"Виробляйте в Україні". Дмитро Кисилевський про ефект від локалізації і співпрацю з іноземними машинобудівниками

"ДС". Верховна Рада 16 грудня внесла зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" щодо вимог до локалізації виробництва понад ста назв товарів машинобудування. Проект ухвалений у компромісному варіанті, адже через наполягання міжнародних партнерів з-під локалізації практично виведені виробники з ЄС і США. Крім того, зменшено необхідний процент локалізації. Ще півтора року тому, коли парламент підтримав цей законопроект у першому читанні, експерти CMD-Ukraine оцінювали ефективність пропонованих змін на відрізку 5 років у додаткові 3,9% ВВП, 10,7% зростання переробного комплексу, 8,2% збільшення надходжень до бюджету. Як на ці параметри вплине ухвалення законопроекту в редакції до другого читання?

Д.К. Мені, як і іншим співавторам законопроекту, довелося пройти шлях від ейфорії після голосування в першому читанні до болючого компромісу перед другим читанням. Потенційний економічний ефект порівняно з першим читанням буде навіть більший через те, що додали продукцію аероспейсу. За розрахунками плюс від цього перекриває мінус від виключення країн GPA.

В тих категоріях товарів, на які поширюється вимога локалізації, частка поставок з країн GPA в межах 20%. Відповідно для 80% публічних закупівель продукції машинобудування (за категоріями, які є в законопроекті) зокрема з Китаю, Білорусі та Туреччини, які не підписали GPA, — локалізація запрацює.

"ДС". Якщо українське місто закупає комунальну техніку у іноземного контрагента, в якого немає ступеня локалізації виробництва в Україні, то це означає, що вже 2022 року такі закупівлі стануть неможливими? Чи дається якийсь перехідний період?

Д.К. Закон запрацює через шість місяців після опублікування. В цей термін Кабмін має розробити необхідні підзаконні акти. Ми будемо дуже ретельно слідкувати за цим, щоб локалізацію не саботували. Ми дуже добре пам’ятаємо, як ЕКА мало бути створено в 2017 р. А через саботаж попередніх урядів воно запрацювало лише в 2021, і то не всі питання ще вирішені.

Після того, як механізм запрацює, не можна буде постачати державним замовникам (всім, хто підпадає під дію закону про публічні закупівлі) імпортну техніку без локалізації. Всі знають, що цей закон є і вже зараз можуть готуватись. Частка локалізації в 10% у перший рік — це зовсім небагато.

Це посил для іноземних компаній, які хочуть продавати державі або муніципалітетам свою техніку: ми вас чекаємо, але чекаємо з виробництвом в Україні. Якщо на цей час виробництва в Україні немає — будь ласка, купуйте українські комплектуючі для своєї техніки.

"ДС". Давайте звернемося до конкретних прикладів. Ухвалення законопроекту про локалізацію означає, що з наступного року ми, принаймні на якийсь час, не побачимо закупівель білоруських МАЗів?

Д.К. Ми зможемо побачити закупівлю МАЗів за умови, якщо вони [виробник, — "ДС"] придбають українські комплектуючі. Або за прикладом співпраці з Південмашем організують складання в Україні. Щоб набрати 10% в перший рік, цього буде достатньо. А потім повинні будуть нарощувати долю української складової.

Можливо, ми не побачили якісь лазівки, хоча й намагались передбачити їх. В такому разі ми доопрацюємо законодавство.

Пріоритетом української держави має бути створення робочих місць в Україні для українських громадян, а не створення робочих місць в інших країнах за кошти українців.

ДС. За Вашими прогнозами, яка частина наших іноземних контрагентів (виробників) згодиться локалізувати в Україні виробництво на 10%, а згодом на 40%, а яка — ні?

Д.К. Ми це побачимо в перші два-три роки. Спочатку хтось, можливо, відмовиться від локалізації і від поставок в Україну. Але коли зрозуміють, що це принципова позиція нашої держави, будуть локалізуватись. Так, як це роблять машинобудівники в всьому світі.

Ті, хто дійсно хоче бути присутнім на українському ринку, зможуть легко виконати встановлені критерії локалізації. А той, хто прийде перший, ще й виграє в інших іноземних компаній.

 "ДС". Чи буде забезпечена конкуренція між українськими виробниками тих видів продукції, які підпадають під локалізацію, якщо зменшиться пропозиція з-за кордону? Чи зростуть ціни, як бояться скептики?

Д.К. За всіма категоріями товарів, які є в законопроекті, в Україні є виробники. І за кожним видом продукції є конкуренція кількох українських виробників (за виключенням хіба що Турбоатому, але таких підприємств у світі лише 5 чи 7). Є близько 100 заводів, які вже зараз виробляють таку продукцію. Ще стільки ж підприємств, які можуть локалізувати іноземну продукцію — взяти той же "Антонов" чи Південмаш — або будь-які оборонні машинобудівні підприємства. І близько 4 тис. виробників компонентів і складових. Тож закон про локалізацію забезпечить конкуренцію українських виробників між собою. І дасть їм на внутрішньому ринку невеличкі переваги перед іноземними виробниками. 

"ДС". Скептики також непокояться щодо корупційних ризиків, адже ступінь локалізації, розрахований виробником за спеціальною формулою, буде перевіряти уповноважений державний орган. Які є запобіжники проти корупції?

Д.К. Можна сказати, що найбільша корупція, яка наразі існує, — це створення робочих місць в інших країнах за кошти українців. Вона відбувається кожного разу, коли державні або комунальні підприємства купують імпортну техніку без жодної складової українського виробництва. 

Щодо визначення ступеню локалізації, то ми нічого не вигадуємо. Є методики, які вже тривалий час використовує Мінекономіки для визначення ступеню локалізації у сільгоспмашинобудуванні в рамках реалізації відповідної програми. Це робочий механізм. З 2017 р. жодної скарги на його застосування я не чув. І цей механізм розробляли ті самі люди, які зараз говорять про гіпотетичні корупційні ризики.

Є й інші механізми. Наприклад, для експорту в ЄС, щоб скористатись перевагами Угоди про асоціацію, потрібно підтверджувати країну походження — сертифікат EUR 1. Це вимога ЄС. І це те саме, про що ми говоримо — визначення частки місцевої складової. І теж там немає жодних нарікань.

Тож мій висновок такий. Можна в будь-чому бачити корупцію. Але в даному випадку це швидше схоже на пошук причин не робити того, що треба було зробити ще 30 років тому — надати українським виробникам пріоритет в публічних закупівлях. Так само, як це роблять інші країни.

"ДС". Який міжнародний досвід локалізації в публічних закупівлях Ви б могли навести як приклад для України?

Д.К. В ЄС проникнення імпорту в публічні закупівлі близько 8%. В США — близько 5%. І це не випадковість. Це результат політики і економічного прагматизму. Ми маємо робити так само, як вони роблять. А не слухати поради, які вони нам дають.

Можна наводити багато прикладів, бо майже всі країни намагаються за допомогою локалізації захищати власну промисловість. У США, наприклад, підвищують з 55% до 60% частку компонентів місцевого виробництва у продукції, яку закуповують за кошти федерального бюджету. До 2029 р. ця цифра збільшиться до 75%. Коментуючи це рішення, президент США Джозеф Байден заявив, що наявний ліміт локалізації в 55% "недостатньо високий" і необхідні суворіші вимоги. До того ж, адміністрація Байдена має намір встановити доплати, які дозволяється робити федеральним відомствам під час закупівлі американської продукції, якщо вона коштує дорожче за імпортну. Це гарний приклад для наших високопосадовців, як треба захищати національного виробника.