Дмитро Кисилевський: За рік в Україні реально створити 15 індустріальних парків

"ДС" поговорила з Дмитром Кисилевським на полях Київського міжнародного економічного форуму (КМЕФ). Пропонуємо першу частину розмови, у фокусі якої – перезапуск індустріальних парків в Україні.

 "ДС": На одній з панелей КМЕФ була дискусія, яка стосувалася тих питань, які піднімаєте Ви. І в ній брали участь венчурні капіталісти, які наголошували, що світ глобалізований, а майбутнє, зрозуміло, невизначене. І тому ми не можемо точно розуміти, що саме вистрілить на ринку, а це означає, ми не маємо підтримувати якісь певні галузі. У Вас, як відомо, історичний підхід – як країни досягали успіху, і яка ключова роль в цьому процесі переробної промисловості та експорту. Чому Ви захищаєте саме таку позицію?

Д.К.: По-перше, людство ще не вигадало іншого шляху досягти економічного успіху країн, крім розвитку переробної промисловості. Просто коли цим займалася Велика Британія чи США – була одна промисловість , тоді були дерев’яні судна, пряжа тощо, зараз уже інші товари. Наприклад, коли Японія чи Південна Корея створювали свої економічні дива – це була металургія, машинобудування, напівпровідники… Зараз і ці галузі актуальні і будуть з’являтися нові, але це все одно переробка у промисловості, це все одно шлях, на якому країни, які мають сировину, роблять з неї товари з більшою доданою вартістю і цим вирішують декілька важливих питань. Зокрема, дають роботу своїм громадянам, забезпечують розвиток технологій на своїй території, які дозволять потім продукувати нові технології. Якщо спробувати зазирнути в майбутнє, то ми розуміємо, перше, що люди вже досить часто літають в космос, і я думаю, що при нашому житті ми побачимо польоти в космос, може, не такі поширені, як авіація, але значно поширеніші, ніж зараз. В Україні є космічна галузь. Чому Ілон Маск сказав, що йому подобаються ракети КБ "Південного" і Південмашу – тому що вони літають. І це дуже велика перевага. Бо є чимало стартапів, у них щось накреслено чи щось навіть вироблене, але не у всіх літає. Космос буде комерціалізуватися і як торгівля інформацією, і, можливо, як видобуток корисних копалин, і як дослідження Місяця. А може, й на Марс Маск долетить незабаром. Це приклад переробної промисловості з погляду в майбутнє. 

Якщо глянути не на небо, а під ноги – то в Україні є близько 10% світових покладів літію. Потрібно розвідувати, видобувати і обов’язково переробляти ці копалини. Також в нас є титан – ключова сировина і для авіації, і для космосу. Для прикладу, ці галузі переробної промисловості, можна сказати, дають нам дорогу в майбутнє. Але так само й машинобудування. Я не думаю, що люди перестануть їздити в громадському транспорті навіть через 100 років.

"ДС": З приводу літію часто теж згадують Ілона Маска, щоб почав нарешті розробку наших родовищ…

Д.К.: Тут не обов’язково, щоб Ілон Маск його видобував у нас. Наприклад, Індонезія, яка теж має поклади літію, сказала, що експортувати неперероблений літій не можна. Хочете, будь ласка, ідіть сюди, будуйте заводи – й інвестиції пішли… Не так важливо, хто це буде робити, мета – щоб в Україні був організований видобуток літію, його переробка, виробництво батарей чи, можливо, інших виробів. І немає різниці, буде це Маск, український підприємець, підприємець з Польщі чи Казахстану… Головне, щоб це було в Україні, щоб тут були технології, а громадяни мали роботу.

"ДС": Пропоную поговорити про конкретні ініціативи, якими опікується Ваш комітет. Найсвіжіше – президент підписав зміни до Закону "Про індустріальні парки" (ІП). В Україні на папері їх 52, працюють одиниці. Яким чином нові законодавчі зміни покращать ситуацію? На які з цих новацій Ви покладаєте найбільше надій? 

Д.К.: Чому в Україні індустріальні парки існують на папері, а в інших країнах, зокрема в усіх сусідніх, вони працюють реально і дають значний економічний зиск. Наприклад, в Угорщині 30% ВВП формується в індустріальних парках, вся промисловість Туреччини вирощена в індустріальних парках. Можна говорити і про Словаччину, і про Польщу, і про Білорусь, і навіть Росію, з якою ми воюємо – там всюди є індустріальні парки, і вони працюють. А у нас – ні. Причина у відсутності стимулів. Індустріальний парк – це не просто юридична оболонка, а набір різних стимулів, які отримує інвестор, для того, щоб йому було простіше і вигідніше організовувати там бізнес. І плюс певне державне регулювання, яке каже, що ми хочемо бачити в ІП не будь що, а переробну промисловість, або hi-tech, або наприклад, це може бути індустріальний парк, який цілком присвячений розробці озброєнь.

Є чотири види стимулів: інституційні, фінансові, податкові і митні. Підписаний президентом закон передбачає інституційні та фінансові стимули для індустріальних парків. В ролі інституційних стимулів планується створення спочатку державної установи, яка організовуватиме всю роботу з розвитку мережі ІП, а з 2025 р. буде створений окремий центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), який буде реалізовувати політику у цій сфері. Але головне в цьому законі – фінансові стимули. Перший – держава зможе компенсувати витрати на підведення мереж і доріг до індустріальних парків. Другий – можливість компенсації витрат на підключення до мереж в середині парку його учасникам. І третій – можливість компенсації відсоткових ставок за кредитами.

"ДС": Щодо витрат на підключення до мереж – передбачена повна чи часткова компенсація?  

Д.К.: Закон каже, що може бути повна компенсація. Але у фінансових стимулів є особливість – вони працюють, коли є гроші в бюджеті… Ухвалений закон дає уряду доручення планувати в державному бюджеті на рік не менш як 2 млрд грн на розвиток мережі індустріальних парків. 

Можна оцінити, що підведення мереж до одного ІП – це 100–200 млн грн. Тобто якщо є 2 млрд грн, то це може бути 10 – 20 парків на рік. Можливо, буде співфінансування органів місцевого самоврядування – тоді більше парків може скористатися…

"ДС": Ваш прогноз, скільки реально за рік може бути підключено? 

Д.К.: Я думаю, що в перший рік 10–15 може бути. Тому що спроможні громади, такі як Дніпро, Львів, Харків – готові: у них є земельні ділянки, кадастрові номери, вони внесли їх в реєстр. Це громади з управлінським потенціалом, вони знають, як це робити, можуть власним коштом профінансувати розробку проектно-кошторисної документації… У Львові є чудовий приклад. Вони знайшли в межах міста, у віддаленій від центру частині, ділянку на 90 га і за міські гроші підвели туди дорогу і мережі. Половину цієї ділянки вже продали. Вони витратили на підведення мереж і доріг близько 180 млн грн, продали за 250 млн грн половину цієї ділянки. Вони не тільки окупили, а навіть заробили для міського бюджету просто на тому, що підвели мережі до території й продали цю землю інвесторам. А решта 45 га у них залишилася, і ось вони чекають, поки ми ухвалимо два інші законопроекти, щоб там розвивати індустріальний парк. 

До речі, в ухваленому законі ми розширюємо межі земельних ділянок для індустріальних парків. Було від 15 до 700 га, стало від 10 до 1000 га. Найважливіша нижня межа – 10 га. Таку ділянку легше знайти, ніж 15 га у великому місті, де щільна забудова, або в маленькій громаді.

Також ми ввели низку запобіжників від зловживань в індустріальних парках, які відображають погляд держави, що саме вона хоче бачити в індустріальних парках, а що ні. У цьому законі написано, що учасником ІП можуть бути лише підприємства переробної промисловості, переробки відходів (окрім захоронення), бізнес, який проводить науково-технічну діяльність або діяльність у сфері інформації і телекомунікації. При цьому ми вводимо поняття "інший суб’єкт індустріального парку"…

"ДС": Наприклад, пошта?

Д.К.: Так. Він може знаходитися в індустріальному парку, але не претендувати на пільги. Чи, наприклад, логістичний центр якийсь, який буде обслуговувати підприємства на цій території. 

Ми також визначили, що суміжні ділянки або ділянки, між якими проходить дорога чи трубопровід, можуть сукупно бути об’єднані в індустріальний парк. А, наприклад, з ділянками, що в кілометрі одна від одної, так вже не можна робити.  

Є пряма заборона на гральні заклади, а також юросіб і фізосіб, які мають зв’язки з країною-агресором.

Важливо, що учасник індустріального парку – це виключно окрема юридична особа, яка юридично і фізично знаходиться в межах ІП. Бо якщо в однієї юрособи є філіал і в індустріальному парку, і за його межами, то податкова буде підозрювати, що в парку зареєстроване щось невелике для оптимізації податкового навантаження. 

"ДС": А у нас є, наприклад машинобудівні заводи з потужностями не в індустріальних парках. Умовно кажучи, Крюківський вагонобудівний завод чи "Електрон" не зможе відкрити філіал в індустріальному парку і претендувати на пільги?  

Д.К.: Зможе, якщо зареєструє окрему юридичну особу. В індустріальному парку він зможе побудувати якийсь цех. І ось те, що там знаходиться, буде оформлене як окрема юрособа, з окремим обліком, директором, окремо плататиме податки і користуватиметься пільгами.

Ще важливо, що ми врегулювали питання браунфілдів як майданчиків для індустріальних парків. Тобто грінфілд – це коли ти там будуєш підприємство, умовно кажучи, в чистому полі. Браунфілд – це коли ти купуєш промисловий об’єкт чи завод, який вже не працює. За ухваленим законом, можна організувати парк на території, яка має промислову забудову, у випадку якщо там понад 5 років не проводиться господарська діяльність і останній об’єкт нерухомості був введений в експлуатацію щонайменше 10 років тому. Це зроблено спеціально, щоб не було такого, що люди побудували завод, потім сказали – ми тепер індустріальний парк і давайте нам пільги.  

Отже, цей ухвалений законопроект №4416-1 – базовий. І є ще податковий і митний законопроекти №5688 і №5689. У них містяться податкові і митні стимули (які працюють незалежно від наявності грошей у бюджеті). Вони пройшли комітет і рекомендовані для ухвалення в першому читанні.  

"ДС": У цьому році вдасться запустити процес? Тим більше, що триває погодження держбюджету-2022. Це ж, мабуть, треба розрахувати бюджетні надходження, взявши до уваги пропоновані податкові стимули…

Д.К.: Ми ставимо собі завдання це зробити до кінця року. У нас є дискусія з податківцями, які кажуть, що будуть втрати бюджету. Я ж наводжу приклад: ось є поле з високою травою – які податки генерує ця територія? Але завдяки пропонованим ініціативам там з’явиться якась господарська діяльність, підприємства, що будуть платити не всі податки, які б ви хотіли з них збирати, але це краще, ніж нічого. Податківці ж відповідають: можливо, й так, але раптом і там хтось би побудував завод без цих стимулів – і платив би усі податки. Однак ми розуміємо, що якщо там нічого не будувалося 30 років – то немає сенсу чекати… 

"ДС": А якщо власник, у якого десь уже є підприємство, що працює на загальних підставах, вирішить створити окрему юрособу в індустріальному парку, а там де повністю платить податки – зменшити виробництво?

Д.К.: Теоретично таке може бути. Але йому в ІП потрібно буде не просто створити юридичну особу, а організувати виробництво, встановити обладнання, найняти людей, платити їм зарплату, реально виготовляти якусь продукцію. Завод не можна так взяти, підняти й перемістити. Виробництво – це складно, туди треба тягнути мережі, отримувати сертифікати, якщо це нова юридична особа. Тобто це не можна зробити за одним помахом пальця. Скоріше за все буде інша ситуація. Є виробник, у нього вже є готовність розширювати виробництво, і він буде дивитися, де йому вигідно це робити. Якщо ми покажемо – ось індустріальний парк, він скаже – гаразд, я туди піду. У нього буде один підрозділ працювати на загальних підставах, а новий він уже побудує в парку. Можливо, звичайно, буде якась мізерна кількість тих, хто зробить релокацію виробництва, бо це дуже дорога і ризикована справа. Обладнання можна не так підключити, воно може по дорозі зіпсуватися, врешті на новому місці може не знайтися достатньо кваліфікованих робітників.

"ДС": А яка суть пропонованих податкових стимулів? 

Д.К.: Є кілька видів стимулів. Звільнення від імпортного мита на обладнання за переліком КВЕДів, звільнення від імпортного ПДВ на це саме обладнання теж за переліком КВЕДів, звільнення від податку на прибуток на 10 років за переліком видів діяльності. І ми надаємо цим законопроектам право органам місцевого самоврядування давати пільги зі сплати місцевих податків. Тобто це податок на землю (або орендна плата на землю) і податок на нерухомість. Мери з асоціації міст кажуть: ми свої гроші не віддамо просто так, але якщо будемо бачити, що нам аби виграти боротьбу за якогось великого інвестора, треба буде дати йому, скажімо, трошки менший податок на землю – дайте нам таке право. 

Є й запобіжники. Якщо ти ввіз обладнання і скористався пільгою – ти маєш це обладнання 5 років використовувати виключно для власних виробничих потреб. Тобто ти не можеш його перепродати, здати в оренду чи в лізинг. Якщо ти, наприклад, таки вирішив його продати – треба спершу сплатити мито, від якого ти був звільнений. З податком на прибуток – схожа історія. Зараз ми чуємо, що вона не всім може бути зручна, але поки що така концепція: 10 років його не платиш, але якщо хочеш вивести дивіденди, то позбавляєшся цієї пільги і платиш всю суму податку на прибуток, яку мав би сплатити. Тобто гроші можна лише реінвестувати. 

"ДС": А якщо власник на одинадцятий рік захоче вивести дивіденди? 

Д.К.: Вже можна [без повернення коштів у сумі наданих пільг, – "ДС"]. 

"ДС": Це така міні-версія податку на виведений капітал? 

Д.К.: Можна певну аналогію проводити…

"ДС": Підприємництво – це ризик. І якщо власник завіз обладнання за цими правилами, побудував виробничу лінію, а в нього справа не пішла, немає прибутку – він все одно мусить цю діяльність 5 років продовжувати? 

Д.К.: Буде продавати, сплачувати мито… Він тоді перейде в загальну категорію підприємців, які працюють за межами ІП, йому доведеться просто повернути розмір пільги по миту… Але ми сподіваємося, що стимули, які надаємо, допоможуть підприємствам бути конкурентоспроможними. 

Другу частину інтерв'ю з Дмитром Кисилевським читайте на DSnews.ua у середу, 20 жовтня. У ній ми поспілкуємося про інші способи підтримки українського виробництва та експорту — зокрема про арсенал інструментів Експортно-кредитного агентства, яке тільки-но розпочинає роботу, та долю і поточні параметри законодавчої ініціативи щодо локалізації в публічних закупівлях.