Президент з бензопилою. Чому експеримент Мілея над Аргентиною буде важливим для України

Харизматичний політик, економіст-практик та колишній рокер, який зробив символом своєї кампанії бензопилу, пообіцяв перебудувати аргентинське суспільство, руйнуючи бар´єри та відкриваючи ринки. А серцем його програми стала ідея відмови від песо та переходу на долар. Також Мілей анонсував спалення центрального банку. За його задумом, доларизація мала б стабілізувати ціни і заохотити інвесторів та торговельних партнерів з-за кордону. І аргентинцям, схоже, припала до душі ця програма — а як по-іншому може бути в країні, де річний рівень цін стрибнув на 143%?

Немає сумніву, що більшість виборців вхопилася не за ідеї анархо-капіталізму (маловідомого в широких колах різновиду лібертаріанства) Мілея, а… за самого Мілея як за рятівну соломинку. Тому що його опонент у другому турі, представник правлячої пероністської коаліції Серхіо Масса, взагалі не скидається на рятівника: він чинний міністр економіки, а отже, за умовчанням відповідальний за кризу. Принаймні в очах більшості. Хоча, заради справедливості, варто сказати: рахунок Мілей (56%) — Масса (44%) свідчить про те, що майже половина суспільства не бажає полишати ліві ідеї на користь ультраправих. І це, до речі, неабиякий виклик для нового лідера. Але поки що свято на його вулиці.

Повернутися до клубу багатих

"Аргентина повернеться на те місце в світі, яке вона ніколи не мала б утрачати!" — ця цитата з промови Мілея в ніч після виборів якнайточніше втілює його стратегію.

Зараз мало хто в світі про це говорить, але, за різними оцінками, на початку XX ст. Аргентина була в топ-10 чи топ-15 держав з погляду економічного розвитку та мала великі перспективи. За ВВП на душу населення вона входила в клуб найбільш розвинених країн, обганяючи, наприклад, Францію, Німеччину та колишню метрополію — Іспанію. Побудуємо графік за найавторитетнішою у цій сфері глобальною базою історичних даних від Maddison Project — жирною блакитною лінією виділимо Аргентину, а для наочнішого порівняння додамо дані про Бразилію та Індію, які не входять до розвинутих країн. Бачимо, що в період за останні півтора століття Аргентина почала шлях у "зв'язці" найбагатших, а закінчила — далеко нижче, неподалік Бразилії та Індії.

Але з 1920-х економічне зростання загальмувалося, і Аргентина стала втрачати позиції на світовій арені. Врешті-решт XX ст. завершилося, а XXI ст. почалося для країни нерайдужно: почастішали та подовжилися періоди рецесій, багатократно зростав державний борг, а стрибки інфляції в окремі роки сягали сотень, а то й тисяч відсотків (див. наступний графік). До того ж Аргентина, з другої половини минулого століття сім разів зазнавала дефолту (у 1951, 1956, 1982, 1989, 2001, 2014 та 2020 рр.). Цей феномен, коли одна з передових країн у XX ст. відстала в розвитку, іноді називають "аргентинським парадоксом". Таке собі "економічне диво навпаки", причини якого ми спробуємо знайти у цій статті.

Річна інфляція (%, червона лінія) і валовий державний борг (% від ВВП, фіолетова лінія) на фоні рецесій (блакитні смуги) в Аргентині у 1901-2011 рр.

Але на якому місці Аргентина зараз? В "незолотій" середині, у сьомому десятку країн: за даними Світового банку, у 2022 р. в Аргентині на душу населення припадало $13 686 ВВП, що майже дорівнює середньосвітовому показнику в $12 647. І невелика втіха для аргентинців від того, що це трохи краще, ніж у Бразилії, а попереду на континенті за ВВП на людину тільки Уругвай, Гайяна та Чилі.

І головне: факт є фактом, що порівняно з перспективами початку XX ст. Аргентина надовго втратила шанс увійти в лігу найбільш розвинутих держав, а проблеми не лише з рівнем цін, а й з державним боргом, ще й на фоні високого ступеня нерівності (більшого ніж у США), підривають внутрішню економічну і соціальну стабільність протягом десятиліть. Тому обіцянка Мілея для співвітчизників звучить приблизно так: "Аргентина має увійти і залишитися в топ-10 країн". Чим не національна ідея?

"Дайте мені 20 років — і ми станемо Італією, а за 35 — США", — ще одне гасло Мілея, по суті це заявка на аргентинске економічне диво. Але питання в тому, чи зможе новий лідер виконати свою програму, яка прямує до лібертаріанства? А це, нагадаємо, доларизація економіки і ліквідація центробанку, а також різке зменшення держвитрат на 15%, скорочення пенсійних фондів і програм соцзахисту, скасування валютного контролю, велика приватизація, урізання податків тощо. А ще й відмова співпрацювати з "комуністичними" країнами, такими як Бразилія Лули да Сілви та Китай Сі Цзіньпіна, які, втім, є двома найбільшими торговельними партнерами Аргентини.

Доларизація і торгівля

Критиків такої політики навіть шукати не потрібно — вони всюди. У тому, що програма Мілея не спрацює, переконані як численні економісти зі світовим ім´ям (можна згадати, для прикладу лист з понад 100 підписантами), так і популярні ділові ЗМІ. Мабуть, немає потреби наводити критичні цитати з цього приводу. Але щоб зрозуміти суть реформ обраного аргентинського президента, варто пригледітися до аргументів тих, хто симпатизує його ідеям. От що пише Інститут Катона, приватна дослідницька організація зі США, яка популяризує лібертаріанство: "Мілей не тільки переміг грізну політичну машину перонізму, очоливши нову політичну партію, але й переконав більшість виборців обрати повернення до втраченої традиції класичного аргентинського лібералізму з відкритим акцентом на беззастережній повазі до фундаментальних прав на життя, свободу і власність як істинні джерела процвітання… Реалізація економічної програми Мілея — єдиний шанс Аргентини перемогти інфляцію, відновити монетарну стабільність і повернутися до економічного зростання. Як економіст вільного ринку, новообраний президент розуміє, що ціновий і валютний контроль має бути скасований, як і всі податки на експорт. Мілей навіть припустив, що в односторонньому порядку позбудеться аргентинських бар'єрів на шляху світової торгівлі, що є радикальним і необхідним кроком після восьми десятиліть провалу протекціонізму".

Іншими словами, в уявленні Мілея і його прихильників повернення до "класичного лібералізму", вільного ринку, безбар’єрної торгівлі, мабуть, є запорукою відновлення тих темпів зростання, які показувала Аргентина у часи свого економічного розквіту. Адже тоді, на початку XX ст., справді було значно менше обмежень і державного контролю. Отже, маємо шлях до успіху?

Неважко помітити, що в цьому шляху є прогалини.

Перше і найбільш очевидне: добиватися вільної міжнародної торгівлі і водночас обривати зв’язки з основними партнерами, Бразилією і Китаєм, — вкрай нелогічно. Мабуть, тут коментарі зайві.

Друге: доларизація зменшить, а не збільшить свободу в Аргентині. Принаймні, коли йдеться про фінансову складову. Попри потенційні переваги — ймовірно, ціни стануть стабільнішими (зокрема тому, що центральна влада не зможе зловживати правом "друкувати" гроші), перехід на чужу валюту позбавляє державу можливостей, як-от впливати на відсоткові ставки та через них на економічну активність, гнучко підтримувати сукупний попит або певні галузі тощо. Це називається втратою монетарного суверенітету. А бонуси взамін не гарантовані. Так, навіть в Інституті Катона наголошують, що "доларизація не є панацеєю від усіх бід, вона не гарантує ані високих темпів економічного зростання, ані ефективного фіскального менеджменту".

І найважливіше: а звідки Аргентина візьме долари? У резервах поки не спаленого центробанку американської валюти обмаль, доступу до світових ринків капіталу у Буенос-Аейреса вже немає. Хіба МВФ міг би ще ризикнути дати грошей, але ж Аргентина вже заборгувала йому $44 млрд, тож шанси на успіх низькі. Отже, відмовившись від песо, друга за величиною країна Південної Америки потрапить у критичну залежність від потоків долара США. Точніше потрібно буде, щоб притік цієї валюти в Аргентину значно переважав відтік. В умовах недоступних міжнародних кредитів найбільшою статтею притоку валюти в країну, безумовно, є торгівля, тобто ситуація, коли експорт переважає імпорт. Але в торгівлі Аргентини зі світом невеликий профіцит за операціями з товарами лишком перекривається дефіцитом за послугами, про що свідчить статистика ООН:

Міжнародна торгівля Аргентини товарами (ліворуч) і послугами (праворуч) у 2022 р., $ млрд

Швидко та істотно зсунути торговельний баланс у плюс не вийде. Зниження імпорту лише погіршить рівень життя. А для нарощування експорту мають бути передумови. Чи є вони? На нашу думку, немає. Звичайно, Мілей може позбивати бензопилою торгові бар´єри, але фундаментального фактору — розвитку внутрішнього виробництва — для експортного буму не проглядається.

В аргентинському експорті, як і багато десятиліть тому, домінує агросектор. Якщо все так і залишиться, то країна не зможе заробляти набагато більше валюти, щоб комфортно перейти на долар.

В сучасному світі деякі багаті країни також мають розвинуте сільське господарство (наприклад, США, Франція чи Данія) та потужний агроекспорт, але сама по собі ця галузь ніколи не є головним драйвером економіки. Порівняємо частку Аргентини та Іспанії на світовому ринку за галузями, згідно з даними дослідницького проекту The Atlas of Economic Complexity.

Крім агроекспорту (за виторгом більшого, ніж в аргентинців), іспанці мають вагому світову частку в багатьох інших секторах, які випускають продукцію з вищою доданою вартістю і, отже, приносять вищі доходи. Можна поглянути на інші розвинені країни, щоб побачити цей контраст: графіки будуть змінюватися, але жодна багата держава, з населенням як в Аргентині чи більше, не матиме явного домінування аграрки в експорті. Жодна. А Іспанію ми вважаємо найбільш доречним прикладом тому, що, нагадаємо, це колишня метрополія, яку Аргентина випереджала в економічному розвитку на початку XX ст.

Рішення "аргентинського парадоксу"

Зробимо останній крок, щоб помістити кейс нинішніх аргентинських виборів в історичну перспективу. Розглядаючи сучасні виклики для Аргентини та ідеї Мілея, ми насправді знаходимо відповідь на столітнє питання, яке так болить йому та його виборцям: як сталося, що країна вибула з "вищої ліги"? І відразу на друге питання: як повернути Аргентину на "те місце в світі, яке вона ніколи не мала б утрачати"?

Історичні дані ООН свідчать, що, наприклад, в 1910 р. Аргентина майже не продавала за кордон предметів фабричного виробництва. Відношення експорту товарів обробної промисловості до всіх інших товарів становило 1 до 71. З розвитком технологій, у 1960 р. це відношення покращилося і стало 1 до 24. Але Нідерланди, які у 1910 мали, за оцінками, майже ідентичний до аргентинського ВВП на душу населення, показали такий результат: 1 до 2 у 1910 р. і майже 1 до 1 у 1960 р. Нагадаємо, у 1960-му Нідерланди вже в 1,5 раза випереджали Аргентину за ВВП на людину (див. перший графік). Що це означає?

Одна з відповідей така: в 1910 р. на аграрному експорті можна було заробляти добре (серед економістів є консенсус, що саме порівняльні переваги в агроекспорті сприяли посиленому зростанню Аргентини понад 100 років тому) і, головне, набагато краще, ніж півстоліття потому. Виходить, що батьківщина Мілея колись просто не змогла вчасно перебудувати структуру економіки під ті (виробничі) види діяльності, які швидко розвивалися у світі і нарощували віддачу. Політичні причини занепаду описують часто, включно з приходом до влади військової хунти у 1930 р. Але варто звернути увагу, що ВВП на душу в Аргентині завис ще в 1920-х роках (див. перший графік), а згодом аграрно-сировинна модель економіки просто перестала давати належну віддачу, що тільки підживлювало соціально-політичні негаразди. 

Отже, в XX ст. змінився перелік видів економічної активності, спеціалізуючись на яких, країни можуть добре заробляти і примножувати багатство. Це передусім товари обробної промисловості, а також — станом на сьогодні — деякі види послуг (ІТ, консалтинг тощо), Але це не аграрне виробництво (хоча й воно стало технологічнішим). Тому, зробивши ставку на сою та кукурудзу, країна не може повернутися у вищу лігу за економічним розвитком у сучасному світі.

Але як відновити стійке зростання? Укладачі Atlas of Economic Complexity, виходячи з можливостей виробничої бази країни, радять Аргентині розвиватися у випуску промислового обладнання та хімічної продукції (у країни є певний потенціал у цих галузях, його треба посилювати).

Лібертаріанський експеримент

А що ж Мілей з його програмою? Лібертаріанство апріорі не передбачає промислової політики як інструменту розвитку економіки. Тим більше держава не зможе допомогти змінити структуру виробництва і експорту, якщо перейде на долар і втратить можливість не тільки випускати гроші, а й впливати на відсоткові ставки. А якщо країна не стане великим експортером, то немає відповіді, як збільшити приплив американської валюти, яка буде потрібна і для внутрішніх розрахунків, і для купівлі імпорту, і для виплат боргів.

Щоправда, один з провідних економістів команди Мілея Еміліо Окампо якось проговорився, що очікує повернення в обіг $200 млрд з валютних депозитів аргентинців в інших країнах. Зрозуміло, що це утопічний розрахунок, та й доларів все одно забракне. Якщо Мілей і справді вирішить посваритися з Бразилією та Китаєм і більше переорієнтується на США — третього за оборотом партнера його країни у міжнародній торгівлі, то… Штати просто "з´їдять" Аргентину. У 2022 р. батьківщина Мілея наторгувала з супердержавою на мінус $10 млрд (купила товарів і послуг на $19,7 млрд, а продала лише на $9,8 млрд). Найважливіше, що американці пропонують аргентинцям високотехнологічну продукцію та наукомісткі послуги, а ті — переважно сиру нафту і газ та товари сільського господарства. Зняття торговельних бар´єрів та звільнення ринків з боку Буенос-Аейреса лише посилить цю тенденцію.

У будь-якому випадку заявлений курс нового президента не вирішує структурних проблем в економіці, які привели до "аргентинського парадоксу", коли процвітаюча за мірками часу країна стала проблемним середняком. Навпаки, його програма, ймовірно, посилить відставання Аргентини у технологічних галузях: абсолютно вільний ринок грає на руку сильнішим гравцям, таким як США у прикладі вище.

Якщо Мілей не відступиться від своїх ідей та зможе проштовхнути їх через парламент (де поки що в нього мало симпатиків), ми будемо спостерігати жорсткий лібертаріанський експеримент з 46 мільйонами учасників. А знаючи гарячий норов аргентинців та сильну опозицію з боку лівих, цей експеримент може закінчиться достроково.

Нарешті, останнє слово варто сказати про… Україну. Здавалося б, у нас все навпаки: ВВП на душу населення кратно нижчий, а живемо без дефолтів, від гривні ніхто не відмовляється, а центробанк не "спалюють" і шанують як "незалежну" установу. Навіть додаткову емісію вперше за багато років робили тільки на початку війни. Але є одна спільна риса. І Україна, і Аргентина історично втрачали свій промисловий потенціал, а агросектор став домінувати в експорті. Це означає, що шлях до успіху України також лежить поза гаслами про навстіж відкриті ринки, а лібертаріанство на наших теренах не матиме перспектив. Принаймні останню тезу для нас і для всього світу напевно доведе Мілей.