Наздогнати Албанію. Навіщо МВФ Кабмін провокує до вбивства "спрощенки"

Доля малого бізнесу не дає спокою вітчизняним реформаторам. Так, Кабмін прийняв постанову з хитромудрою назвою "Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій". Прийнятий він, правда, із застереженням - "доопрацювати перелік", ніж зроблений реверанс у бік Державної регуляторної служби, яка не погодила проект, підготовлений МЕРТ.

Незважаючи на хитромудрість назви, суть документа гранично проста: через місяць після опублікування постанови будь-яким суб'єктам господарювання, у тому числі фізичним особам-підприємцям, які працюють по спрощеній системі оподаткування, можна буде займатися реалізацією потрапили в перелік товарів тільки з використанням реєстратора розрахункових операцій (РРО).

Сама постанова стало лише заключним актом грамотно розіграної Кабміном партії з примусу "єдиноподатників" до використання РРО. Вирішальне ж битва в цій партії відбулося ще 20 грудня минулого року, коли Верховна Рада прийняла Закон "Про внесення змін у Податковий кодекс України та деякі законодавчі акти України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 р.". Тоді багато хто чомусь не звернули уваги на зміни, внесені до Законів "Про захист прав споживачів" і "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до змінами у перший з двох згаданих законів було:

1) дано визначення технічно складних побутових товарів - це "непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, обладнання та ін), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк";

2) передбачено, що "вимоги споживача щодо технічно складних товарів розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документа (тобто фіскального чека. - "ДС"), передбаченого Законом про РРО...".

У Законі про РРО статтю 9, в який описано випадки, коли застосування РРО не обов'язково, у всіх можливих випадках доповнили словами "крім технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту".

Сам же перелік товарів до 1 квітня повинен був затвердити Кабмін, що в підсумку начебто і зробив. "Начебто", бо застереження про його прийняття з урахуванням доопрацювання переліку може сильно відстрочити опублікування документа. А набуває він чинності через місяць саме після опублікування.

Причини

В принципі влада вже дуже давно намагалася змусити "спрощенців" використовувати РРО. Указ Леоніда Кучми 1998 р., яким вводилася "спрощенка", залишив найширші можливості для роботи без РРО, а відповідно і отримання тіньових доходів у готівці. У 2000 р., з виходом нової редакції Закону про РРО, Кабмін спробував перший раз обмежити ці можливості. Зіткнувся з протестами, і вийшло не дуже. Згодом такі спроби робилися неодноразово, головним чином шляхом здійснення спроб внесення законодавчих змін, але виходило раніше погано. Все із-за тих же протестів. А все, мабуть, тому, що влада намагалися діяти в лоб і обмежувати "безкассовую" продаж, наприклад, за видами діяльності або навіть товарів (імпортні/вітчизняні). У минулому ж році хтось здогадався піти обхідним шляхом - через обмеження на гарантійний ремонт.

Досить витончено, нічого не скажеш. Фірми, що здійснюють гарантійне обслуговування, тепер просто не зможуть надати відповідні послуги без наявності фіскального чека, так як при будь-якій перевірці фіскали просто не приймуть витрати, не підтверджені такими чеками.

Сам перелік опинився за розмірами будь здоровий - 19 сторінок убористого тексту. Може бути, за підсумками доопрацювання він і зменшиться. Але поки в нього потрапили, наприклад, навіть ваги кухонні і підлогові, вентилятори, кавомолки, фени тощо - тобто товари, ціна яких може стартувати від дуже невеликих величин і які в нижньому ціновому сегменті ніхто і не намагається нести в гарантійну майстерню. Однак фішка в тому, що знайдений "витончений" варіант вирішення проблеми де-факто не скасовує можливості купівлі/продажу таких товарів, якщо на них не поширюється гарантія.

Відповідно, теоретично можна буде купити по-старому, без фіскального, чека і будь-яку більш дорогу продукцію - від електронної книжки і МР3-плеера до пральної машини, холодильника або сервера. Інша справа - чи багато вирішуватися на таке? Але формально запропонований варіант передбачає свободу вибору для продавців, яку будуть зацікавлені обмежувати покупці.

Слідства

Чи призведе це до подорожчання товарів? Безумовно. Бути може за винятком описаного вище низькоцінового сегмента. Як з-за додаткових витрат на придбання РРО та його обслуговування, так і з-за часткового "обілення" тіньового обороту. Але навряд чи варто очікувати радикального подорожчання. В умовах скорочення контролю з боку фіскальних органів, яке має місце об'єктивно через скорочення співробітників служби і перерозподілу функцій між її рівнями (зокрема, контрольні функції на районному рівні ліквідовані), напевно з'являться варіанти відходу від повного обліку доходів. Наприклад, шляхом втручання в дію зареєстрованої РРО або шляхом видачі покупцю чека з незареєстрованого РРО (останній варіант, ймовірно, може стати затребуваний при купівлі в інтернет-магазинах з доставкою через поштові сервіси) і т. д. З часом держава, звичайно, буде змушене робити якісь нові заходи, а бізнес шукати нові лазівки, щоб їх обійти.

Але говорячи про часткове "відбіленні" тіньового обороту ми як раз і підійшли до тієї проблеми, внаслідок якої МВФ так збуджується з приводу необхідності скасування "спрощенки". А періодично таке ж порушення охоплювало і українську владу. Нижче мова піде не про всіх "єдиноподатників", а про можливості використання спрощеної системи з метою ухилення від сплати податків.

По-перше, практично суцільний фіскальний контроль притаманний усім європейським і багатьом неєвропейським країнам. В цьому питанні ми відстаємо років на 10 навіть від Албанії. Чому влада зацікавлена в ньому, очевидно: роздрібні продажі товарів за кеш одночасно: а) легалізують контрабанду, b) дозволяють продавцю занижувати оподатковувану базу (в нашому випадку - доходу "єдиноподатника") плюс ще і c) сприяють неконтрольованому руху кеша.

По-друге, існування двох паралельних систем оподаткування неминуче призводить до того, що гроші з однієї (з більшою податкової навантаженням) перетікають в іншу (меншу). Після впровадження "спрощенки" у 1998 р., коли, нагадаю, розмір єдиного податку в місяць становив лише 200 грн, інструменти контролю готівкового обороту практично були відсутні, а при проведенні через "єдиноподатника" навіть мільярда гривень по безналу відсутня будь-яка відповідальність, що ці фінансові перетоки (мова йде саме про безнале) стали зростати шаленими темпами. У першу чергу ними користувалася торгівля, сфера послуг і різного роду середній бізнес. Перетоки здійснювалися головним чином з метою зменшення навантаження на оплату праці (ухилення від сплати ПДФО і соціальних внесків), а також скорочення обсягу оподатковуваного прибутку. З тих пір багато чого змінилося - ставка єдиного податку тепер виражена у відсотках від доходу, з'явилися мінімальні зобов'язання зі сплати ЄСВ, існують обмеження по роботі з "єдиноподатниками" і т. д. "Єдиноподатники" тепер використовуються середнім бізнесом здебільшого для отримання кеша. Для виплати зарплат "в конвертах", для можливості дати хабар чиновникам і т. д. тобто, здавалося б, введення більш щільного фіскального контролю - справа правильна, оскільки спрямоване на скорочення вищеописаних зловживань.

Але це не зовсім так з точки зору справедливості. По суті, у 1998 р. українська влада запропонувала малому і середньому бізнесу новий суспільний договір. Мовляв, олігархи і великий бізнес ухиляється від оподаткування через "сліпі трасти" (себто - офшори), а ви корми із спрощеної системи оподаткування. І от протягом останніх років цей "суспільний договір" влада починає нахабно порушувати: незважаючи на формальне введення контролю за трансфертним ціноутворенням, "сліпі трасти" анітрохи не постраждали - з допомогою офшорів великий бізнес як виводив прибуток з країни, так і виводить. А в результаті як міг підгодовувати чиновників, з якими працює, і може. А от малому і середньому бізнесу руки при цьому викручують так, що вони ось-ось зламаються. При цьому той шар чиновників, з якими спілкується малий і середній бізнес, теж хоче їсти і урізання "пайки" не розуміє і не сприймає! Так і конкурувати з великими гравцями, так і з іноземцями, для яких влада максимально відкриває економіку, в таких умовах малому і середньому бізнесу стає все складніше. Що цілком може викликати бродіння народних мас і обурення серед дрібних і середніх підприємців.

Висновок простий: щоб його уникнути, потрібні і в цілому правильні дії щодо посилення фіскального контролю над "єдиноподатниками" необхідно вживати не раніше, ніж з'явиться хоч якийсь реальний контроль за трансфертним ціноутворенням для великого бізнесу. А чому МВФ в даному випадку виступає в ролі провокатора і не помічає описаного дисбалансу, питання до функціонерів Фонду.