Чужа карта для чужих грошей. Як працює ринок "лівого пластику" в Україні

У вересні 2020-го НБУ випустив відеоролик, у якому закликав українців обережно ставитися до пропозицій про віддалену роботу з високою зарплатою, без досвіду роботи, але з необхідним банківським рахунком, а також з вимогою приймати і переводити платежі. На думку фахівців Нацбанку, саме так злочинці вербують "грошових мулів" або "дропів". Інакше кажучи, людей, які допомагають злочинцям відмивати кошти, отримані незаконним шляхом.

Поширений атрибут таких злочинів — так званий "лівий пластик": банківська карта, оформлена на одну людину, але яка використовується іншою. Як показало дослідження "ДС", в Україні сформувався свій ринок таких карт.

Як сказав представник департаменту платіжних систем і інновацій НБУ Владислав Дикий, в Україні загалом оформлено 73 млн банківських карт, з них активних — близько 40 млн.

Але яка частина з них потрапляє на нелегальний ринок? Як оцінив на прохання "ДС" директор Української асоціації членів платіжних систем ЕМА Олександр Карпов, це близько 10 тис. щорічно, плюс-мінус...

Для чого використовуються "ліві" карти

Якщо наркотики або фальшиві гроші люди зазвичай купують "для власного використання", то бази даних або "лівий пластик" — це, як правило, інструменти, що використовуються для різних сірих або відверто кримінальних справ.

Заради справедливості варто сказати, що банківські карти, оформлені на інших людей, використовуються в найрізноманітніших ситуаціях, і далеко не всі з них мають кримінальну підоснову. Наприклад, білоруси, які масово втікали до України з серпня 2020-го, рятуючись від репресій, зіткнулися тут з тим, що нерезидент може оформити банківську карту тільки з дуже урізаним функціоналом. Наприклад, резидент України не може перевести гроші на таку карту. В результаті, навіть щоб просто отримувати гуманітарну допомогу, багатьом білорусам доводилося заводити "ліві" карти.

Але все-таки в переважній більшості випадків "лівий пластик" використовується для операцій, більшою чи меншою мірою пов'язаних з порушенням законів. Ось основні приклади:

• ухилення від сплати податків (наприклад, частина зарплати оформляється на іншу людину і зараховується на відповідну карту);
• інший варіант ухилення від податків — отримання на чужу карту доходів з-за кордону (наприклад, від фрилансу);
• торгівля на інтернет-майданчиках різними товарами від чужого імені (нерідко пов'язана з шахрайством — наприклад, продажем фальшивих товарів);
• операції з криптовалютою;
• отримання кредитів (у тому числі в МФО) за фальшивими документами, онлайн;
• переведення в готівку злочинних доходів, наприклад, від торгівлі наркотиками або вимагання, кардинг тощо.

За оцінками правоохоронців, на останній пункт — переведення в готівку доходів від нелегальної діяльності — припадає близько 90% всіх операцій з "лівим пластиком". Оскільки люди, які їх використовують, на кримінальному жаргоні називаються дропами, то карти, з якими вони працюють, — дроп-картами. Інакше кажучи, дроп — це підставна особа, яка дозволяє професійним злочинцям залишатися в тіні.

Втім, поняття це досить розмите. В одному випадку дропом назвуть людину, яка оформила на себе карту і продала її і доступ до неї, а в іншому — помічника злочинця, який переводить в готівку вкрадені гроші для подальшого переказу третім особам.

Як виглядає торгівля чужими банківськими картами?

Приблизно так само, як і уже описана нами раніше торгівля фальшивими грошима або базами даних. Є сайти, які легко знайти через Google, а є Telegram-канали, на які через внутрішній пошук Telegram також можна вийти без найменших проблем.

Можна сказати, що через Telegram-канали йде найоперативніша торгівля.

Тут найбільш широкий вибір карт.

А торгівці ними відповідають на запити дуже оперативно. На запит оглядача "ДС" теж ось відповіли.

Як бачимо, вартість карти з комплектом документів її власника (копії) — від 2500 до 3500 грн, і ціни досить стабільні. Карту вам надішлють через "Нову Пошту", розплатитеся ви криптовалютою або післяплатою на тій самій пошті.

Продавці дозволяють перевірити працездатність карти, дають гарантію на неї (зазвичай місяць, за додаткові гроші — довше), охоче публікують відгуки задоволених покупців.

Вибрати карту одного з провідних українських банків можна і на сайтах в інтернеті.

Там же — ознайомитися з умовами продажу.

Як карти потрапляють на чорний ринок?

Справний постачальник — так звані соціально-вразливі верстви населення. Студенти, які вічно сидять без грошей, пенсіонери, бомжі, злочинці, які повернулися з зони, — саме вони за невелику плату 500–700 грн погоджуються оформити на себе карту того чи іншого банку. Плюс, звичайно, обіцянка безпеки — злочинці вміють переконувати, що за оформлення карти з її продажем людині нічого не буде. У крайньому разі він завжди зможе сказати, що карту втратив.

Але ця схема потроху відходить у минуле. Як розповів оглядачеві "ДС" колишній учасник цього ринку, зараз все частіше "лівий пластик" робиться працівниками банку, що діють у змові зі злочинцями. Наприклад, приходить людина депозит або кредит оформити, заповнює купу паперів, не завжди розуміючи, який для чого. А недобросовісний операціоніст, крім самого депозиту, ще й карту на ім'я цієї людини випускає. Тільки віддає її зовсім іншим людям...

Також, за словами джерела, для оформлення банківських карт на чуже ім'я нерідко використовуються особисті дані людей, які давно виїхали на заробітки за кордон, або зовсім старих пенсіонерів. А потім слідчі, розплутуючи фінансову махінацію, виявляють, що людина, на яку оформлена карта, вже три роки не перебуває в Україні. Або це 90-річний старий, який навіть не розуміє, про що його запитують.

Злочин (майже) без покарання

В Україні понести покарання за використання банківської карти, оформленої на іншу людину, дуже складно. Але тільки в тому разі, якщо ви її дійсно використовували тільки для якихось речей, не пов'язаних з порушенням закону, — наприклад, ховали на такій карті безготівкову заначку від дружини. Або отоварювалися потайки в секс-шопі. Або у вас параноя, і ви не хочете, щоб Світовий Уряд Рептилоїдів знав про ваші покупки.

Просто правоохоронці дуже добре знають: якщо у людини є банківська карта, виписана не на її ім'я, то вона, швидше за все, причетна до якихось махінацій. І таку людину починають перевіряти по повній програмі. Якщо виявиться, що володар чужої карти брав участь, наприклад, в переведенні в готівку злочинних доходів, то покарання за "ліву" карту піде хіба що доважком до основного звинуваченням. В іншому випадку санкцій, за свідченням правоохоронців, майже завжди вдається уникнути.

У даному разі мова про ст. 200 Кримінального кодексу України, у якій ідеться про махінації в сфері безготівкових грошових розрахунків. Після прийняття закону про декриміналізацію економічних злочинів махінації з банківськими платіжними картами караються штрафом (від 51 тис. грн до 85 тис. грн), хоча за подібні діяння раніше загрожувало до пʼяти років позбавлення волі. Однак і цей штраф платять рідко: за ст. 200 вироків, що набули чинності, дуже мало.

Далеко не всі афери, пов'язані з використанням пластикових карт, підпадають під дію цієї статті, оскільки "ліва" карта — не фальшива, а виготовлена і отримана цілком законним шляхом. Тому кваліфікований адвокат легко може маніпулювати формулюваннями.

Ще складніше покарати людину, яка оформила на себе банківську карту, а потім продала її. По-перше, довести умисел, а також факт передачі PIN-коду дуже важко. Проста відмазка: "Втратив карту". — "А чому не повідомив у банк?" — "Хотів, але забув". Тому на практиці при виявленні факту передачі карти іншій особі власник "пластику" зазвичай відбувається тим, що втрачає доступ до своїх грошей до закінчення розгляду. Ось тільки людина, яка оформила карту для продажу, на ній, звичайно, своїх грошей не тримає.

Судова практика, за даними "Ліга. Закон", така, що користувач "пластику" не може нести відповідальність за вчинення платіжних операцій, якщо карта використовувалася без його фізичної участі або електронної ідентифікації. Крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню інформації, що дозволяє ініціювати платіжні операції. Але на практиці довести це вкрай складно.

Більше шансів залучити до відповідальності співробітника банку, який у великій кількості оформляв "лівий пластик" на осіб, які нічого не підозрюють. Але і тут є безліч способів заховати кінці у воду, та й банки, піклуючись про репутацію, вважають за краще не виносити сміття з хати.

"Ліві" банківські карти, які використовуються для різних кримінальних справ, не тільки українська проблема, в Європі з нею теж добре знайомі. Злочинність інтернаціональна, і в фінансовій сфері використовувані нею інструменти мало відрізняються від країни до країни. Але все-таки в наших силах зробити так, щоб подібні кримінальні інструменти хоча б були менш доступними. Наприклад, щоб реєстрація та продаж банківських карт не були способом вижити для студентів і пенсіонерів.