими електростанціями. Асоціація газотранспортних операторів Німеччини FNB Gas розробила план створення до 2030 р. цілої мережі з транспортування водню по всій країні довжиною 1200 км, при цьому планується використовувати 1100 км вже існуючих газопроводів, які будуть модернізовані відповідно. Або, наприклад, нафтогазовий концерн BP почав розробку ТЕО створення виробництва "зеленого" водню в Австралії.

Заводи по виробництву "зеленого" водню планує побудувати Португалія, Швеція тестує його застосування на сталепрокатному заводі, компанії Siemens Gas and Power і Uniper уклали угоду про розробку проєктів з переведення вугільних електростанцій на використання "зеленого" водню. До речі, практично всі великі виробники газових турбін при розробці нової техніки передбачають можливість роботи на водні.

Дуже великі гроші

Проте всі ці проєкти - це дуже дороге задоволення, як, утім, і всі експериментальні проєкти, які проходять випробування й обкатку. Наприклад, вартість будівництва в Німеччині мережі в 1200 км за транспортування водню, яка була вказана вище, оцінюється в 660 млн євро. У масштабах Європи і світу вартість проєктів з впровадження "зеленого" водню вимірюється вже карколомними цифрами. Наприклад, у тому ж дослідженні "Перспективи водневої економіки" підраховано, що для розширення використання водню тільки до 2030 р. буде потрібно $150 млрд субсидій, а до 2050 р. сума може скласти $11 трлн.

Навіть у масштабах Європи вартість проєктів вимірюється астрономічними цифрами - ЄС планує витратити зі свого інноваційного фонду на водневі технології 30 млрд євро.

А де ми?

Тепер повернемося до початку статті - про можливу співпрацю України і ЄС у розробці та впровадженні водневих технологій. Що Україна може запропонувати Європі в цьому плані? Поки що дуже мало. А практично - нічого. Як варіант співпраці - транспортування водню трубами української ГТС, про що ще в минулому році, як про гіпотетично можливий проєкт на випадок припинення транзиту російського газу говорив виконавчий директор "Нафтогазу України" Юрій Вітренко. Однак це поки що лише проєкти (або навіть прожекти) далекого майбутнього. Адже для виробництва саме "зеленого" водню як екологічно чистого потрібно дуже багато електроенергії, виробленої сонячними і вітровими електростанціями. А їх потрібно спочатку побудувати, і на це потрібні будуть мільярдні інвестиції - залучені ззовні і власні. Але про такі інвестиції поки не може бути й мови, адже влада поки що не в змозі навіть врегулювати ті проблемні питання з інвесторами у відновлювану енергетику, які вже побудували в Україні електростанції.

Прихильники розвитку водневих технологій говорять про їх значні переваги і перспективність, але в Україні поки не реалізований жоден проєкт з використання водню як палива. Крім того, є велика плутанина в цифрах, що описують потенціал участі України в європейських проєктах, швидше за все, вони дуже завищені. У повідомленні Кабміну сказано (ймовірно, це просто описка або невірне тлумачення), що в Україні до 2030 р. могли б бути розміщені до 40 ГВт потужностей по виробництву водню. Проте вся українська енергосистема сьогодні видає потужність у 16 ГВт. Виходить, що Україна зможе збільшити свої потужності з виробництва електроенергії більш ніж втричі... Не менш фантастичними виглядають і деякі доступні розрахунки. Інститут відновлюваної енергетики Національної академії наук України і Українська воднева рада недавно вважали, що потенціал вітру та сонця в нашій країні становить астрономічні 800 ГВт, які можна перевести в не менш астрономічні 500 млрд куб. м водню. Проте такі дані з практичної точки зору сприймати всерйоз не має сенсу, хіба що хтось вважає можливим забудувати всі поля сонячними панелями.

Крім того, виробництво або використання водню ніяк не відображено в нормативних документах, які регулюють енергетичний сектор України. Наприклад, в Енергетичній стратегії України до 2035 р., яку можна вважати дорожньою картою розвитку української енергетики, водень згадується лише одного разу - при описі революційних технологій, прихід яких очікується в найближчі десятиліття. Навіть в Концепції "зеленого" енергетичного переходу України до 2050 р., проєкт якої був розроблений Міністерством енергетики на початку цього року, але й досі не затверджений Кабміном, водень згадується побіжно - мовляв, потрібно розвивати цей напрямок.

Тому поки що весь розвиток водневих технологій в Україні не виходить за рамки гіпотетичних планів, обговорюваних з європейськими чиновниками.