Дива статистики. Чи будуть ціни падати услід за інфляцією

З часу повномасштабного вторгнення російських окупантів доходи українців значно скоротилися. На фоні масового безробіття та падіння зарплат особливо боляче відчувається стрімке зростання цін. Споживча інфляція минулого грудня становила 26,6% у річному вимірі. Але останнім часом темпи зростання цін різко пригальмували, відзвітували в Національному банку України (НБУ) і Держстаті. Особливо оптимістично засяяли заголовки за результатами травня: порівняно з квітнем індекс споживчих цін зріс на 0,5%, з початку календарного року — на 3,8%, а за 12 місяців "лише" на 15,3%. Останній показник — це і є річний вимір інфляції, який просів з минулого грудня майже наполовину. 

Але давайте чесно: мало хто відчув цей позитивний тренд на своєму гаманці. Точніше, навряд чи ви змінили очікування на більш оптимістичні, як-от: буде легше, бо ціни сильно пригальмують, а доходи, можливо, зростуть. Тим більше ніхто не вірить, що до кінця року можна буде майже забути про двозначну інфляцію (хоча наведений тренд нібито вказує саме на це). Чому так відбувається: невже життя не встигає за статистикою?

Насправді проблема не в наших відчуттях або інтуїції, а в самій статистиці, точніше подачі даних без належного контексту. Щоб з´ясувати причини зниження темпів інфляції, а отже, обґрунтувати очікування на майбутнє, потрібно "розкласти ціни по поличках". Почнемо з огляду товарних груп, потім зважимо фактори, які впливають на цінники, розглянемо монетарну політику влади та зробимо висновок, чи варто очікувати суттєвого покращення ситуації ближчими місяцями. (Важливо: ми не будемо враховувати потенційні геополітичні потрясіння чи кардинальні зміни у війні з Росією — такі події можуть повністю змінити тренди.)

Що і як дорожчало

Інфляцію можна вимірювати багатьма способами, і жоден неідеальний. Тому розраховують і публікують відразу кілька показників: до аналогічного місяця минулого року (річний вимір), до минулого місяця або за якийсь інший період (наприклад з початку календарного року). Річне обчислення нівелює сезонні коливання цін, тому краще ілюструє структуру інфляції в розрізі груп товарів і послуг.

Як бачимо з графіка, за рік найбільше подорожчали харчі, послуги ресторанів і готелів, а також предмети домашнього вжитку і побутова техніка. А найменше — одяг, взуття і адміністративно регульовані тарифи (комунальні послуги). Очевидно, що за рахунок останньої статті інфляційний потенціал стримувався, однак вже з 1 червня подорожчала електрика на 57-83%, і цього ж місяця планується збільшення розцінок на холодну воду і водовідведення на 30%. Звісно, це не єдиний фактор. Розглянемо інші.

Статистична ілюзія

Наведений нижче графік показує основну причину, чому в офіційних звітах так швидко падає темп інфляції у річному обчисленні: протягом минулої весни різко зросли ціни, а отже, й підвищилася статистична база для порівняння у річному вимірі.

Наприклад, якщо в березні 2022 р. інфляція стрибнула порівняно з лютим на 4,5%, то річний показник приросту рівня цін у березні 2023 р. буде розраховуватися від суттєво більшого числа, ніж у лютому 2023 р., отже, тільки за рахунок цього факту сам приріст (тобто темп зростання інфляції) зменшиться на кілька відсотків. І цей "паперовий потенціал" ще не вичерпано: за інших рівних факторів, Нацбанк і уряд могли б ще кілька місяців (крім липня) хвалитися помітним поліпшенням на цьому фронті, бо до жовтня минулого року в Україні наростала інфляційна хвиля.

Антиінфляційні фактори

Щоб позбутися цієї статистичної ілюзії та сфокусуватися на реальних причинах гальмування інфляції, погляньмо на показник "місяць до місяця" — це нижня лінія на другому графіку, яка просіла ще з листопада минулого року.

Спочатку НБУ називав такі фактори зменшення інфляційного тиску:

• деокупація територій,
• розширення пропозиції продуктів харчування,
• слабший споживчий попит в умовах енергетичного терору Росії.

З часом останній фактор втрачав актуальність, зате додалися інші:

• зміцнення курсу гривні (імпорт стає доступнішим),
• відмова НБУ від додаткової емісії гривні на підтримку бюджету (торік було +400 млрд грн),
• здешевлення пального,
• поліпшення умов для виробництва і надання послуг навесні (коли майже припинилися відключення електрики).
• сезонне зниження цін на деякі продукти (наприклад яйця) у травні.

Відзначимо й поступове пожвавлення міжнародної торгівлі. Так, після значного провалу навесні-влітку минулого року, оборот товарів останні два повні квартали сягав $25-26 млрд (з великою перевагою імпорту) — це рівень першого кварталу 2022 р. А отже, Україна змогла принаймні частково замістити втрачене внутрішнє виробництво, компенсувати брак товарної пропозиції — один з ключових проінфляційних факторів минулого року.

Отже, з листопада по травень індекс споживчих цін "місяць до місяця" не перевищував +1% (крім березня). Згідно з цією метрикою, інфляція ще з кінця минулого року стабілізувалася, а от тренду на її гальмування з того часу не проглядається.

Інфляція залишається високою

Утім, як би ми не обчислювали інфляцію, важливішим є просте запитання: що буде з цінами у ближчі місяці? І як їх відчуватиме споживач? Сказане дає підстави припустити, що таких значних стрибків, як у перші сім місяців повномасштабного вторгнення, не буде (якщо не станеться великих потрясінь), однак і сподіватися на швидке гальмування цін надалі немає підстав. Поки що виглядає так, що зиму ми зустрінемо з двозначною інфляцією у річному вимірі. Чому?

Якщо виключити статистичну ілюзію і сезонні коливання, то названі антиінфляційні фактори вже враховані в поточних цінах та по більшості нестійкі. Зараз ніхто не може впевнено казати про стабілізацію цін на пальне навіть на горизонті кількох місяців. Деокуповані території поступово повертаються до життя, однак підрив окупантами Каховської ГЕС, навпаки, забрав частину економічного потенціалу українського півдня. Перебої з електрикою можуть відновитися (через потребу в ремонтах мереж і потужностей, можливе посилання ракетних атак, спеку, холоди). Як не дивно, попри всі невизначеності і загрози, на цьому фоні більш-менш стабільною виглядає ситуація з міжнародною торгівлею та курсом гривні.

Ціни і політика

Варто визнати, що певну роль у стабілізації цін відіграла монетарна політика НБУ, зокрема фіксація торік валютного курсу, обмеження на вивід капіталу, запровадження конвертаційних депозитів. Однак основний інструмент монетарної політики — це облікова ставка, яка задає орієнтир вартості грошей в економіці, тоді як головне завданням НБУ — "таргетування інфляції". Виходить, що з розкруткою цін у нас борються підняттям ставки до захмарних 25% (з червня минулого року), що допомагає прибрати "зайву" гривню з ринку, але й ускладнює підтримку внутрішнього виробництва через кредитування. І це при тому, що проблеми на стороні пропозиції, як зазначалося вище, стали чи не найбільшим проінфляційним чинником, який вдалося частково компенсувати за рахунок поставок з-за кордону. Водночас збільшення імпорту (особливо порівняно з експортом) не може довго тривати без наслідків — зростаюча залежність від закордонної продукції є потенційним фактором знецінення гривні.

Треба нагадати, що зараз в основі фінансової стабільності країни лежить допомога міжнародних партнерів на десятки мільярдів доларів за рік. Але чи варто довго сподіватися на когось? Чи вибудувані довгострокові механізми підтримки економіки і стабілізації цін? Поки що цього не сталося і тому немає підстав для стабільного тренду на зниження інфляції.

Звичайно, свою частину роботи зробив і робить бізнес: згідно з нашими опитуваннями в рамках редакційних топів, більшості компаній вдалося стабілізувати операційну діяльність та налагодити розірвані ланцюжки постачання до осені минулого року. Можна сказати, що це й сприяло зниженню темпів споживчої інфляції з листопада через розширення товарної пропозиції. Але для відновлення зруйнованих виробництв або розвитку потужностей потрібен ресурс, найперше — кредитний. Це означає, що облікову ставку треба знижувати щонайменше удвічі: узявши позику на інвестпроект, компанія має заробити достатньо (з урахуванням інфляції), щоб повернути кошти. Загалом, якщо розглядати лише економічний бік проблеми, підтримка національного виробника та спроби залучити іноземні інвестиції (під гарантії на час війни) в разі успіху мали б стати основою фінансової стабільності у тривалій перспективі.

А от класична логіка збільшення ставки зворотня: передбачається, що деякі інвестпроекти стануть невигідними, це призведе до поширення безробіття, зменшення зарплат, зниження попиту і як наслідок спонукатиме компанії не так швидко підвищувати ціни. Після сказаного ясно, що це не наша ситуація і не наш варіант. Велика інфляція в Україні не тому, що в людей чи бізнесу забагато грошей. Навпаки, маємо зниження реальних доходів. Держстат зараз не публікує дані про доходи домогосподарств або середню зарплату, але найсвіжіша статистика від Пенсійного фонду України свідчить, що останній показник впав з 14 133 грн у лютому 2022 р. до 13 423 грн у березні (і це без коректування на інфляцію).

До того ж інфляція виникає не тоді, коли "грошей багато надрукували" (це лише один з факторів), а коли сукупний попит перевищує пропозицію товарів і послуг. Отже, в нашій ситуації треба думати не про економію, а про виробництво.

Чутливість гаманця і ще одна ілюзія

Вище ми спрогнозували, що інфляція залишатиметься двозначною, отже, в кращому випадку за кілька наступних місяців вона може наблизитися до 10% у річному вимірі. Як свідчить графік 2, такий самий показник був ще до повномасштабної війни. Здавалося б, зростання цін на 10% тоді і зараз мало б відчуватиметься однаково? Але для типового українця так не буде. Тепер той самий відсоток інфляція "братиме" від вищої бази, тобто у гривнях доведеться переплачувати більше. А чутливість гаманця до цін залежить також від доходів. Наприклад, якщо ваша зарплата зростала в темпі інфляції або швидше — то не варто скаржитися. Якщо ж ви втратили роботу, частину заробітку або просто ваші доходи не встигають за цінами, то удар по гаманцю від 10%-ної інфляції в грудні 2023 р. буде потужнішим, ніж був у січні 2022 р.