Вигідну пропозицію. Як змусити Коломойського заплатити за "Приват"
В кінці червня повинна завершитися епопея з аудиторською перевіркою банку, яка проводиться за замовленням призначеного державою нового менеджменту аудиторською фірмою Ernst&Young. Час "Ч" настане 1 липня цього року.
До 01 липня 2017-го, згідно рішення НБУ, повинен бути опублікований фінансовий звіт Приватбанку, засвідчений аудиторською компанією. На підставі даних фінансового звіту, Мінфін спільно з Нацбанком визначать суму, необхідну для докапіталізації банку. Колишні акціонери Привату, у свою чергу повинні реструктуризувати кредитну заборгованість своїх компаній і внести необхідні застави.
Тим часом наші адміністративні суди взялися за виявлення безсторонньої істини. Спершу за позовом групи фізичних осіб, оголошених пов'язаними з банком (за повідомленням низки ЗМІ, сім'я Суркісів), а також Акцент-банку, було оскаржене списання з їх рахунків понад 1 млрд грн. Зазначені кошти були конвертовані в капітал банку за відомою процедурою bail-in (конвертація коштів пов'язаних осіб в капітал банку). Судове рішення викликало настільки чисті емоції на Інститутській, що воно було негайно вилучено з загального доступу в електронному реєстрі.
Не так давно глава НБУ Валерія Гонтарєва заявила буквально наступне: "Банк (Приватбанк. - "ДС") нам хоче погасити цей рефінансування (на користь НБУ на суму 13,8 млрд грн. - "ДС"), але тоді вони позбавлять Коломойського від всіх гарантій, і ми втратимо ці застави. Тому ми не хочемо, щоб Приватбанк нам погашав".
Після такого щиросердного зізнання, в якому вищий керівник регулятора нічтоже сумняшеся зізнався, що Нацбанк чинить тиск на підопічний банк з метою невиконання ним законних умов договору, тільки дуже альтруїстично налаштована поручитель не скористався б емоційним ляпом опонента для того, щоб повністю зняти з себе всі зобов'язання за договором поруки.
Складності схемотехніки
Схоже, незабаром процедура націоналізації Приватбанку і схема визначення пов'язаних з банком осіб (у яких обнулили всі ресурси на рахунках) буде нещадно препарирована в судах. Причому не тільки українських, а й міжнародних. І тоді виникне питання не тільки про процедуру націоналізації банку, але і про якість банківського нагляду.
В силу того що ситуація з Приватбанком стала наслідком дій як акціонерів, так і Національного банку, вихід із ситуації потрібно шукати спільними зусиллями, а не перекладати весь тягар відповідальності на когось одного.
От тільки діюча модель націоналізації банку абсолютно не підходить для цього. З одного боку, держава придбала за одну гривню корисний фінансовий актив і відтепер несе відповідальність за нього — в першу чергу перед вкладниками. З іншого - перекласти фінансовий тягар у розмірі 150 млрд грн на державний бюджет, тобто на всіх платників податків - це вже занадто навіть в наших реаліях...В колишніх акціонерів теж є своя правда: "Банк забрали, користуйтеся на здоров'я, до нас якісь претензії? Кредити? Ні, не чули...".
Хоча якщо не виходить шлях світу, можна спробувати і шлях "війни". Тільки хто від цього виграє? Явно не держава. У відповідь на судові позови щодо кредитної заборгованості та особистих гарантій держава в особі Мінфіну та НБУ може отримати зустрічні позови, які оскаржують процедуру націоналізації, причому вже у міжнародних судах.
Що робити
Не можна сказати, що ми переживаємо якусь унікальну подію, пов'язану з націоналізацією найбільшого банку країни. Подібні проблеми вирішувалися і на Кіпрі (Bank of Cyprus), у Великобританії (RBS, Lloyds) і в багатьох інших країнах. Наша "унікальність" поки укладена в механізмі вирішення проблеми. І якщо раніше це було відоме "взяти все і поділити", то зараз - "взяти все і компенсувати за рахунок бюджету".
Чи існують способи вирішення проблеми Приватбанку без бюджетного кровопускання?
По-перше, необхідно вирішити проблему пов'язаних осіб. Їм потрібно запропонувати щось більше, ніж просте обнулення рахунків. Наприклад, реструктуризацію їх залишків за наступним принципом: 35% обмінюються на боргові цінні папери з терміном звернення три-п'ять років; 35% розміщуються на безвідкличної депозит у банку терміном на два роки; 30% повертаються власникам. Нагадаю, мова йде про приблизно $500 млн, які у вигляді єврооблігацій належать пулу приватних інвесторів.
По-друге, необхідно вирішити ключове питання взаємодії колишніх акціонерів і держави. Тут можна скористатися досвідом Великобританії, де в 2008 р. були націоналізовані найбільші банки країни RBS і Lloyds. Спочатку міністр фінансів Алістер Дарлінг також запевняв, що подібна процедура обійдеться британцям в копієчку: програма порятунку національних банків оцінювалася в $500 млрд, або 18% ВВП Великобританії. Надалі урядом країни було створено спеціальний фонд - United Kingdom Financial Investments (UKFI). Дана організація з персоналом в кілька десятків людина отримала в управління пакети акцій націоналізованих банків і протягом декількох років змогла залучити мільярди фунтів приватних інвестицій. Таким чином вдалося вирішити два завдання: врятувати фінансову систему країни від краху і заощадити колосальні бюджетні виплати.
В Україні схема націоналізації системних банків на прикладі Приватбанку могла б виглядати наступним чином:
Дана схема показує передбачуваний алгоритм взаємодії учасників. Для проведення процедури націоналізації системного банку, такого як Приватбанк, необхідно створити спеціальний фонд, до відання якого передається пакет акцій банку (100%). Мета фонду - недопущення банкрутства банку і в кінцевому рахунку його продаж приватним інвесторам. Завдання фонду - забезпечити контроль за ефективністю роботи та прибутковістю банку, адже його акціонерами "раптово" стали 40 млн жителів країни... По суті такий фонд представляє з себе певний буфер між приватною структурою - банком і урядом - його новим власником. Буфер, контролюючий центр прийняття рішень як у самому банку, так і в Мінфіні.
Як вже зазначалося, максимально можливий розмір фінансової діри Приватбанку може скласти до 150 млрд грн
Це якщо всі вкладники прийдуть за грошима, а активи не принесуть ні копійки. Подібна ситуація навіть теоретично неможлива: за даними перевірки, 80% кредитів банку віднесені до непрацюючим, але 20% продовжують генерувати фінансовий потік. Отже, розмір фінансової подушки безпеки можна визначити в розмірі приблизно 120 млрд грн, що формується протягом двох років (2017-2018). За цей період банк повинен остаточно розчистити свої активи від проблемних кредитів і вийти на стабільно прибутковий рівень поточної діяльності. До 20 млрд грн банк може заробити самостійно.
У такому випадку загальний розмір фінансових ресурсів фонду повинен бути сформований в межах 100 млрд грн і спрямовуватися на фінансування банку у відповідність з затвердженим графіком. Сезонні коливання ліквідності, в межах яких коштів фонду може не вистачати на покриття відтоків ресурсів банку, мають погашатися за рахунок рефінансування НБУ, для чого необхідно відкриття постійно діючої кредитної лінії в межах 10-15 млрд грн.
Звідки фонд може взяти 100 млрд? За рахунок тристоронніх вливань. На першому етапі банк повинен передати фонду кредитний портфель на 70 млрд грн, що складається з найбільш проблемних активів. Колишні акціонери і держава повинні взяти на себе зобов'язання по викупу зазначеного портфеля протягом двох років в рівних частках, тобто по 35 млрд грн кожна із сторін. По суті мова йде про виділення 17,5 млрд грн в рік Мінфіном і колишніми акціонерами. Отримані ними в результаті викупу кредити можуть у подальшому бути продані з дисконтом, або передані на процедуру стягнення. У будь-якому випадку ці суми необхідно розглядати як потенційні втрати держави.
Для колишніх акціонерів це можливість провести "взаємозалік" з пов'язаними структурами
Відсутні 30 млрд грн можна залучити на ринку у приватних інвесторів. Для цього фонд міг би емітувати конвертовані облігації, які дають власникам право купити через два роки акції банку у держави за умовну одну гривню з нарахуванням фіксованого відсотка прибутковості, наприклад, раз в квартал. Або отримати погашення номінальної суми облігацій через три-п'ять років. Управління таким фондом непогано було б передати відомої світової аудиторської групи.
Кредитні ризики
У цій схемі добре всі, за винятком маленького нюансу: залишилося переконати колишніх акціонерів викласти 35 млрд грн протягом двох років, а держава - відмовитися витратити 120 млрд грн в цьому ж часовому періоді. Останнє, до речі сказати, зробити буде набагато важче, так як на ці гроші вже вишикувалася черга, як в мавзолей....
З іншого боку, ця схема більш реальна порівняно з обіцянками чиновників змусити колишніх власників підписатися на 150 мільярдів. Крім того, вона значно ефективніше, адже передбачає передачу банку в приватні руки після закінчення двох років і державні витрати в розмірі 35 млрд грн, частина з яких, можливо, вдасться повернути з допомогою продажу кредитного портфеля (1-2 млрд грн). Порівняйте зі 120 млрд заявленої на даний момент докапіталізацією і відчуйте різницю. І це не кажучи вже про позови в суди з боку колишніх акціонерів і ті виплати, які дані позови можуть принести "під ялинку"...
Для чиновника ця схема погана тим, що позбавляє його можливості контролю за фінансовим процесом, а сам канал фінансування істотно звужує і розбавляє приватними вливаннями
Ображений чиновник, звичайно, буде розповідати про те, як держава успішно увіллє в банк 120 млрд грн народних грошей, прокредитує за рахунок цих ресурсів малий і середній бізнес, іпотеку, а потім продасть настільки успішний державний банк за "кілька мільярдів доларів" і поверне все витрачене. По термінах всі обіцянки будуть йти за 2020-й... Але досвід докапіталізації держбанків-старожилів показує, що як у "нового російського" ціни на нафту підстрибнуть, а церкву він так і не побудує, так і з державними банками: докапіталізацію вони отримають, а ось дивіденди держава - навряд чи. На жаль, у нас поки немає прикладів успішної побудови державного бізнесу, тим більше до такої тонкої, майже ефірної сфері, як фінанси.
А тому не варто вигадувати свій особливий фінансовий велосипед з квадратними колесами. Краще їздити на круглих - так зручніше і швидше...І, як показує досвід західних країн, значно дешевше для платників податків.