Гроші полюють за товаром. Що таке інфляція

Інфляція (походить від латинського слова inflatio — здуття) — довгострокове підвищення загального рівня цін на товари і послуги. В результаті на одну і ту саму суму грошей людина або компанія може купити все менше матеріальних цінностей і послуг, ніж раніше. Інакше кажучи, знижується купівельна спроможність грошей, національна валюта знецінюється — втрачає частину своєї реальної вартості.

Для прикладу побудуємо просту модель. Припустімо, сьогодні квиток на приміський поїзд, яким людина добирається до роботи, коштує 30 грн, набір продуктів, які він купує, — 4 тис. грн, за комунальні послуги він платить 1100 грн на місяць. Через півроку ця ж людина виявляє, що квиток коштує вже 40 грн, набір продуктів — 5200 грн, а за комуналку треба віддати 1270 грн. Тоді наш герой іде до начальства і вибиває собі підвищення зарплати з 15 тис. до 17 тис. грн. Тепер він отримує більше грошей, але не живе багатше, тому що ціни зросли, а гривня стала коштувати дешевше.

Як правило, при інфляції немає одночасного зростання цін одразу на всі товари і послуги: одні з них можуть дорожчати досить швидко, інші — стояти на місці або навіть знижуватися. Тому для оцінки інфляції використовується як загальна оцінка рівня цін в країні (і їх динаміки) — так званий дефлятор ВВП, так і оцінка зміни цін на певні кошики товарів і послуг.

У відкритій, ринковій економіці (як в Україні) інфляція проявляється у формі підвищення цін і зарплат. Якщо ж в країні адміністративно-командна система, то інфляція виявляється "прихованою": держава забороняє торгівлі підвищувати номінальні ціни, але в результаті виникає товарний дефіцит.

Перший і головний наслідок — скорочення реальних доходів населення. Першими страждають люди, які отримують невисокий фіксований дохід (відсотки за депозитом, не соцвиплати, зарплати, якщо вони не індексуються). Саме тому інфляцію іноді називають "податок на бідних". Виникає недовіра до влади, яка тягне за собою політичну нестабільність.

За високої інфляції люди починають мінімізувати використання національної валюти (немає сенсу тримати її у себе — вона знецінюється). Стає невигідно робити заощадження, відкривати вклади, клієнти банків знімають гроші з рахунків і купують на них не тільки товари і послуги, але й, наприклад, іноземну валюту.

Висока інфляція руйнівно діє на фінансову систему країни і економіку загалом. Через зростання нестабільності на фінансових ринках банкам стає невигідно видавати бізнесу і громадянам довгострокові кредити, що призводить до ще більшого подорожчання товарів і послуг. Порушується інвестиційний процес, оскільки роботу підприємства неможливо спланувати наперед — а це одне з основних умов для інвестування.

Особливо погано, якщо інфляція стає галопуючою (вище 10% на рік), а тим більше переростає в гіперінфляцію (за різними оцінками, понад 50% або навіть 200% на рік). У гіршому разі люди навіть починають використовувати для розрахунків валюти інших країн і сурогати грошей (золоті і срібні вироби, спиртне, продукти тощо) або частіше проводити бартерні угоди, коли один товар обмінюється на інший.

У більшості країн інфляцію вимірюють приблизно одним і тим самим способом: беруть так званий споживчий кошик — набір продуктів, товарів і послуг, які регулярно купує середньостатистична людина або сімʼя (домогосподарство). Така метрика називається індексом споживчих цін (ІСЦ). Відповідний кошик товарів і послуг в Україні складається з 328 пунктів, включаючи продукти, одяг, комунальні послуги, побутову техніку, ціни на проїзд (розрахунки проводяться за складними формулами з урахуванням ваги кожного блага у вибірці).

Ще одна найважливіша метрика — це дефлятор ВВП. При його розрахунку враховуються не тільки споживчі, а всі групи товарів і послуг (у тому числі інвестиційні). Назва пояснюється просто: вартість всієї виробленої в країні кінцевої продукції за певний період (рік) перераховують в цінах базового періоду (в Україні зараз — 2016 р.), які зазвичай на якийсь відсоток нижчі. На цей відсоток і зменшують (дефлірують) ВВП поточного року, щоб зрозуміти реальний рівень виробництва (незалежний від підвищення цін).

Є й інші способи виміряти інфляцію — індекс цін виробників (відображає собівартість випуску без урахування додаткової вартості дистрибуції і податків з продажу), індекс витрат на проживання (враховує баланс підвищення доходів і зростання витрат), індекс ціни активів (зміна вартості акцій, нерухомості, позикового капіталу тощо), які використовуються вченими-економістами, банківськими і урядовими аналітиками.

Якщо дуже просто, то загальний рівень цін в економіці зростає тоді, коли грошей стає більше по відношенню до кількості благ, які можна за них купити, або коли дорожчає саме виробництво товарів і послуг. Інакше кажучи, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту — це підвищення цін, обумовлене збільшенням попиту на товари і послуги в результаті зростання доходів населення, державних витрат тощо. Вмсловлюючись фігурально, це коли занадто багато грошей "полюють" за тією ж кількістю товару.

Інфляція пропозиції (витрат) — підвищення цін, викликане подорожчанням факторів виробництва (сировини, електроенергії, палива, заробітної плати), що призводить до підвищення собівартості випуску товарів або надання послуг.

Ці види інфляції нерідко комбінуються. Внаслідок інфляції витрат може скоротитися пропозиція — і виявляється, що все така ж кількість грошей "полює" за меншою кількістю товарів.

Часто інфляція виникає через неправильну монетарну політику. Наприклад, вище керівництво держави схильне проблеми, що виникають в економіці, "заливати" грошима, а надприбутків у бюджету для цього немає — і вибирається найпростіший шлях: друкувати гроші (проводити емісію гривні). Якщо при цьому керівництво центробанку країни знаходиться в залежному становищі і не може чинити опір тиску вищого політичного керівництва, починає розкручуватися спіраль інфляції. Характерний приклад — Білорусь протягом останніх 25 років.

Буває, у країни просто немає виразної монетарної політики, і вона друкує гроші тільки тому, що не вміє керувати економікою іншими методами. Приклад — Зімбабве.

Буває, державні витрати через кризу різко зростають, а доходи — падають. Тоді держава вдається до грошової емісії, збільшуючи грошову масу понад потреби товарного обігу. Приклад — багато країн світу в 2020-му, коли пандемія Covid-19 зажадала різкого збільшення держвидатків, а доходи впали через економічну кризу, що настала за пандемією.

Ще один варіант — надмірне розширення грошової маси за рахунок масового кредитування, коли фінансовий ресурс береться не з заощаджень, а з надмірної емісії зобовʼязань, номінованих в нацвалюті (у тому числі банками). Приклад — Латвія в 2008–2010 рр.

В Україні сплеск інфляції був в 2014–2015 рр., коли через втрату частини територій з їх промисловим потенціалом і військових дій на сході країни відбулося скорочення реального обсягу національного виробництва. Це призвело до зростання цін, оскільки меншому обʼєму товарів і послуг відповідала більш-менш колишня кількість грошей.

• Низька — до 4–6% на рік. Вважається, що така інфляція комфортна і для споживачів, і для підприємців. Така інфляція дозволяє економіці розвиватися.
• Помірна — від 6 до 10% на рік. Такий рівень не руйнівний для економіки, але вказує, що, можливо, з монетарною політикою центробанку щось не так. Є небезпека, що помірна інфляція вийде з-під контролю.
• Висока (галопуюча) — від 10 до 100% на рік. При такому рівні виникає нестабільність на ринку, фінансове планування ускладнюється.
• Гіперінфляція — в цьому разі зростання цін становить сотні і тисячі відсотків, а гроші доводиться друкувати безперервно. Зазвичай гіперінфляція означає крах системи фінансового обігу в країні.

В обох випадках йдеться про знецінення національної валюти, але інфляція відображає падіння купівельної спроможності грошової одиниці при придбанні товарів і послуг всередині країни, а девальвація — зменшення її вартості щодо інших валют. Найчастіше це взаємоповʼязані явища, проте темпи інфляції і девальвації можуть відрізнятися в рази.

Подивимося на індекс інфляції за останні роки, з моменту Революції гідності. У 2013-му цей індекс становив 100,5%, в 2014-му підскочив до 124,9%, а в 2015-му і зовсім поставив рекорд: 143,3%. Далі економіка почала приходити в норму, а індекс інфляції — знижуватися. З 2016-му він становив 112,4%, в 2017-му — 113,7%, в 2018-му — 109,8%, в 2019-му — 104,1% і в 2020-му — 105%.

Індекс інфляції розраховується як співвідношення вартості ринкового кошика в поточному році до вартості ринкового кошика в базовому році і множиться на 100%. Нагадаємо, що в Україні він розраховується по кошику, який включає 328 найменувань товарів і послуг.

Що нас чекає в плані інфляції в 2021-му? 21 січня правління НБУ вирішило зберегти облікову ставку на рівні 6% і підвищило інфляційний прогноз на 2021 р. до 7%. Також в Нацбанку нагадали, що в 2020 р. інфляція становила 5%, досягнувши центральної точки цільового діапазону зі значним прискоренням до кінця року завдяки відновленню економічної активності.

Тепер НБУ прогнозує, що в січні індекс споживчих цін досягне 6,2% в річному вимірі, в березні інфляція становитиме 7%, в червні — перевищить 8%. Тобто відновлення економіки в 2021 р. буде супроводжуватися зростанням інфляції. Проте, за прогнозом НБУ, до кінця року споживча інфляція сповільниться до 7% і в першій половині 2022 р. увійде в цільовий діапазон (5,9%).

Що ж стосується дефлятора ВВП, то він в Україні зазвичай вищий, ніж споживча інфляція. І, за найсвіжішими даними Держстату, в перші три квартали 2020 р. коливався в діапазоні 5–7,9%, а за 2019 р. становив 8,1%.

Найпоширеніший спосіб — скорочення державних витрат і одночасно проведення так званої "політики дорогих грошей" (досягається насамперед підвищенням процентної ставки). Основне завдання цих заходів — зменшити обсяг грошей в обігу і уповільнити швидкість обігу грошей. Для цього влада країни:

• підвищує податкове навантаження,
• знижує бюджетні витрати,
• скорочує обсяги кредитування,
• заморожує зростання заробітної плати.

У кожному разі рецепт свій. Скажімо, якщо інфляція повʼязана з підвищенням витрат на сировину, то найефективнішим способом поліпшити ситуацію буде пошук більш дешевих сировинних товарів.

Не можна сказати, що інфляція завжди тільки зло. По-перше, помірна інфляція — природний економічний процес. У кожного нацбанку в кожній країні своє бачення "нормального" рівня інфляції; зазвичай у розвинених країнах це від 0,5 до 4% на рік.

Помірна інфляція позитивно діє на економіку: вона стимулює товарообіг, сприяє розширенню виробництва та інвестування. Очікування зростання цін в майбутньому спонукає споживачів не відкладати гроші "під матрац", а купувати товари вже сьогодні. Або зберігати гроші в банках, щоб уберегти їх від знецінення. Це, в свою чергу, стимулює капітальні вкладення банківського капіталу у виробництво.

У ситуації помірної інфляції підприємці, які взяли кредит, легше розплачуються з боргами і беруть нові позики, чекаючи, що зростання цін знову полегшить розрахунок за кредитами. Так стимулюється ділова активність.

Американський економіст, нобелівський лауреат Мілтон Фрідман говорив: "Інфляція — одна з форм оподаткування, яка не потребує законодавчого схвалення". Не тільки він, а й багато інших економістів розглядають інфляцію як своєрідний податок держави на власників накопичень, оскільки грошовий капітал через інфляцію знецінюється.