Квоти на викиди. Чому Україна все ще не торгує повітрям
Боротьба з глобальним потеплінням, що різко посилилася у всьому світі, вбиває одні види бізнесу (наприклад, вугільний), але створює інші. Такі, наприклад, як виробництво так званих "вуглецевих одиниць" і торгівля ними. Україна тут могла б непогано заробити
Ринок вуглецевих квот: усе почалося в 1997-му…
У 1997 р. був підписаний Кіотський протокол — міжнародна угода з метою скоротити викиди парникових газів в атмосферу Землі заради протидії глобальному потеплінню. Для кожної країни була встановлена квота на емісію парникових газів, і якщо держава викидає їх в атмосферу менше виділеної квоти, вона може продати надлишки іншій країні, яка тим самим отримує можливість викидати більше парникових газів.
Однак Кіотський протокол діяв повільно, країни виконували свої зобов'язання неохоче. Тим часом вчені залякували людство все більш високими темпами потепління, а екологічні активісти, зібравшись в Партії зелених, все активніше тиснули на уряди, вимагаючи скорочення викидів, насамперед СО2.
Розкрутилося і поняття "вуглецевий слід": спершу екоактивісти, а потім і державні відомства почали скрупульозно підраховувати, скільки вуглекислого газу виділяється під час тієї чи іншої діяльності. Але зрозуміло, що певні виробництва в будь-якому разі будуть викидати в атмосферу багато вуглекислого газу. Таким підприємствам влада різних країн виділяє все більш жорсткі ліміти викидів, а будь-яке перевищення карається штрафами. Причому штрафи весь час зростають. Зараз, наприклад, у Європі плата за викиди CO2 становить понад 50 євро за тонну, $18 — в Каліфорнії, $6 — в Китаї. (Для порівняння: в Україні — 15 євроцентів за тонну.)
Дуже швидко народилася ідея ввести систему "вуглецевих заліків" (або "вуглецевих одиниць") по аналогії з Кіотським протоколом. Тобто вже не країни, а окремі підприємства можуть заробляти умовні залікові одиниці за поглинутий з повітря СО2 або скорочення викидів. Ці залікові одиниці купуються компаніями, які хочуть зменшити свій вуглецевий слід і, відповідно, не платити штрафи за перевищення лімітів викидів.
Як торгують викидами СО2
Якщо компанія не може скоротити викиди СО2 (наприклад, перейшовши на нові технології), вона може нібито зменшувати їх, купуючи вуглецеві одиниці на ринку. Так компанія оплачує скорочення викидів або уловлювання СО2 в інших місцях, компенсуючи тим самим власні.
Треба сказати, що ринок вуглецевих заліків загалом формується тим швидше, чим швидше ростуть штрафи за перевищення дозволеного обсягу викидів СО2. Сьогодні обсяг глобального ринку вуглецевих заліків становить близько $400 млн на рік. За результатами недавнього дослідження консалтингового агентства Carbon Direct, в офіційних реєстрах зафіксовано 1,1 млрд вуглецевих заліків.
За оцінкою Taskforce on Scaling Voluntary Carbon Markets, попит на вуглецеві кредити виросте в 15 разів уже до 2030 р., а до 2050-го — більш ніж у 100 разів. Обсяг ринку через десять років може становити $50 млрд. Найчастіше до купівлі вуглецевих одиниць вдаються європейські компанії (28%, за оцінкою McKinsey, Великобританія — 20%), за ними йдуть Японія і США (24 і 15% відповідно).
Найбільш розвинений ринок торгівлі вуглецевими одиницями в Європі: там ще у 2005 р. була запущена Європейська система торгівлі викидами, яка зараз охоплює 11 тис. компаній в 31 країні. На першому етапі вона включала тільки промислові установки енергетичної галузі та енергоємних виробництв. Пізніше були додані нові сектори, а держави, що скоротили викиди, і компанії з надлишками дозволів на викиди отримали "вуглецеві кредити" з правом їх подальшого перепродажу. Зараз близько 60% квот (вуглецевих одиниць) продаються через брокерів, а решта — на біржах, включаючи European Climate Exchange в Амстердамі і Powernext в Парижі.
Європейська система стала зразком для створення аналогічних систем в Каліфорнії, ряді провінцій Канади, Нової Зеландії та деяких інших країнах. У США також діє Regional Greenhouse Gas Initiative (охоплює східні штати країни). У лютому нинішнього року схожа національна система була запущена в Китаї.
Однак це все ще не єдиний ринок. Його планують сформувати чи то у 2022-му, чи то в 2023 рр. Проблема в тому, що в різних країнах і регіонах використовуються різні методики обліку скорочення викидів і поглинання вуглекислого газу, тобто вуглецеві одиниці розраховуються по-різному. Але вже зрозуміло, що уніфікація обов'язково буде — цього вимагає ринок.
Найімовірніше, прорив станеться на 26-й Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (COP-26), яка повинна відбутися в Глазго на початку листопада нинішнього року. Там зберуться лідери з усього світу, щоб узгодити умови глобального ринку квот на викиди. Якщо таку систему схвалять, виникне механізм міжнародної торгівлі вуглецевими одиницями.
Як заробити на поглинанні СО2
Якщо є попит на вуглецеві одиниці, то виникає і пропозиція. Для заробітку потрібно реалізовувати проєкти, в рамках яких відбуватиметься так зване вилучення вуглекислого газу з повітря.
Найбільш логічно це робити за допомогою рослин. Однак тут не можна просто взяти в оренду або купити ділянку лісу, щоб він приносив пасивний дохід. Загальносвітова вимога — робити активні дії, спрямовані на збільшення поглинання СО2. Найбільш поширені варіанти — відновлення лісів та озеленення деградованих земель.
Відповідні проєкти в галузі лісового господарства вже реалізуються в 83 країнах, більшість — в Індії, Китаї, США, Туреччині та Бразилії. Там компанії, які займаються посадкою дерев, отримують вуглецеві одиниці у формі сертифікатів, які можна продати на ринку.
В Україні можливі й інші варіанти, причому продаж вуглецевих одиниць тут буде лише одним із джерел доходу. Наприклад, можна взяти в оренду (або навіть отримати безкоштовно) пустир, абсолютно не придатний для сільськогосподарських потреб. А потім засадити його будь-якою енергетичною культурою. Наприклад, прутовидною вербою. Це дерево росте дуже швидко, стрімко накопичує біомасу, а значить, активно поглинає СО2 з повітря. Уже через три-чотири роки її можна вирубувати і переробляти деревину на тверде біопаливо — тріску або деревні пелети, дуже популярне паливо для котлів (подібним чином, наприклад, опалюється вже половина містечка Обухів, що під Києвом).
Інші енергетичні культури — ліщина, горобина, тополя, верба. Кожні чотири–сім років дерева зрізають, і річний урожай може становити близько 7 т/га. Кожен 1 га таких насаджень поглинає за рік 7-8 т СО2. Одна тонна СО2 на ринку вуглецевих квот вже зараз коштує близько $40, а потенційно, при збільшенні попиту, — до $70–80. Тобто вже зараз фіксація вуглекислого газу з 1 га насаджень енергетичних культур може приносити (через продаж вуглецевих одиниць) близько $300 на рік. А потенційно — до $600 плюс потім продаж деревини на біопаливо.
А ось інша можлива в Україні модель такого бізнесу. Деградовані землі, більше не придатні для сільського господарства, засаджуються технічними коноплями. Вона росте ще швидше, ніж будь-які енергокультури. За короткий період (близько 110 днів) з 1 га землі, засіяної технічними коноплями, можна отримати до 12 т біомаси — в три-чотири рази більше, ніж при вирощуванні енергокультур.
Відповідно, поглинання СО2 набагато вище, більше нараховується вуглецевих одиниць. Ось тільки наприкінці сезону урожай конопель потрібно зорати там же, на полі, щоб органічні речовини повернулися в грунт. А наступного року посіяти заново. Чотири-п'ять таких циклів дозволяють відновити маргінальний грунт, зробити його знову придатним для сільського господарства. Після чого відроджену ділянку землі можна продати за ринковою ціною.
Green Deal підстьобує Україну
Зараз в нашій країні немає механізму нарахування вуглецевих одиниць, він тільки створюється на рівні Міністерства захисту навколишнього середовища і природних ресурсів. Але доводиться поспішати: Європа з 2019 р. реалізує нову стратегію економічного зростання The European Green Deal, яка передбачає зміну моделі розвитку Європейського континенту в бік більшої гармонії з навколишнім середовищем.
Зокрема, в рамках нового курсу податок на вуглецеві викиди в розрахунку на тонну CО2 буде застосовуватися не тільки всередині ЄС, а й щодо "брудних" імпортерів, які не стежать за викидами CO2 і створюють "кліматичний демпінг" європейському бізнесу. Україна опиняється серед них, але ж наш експорт в ЄС становить 41,5% від загального товарообігу.
За даними GMK Center, вуглецевий податок, а точніше, механізм вуглецевого коригування імпорту (Carbon Border Adjustment Mechanism — CBAM), може торкнутися третини українського експорту. Це обійдеться Україні приблизно в 566,3 млн євро на рік.
ЄС розраховує ввести CBAM з 1 січня 2023 р. В Єврокомісії вважають, що без цього механізму українські, турецькі чи китайські компанії-конкуренти з часом витіснять європейських виробників, змушених витрачати більше грошей на екологізацію своїх виробництв. CBAM же, на думку єврокомісарів, забезпечить чесну конкуренцію європейським компаніям і не допустить кліматичного демпінгу.
Євродепутат Яннік Жадо, ініціатор резолюції про введення CBAM, в інтерв'ю газеті Le Monde назвав створення ринку торгівлі квотами на викиди найбільш вірогідним сценарієм. Тобто підприємство, яке постачає продукцію в ЄС, має подати "вуглецеву ємність" своєї продукції і, якщо вона вища за європейські стандарти, підприємство повинне купити додаткові квоти на викиди СО2.
Тому очевидно, що у бізнесу на поглинанні СО2 з повітря є всі шанси стати в Україні популярним вже через рік-два.